Главная Культурология Статьи Філологія. Методика. Педагогіка

Філологія. Методика. Педагогіка

Роздуми на тему адаптації студентів-першокурсників до нових умов навчальної діяльності

Т. А. Гузік, канд. пед. наук, зав. кафедри, В. В. Колечко, канд. пед. наук, доц.

Однією з найважливіших проблем вищої школи була й залишається проблема адаптації першокурсників до нових психолого-педагогічних умов навчання, до таких форм навчальної діяльності, які практично не мали аналогій у попередньому життєвому досвіді.
Аналіз академічної успішності цієї категорії студентів показує, що в період адаптації успішність значно нижча порівняно зі студентами інших курсів, погіршується самопочуття, багато психологічних та фізіологічних показників знижені, частіше зустрічаються соматичні та психічні захворювання. Не виключено, що таке становище пов’язане з перенапруженням, викликаним необхідністю швидко та успішно пристосовуватися до нового соціального контексту життєдіяльності, вперше в житті окресленого межами єдиної професійної орієнтації, а також специфічними вузівськими особливостями навчальної діяльності, що апелює передусім до досить високого рівня розвитку особистості студента, його самостійності.

З усієї гами труднощів адаптаційного періоду студенти найчастіше самі усвідомлюють як актуальну проблему необхідність оволодіння досить високим рівнем самостійності, що є основою дидактичного процесу вуза. Таким чином, використовуючи алегоричну форму вираження думки, можна сказати, що особлива проблема першого курсу знаходиться на перетині двох психолого-педагогічних площин — адаптації та самостійності. Відразу ж зазначимо, що адаптація — це площина психологічна, а самостійність — педагогічна.

Самостійність визначається як здатність систематизувати, планувати, регулювати й активно здійснювати свою діяльність без постійного керівництва та практичної допомоги ззовні. Вона базується на особистих силах студента. Окрім того, у ролі самостійного студента ми маємо на увазі такого, що володіє особистою ініціативою, уміє вчитися без сторонньої допомоги незалежно від обставин, здійснює пізнавальну діяльність з метою оволодіння обраним фахом.

З цих позицій, на нашу думку, виправдано розглядати самостійність студента як систему, що саморозкривається, самовдосконалюється, тобто саморегулюється.

Самостійність, або саморегуляція, тут розглядається як сутнісна характеристика людини взагалі, адже саме детермінація, здатність «творити себе» робить людину вільним та свідомим суб’єктом життєдіяльності. Таким чином, значення формування самостійності студентів виходить за вузькі межі дидактики вузів (зокрема проблема адаптації першокурсників), перетворюючись на проблему більш глобальну.

Що ж робить студента самостійним, інакше кажучи, системою, що саморегулюється? Суттєвою специфікою усвідомленої саморегуляції людської діяльності є самопрограмованість діяльності, в якій людина ініціативно виступає і творцем її ідеального плану, і її виконавцем, демонструючи при цьому варіативність способів діяльності.

Саморегульована діяльність завжди доцільна. Іншими словами, вона узгоджується з ціллю. Ціль діяльності, що приймається суб’єктом, є головною ланкою саморегуляції. Тобто проблема самостійності студента залежить від напряму цілей діяльності. Все, здається, стає простим та вирішується само по собі. Поставимо перед студентом ціль — одержимо його самостійну діяльність із засвоєння нових знань. Однак, навіть з першого погляду зрозуміло, що дана схема грішить тим, що занадто вже проста. Викладачі знайомі з цим з досвіду своєї професійної діяльності. Навіть без особливих доказів їм відомо, що далеко не завжди поставлена перед студентом ціль зумовлює його самостійність.

Чому ж розпадається наведений вище доказ? Тому що завжди потрібно враховувати один важливий психологічний момент: ціль повинна бути суб’єктивно прийнята, суб’єктивізована та перетворена в об’єктивно прийняту. Тільки за таких умов як головна умова прояву діяльності вона зумовить «запуск» саморегуляції діяльності, говорячи мовою педагогіки, самостійності студента в процесі навчання.

Саме від суб’єктивно прийнятої цілі залежить хід процесу діяльності, його спрямованість. Викладачам же важливо знати, що ці особливості ціль набуває лише за умови суб’єктивності. У нерозумінні цього приховується причина багатьох помилок не тільки педагогів, але і психологів. Адже поставлена педагогом ціль — це його ціль, а для студентів вона може бути відчуженою, тобто для них вона — поставлена кимось задача, а не їх ціль. Своєю вона стає тільки у випадку співвідношення з глибокими особистісними утвореннями — із системою особистісних сенсів. Особистісний сенс завжди унікальний і залежить від особливостей розвитку особистості.

Таким чином, ми приходимо до необхідності обліку особистісних сенсів першокурсників, їх специфічних особливостей, що на мові педагогіки називається індивідуальним підходом.

У зв’язку із вищесказаним ми можемо стверджувати, що в індивідуальному підході криються значні резерви підвищення ефективності вузівського навчання студентів молодших курсів, які відчувають серйозні проблеми в період адаптації до нових умов навчальної діяльності. Отже, на лінії перетину двох площин (адаптація та самостійність) знаходиться проблема індивідуального підходу.

Індивідуальний підхід — не однозначний рецепт, а дійсно проблема, яку, незважаючи на велику кількість здійснених дослідниками спроб, ще необхідно вирішити. І головний хід в її сучасному вирішенні — орієнтація на дані дослідження з проблем саморегуляції усвідомленої діяльності, зокрема на її положення, які освітлюють механізми процесу суб’єктивізації цілі, тобто присвоєння даного ззовні завдання, перетворення його в свою ціль керованою діяльністю суб’єкта. Саме в розумінні викладачем функціонування глибинних внутрішніх механізмів саморегуляції полягають основи реалізації індивідуального підходу, що дозволяє подолати розрив «суб’єктивно-об’єктивних» стосунків у процесі «навчання — научіння». Подолання такого розриву особливо актуальне для першокурсників, що знаходяться в періоді адаптації як до суспільних, так і до конкретно дидактичних умов свого життя, до навчальної діяльності.