Главная Менеджмент Менеджмент у державних організаціях - Цуруль О. А.

Менеджмент у державних організаціях - Цуруль О. А.

4.2. Державне і приватне управління

Функції управління: організація, комплектація кадрами, мотивація, контроль — це види діяльності, спільні для всіх аспектів управління, вони репрезентують суттєві елементи управління безвідносно до будь-якого культурного чи якогось іншого середовища.

«Управління бізнесом і урядом подібні в усіх неістотних моментах» (Кернаган і Сігел), — цей вислів є визнаним у сфері визначення державного і приватного управління. Зміст цього вислову в тому, що подібності чи спільні сфери державного і приватного управління менш важливі, ніж різниця між приватним і державним управлінням. Причини цих розбіжностей базуються на двох аспектах державного управління:

• Великий масштаб і різноманітність урядової діяльності та програм, які охоплюють все — від збирання сміття до національної оборони. Приватне управління навіть великими господарськими організаціями й корпораціями не змогло б функціонувати в таких різних сферах діяльності.
• Державне управління діє в дуже зримому політичному середовищі.

Процес ухвалення рішень у відкритих демократичних системах вимагає більшої компромісності, поступливості та навичок у веденні переговорів, аніж це потрібно приватному керівникові. Зовнішні впливи на рішення державного керівника численніші й часто суперечливіші.

Отже, ми дійшли висновку, що існують реальні, об’єктивно обумовлені розбіжності між державним і приватним управлінням (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

СУТТЄВІ РОЗБІЖНОСТІ МІЖ ДЕРЖАВНИМ І ПРИВАТНИМ УПРАВЛІННЯМ

Проблеми протиставлення громадської служби і прибутку, визначення результатів діяльності та правових обмежень становлять головні суттєві відмінності між державним і приватним управлінням. Методичні відмінності охоплюють такі питання, як системи персоналу, часові перспективи керівників, критерії ухвалення рішень, здатність планувати свою діяльність та методи оцінки результатів діяльності (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

МЕТОДИЧНІ ВІДМІННОСТІ ДІЙ ДЕРЖАВНИХ І ПРИВАТНИХ КЕРІВНИКІВ

Закінчення табл. 4.2

Отже, державному керівникові доводиться діяти зовсім інакше ніж приватному, його обов’язки виходять далеко за межі діяльності з підтримання організації.

Державний керівник має також репрезентувати організацію. Центр цієї функції управління міститься в зовнішньому середовищі організації. Представництво організації передбачає як спілкування, так і зв’язки з громадськістю.

Представництво організації передбачає діяльність, спрямовану на три зовнішні складові:

А. Зовнішні структури організації, які перебувають під спільним керівництвом. Це інші підрозділи більшої організації, з якою дана організація має спільно співпрацювати, планувати і координувати свою діяльність.

В. Незалежні організації — належать до інших міністерств, відомств або репрезентують зацікавлені організації, на яких впливає діяльність організації, або такі, які самі прагнуть впливати на цю діяльність.

С. Преса та громадськість — хочуть бути поінформованими й коментувати або впливати на діяльність організацій.

Державний керівник має усвідомлювати кожен із цих зовнішніх складників і сприймати методи та засоби забезпечення того, що організація державного керівника буде визнана й репрезентована у процесі ухвалення рішень.

Державний керівник має формувати і підтримувати цілі організації та її кінцеве виживання. Державний керівник діє у політизованому й конкурентному середовищі, де увага й можливості тих, хто ухвалює рішення, дуже обмежені. Як наслідок, державний керівник має шукати собі союзників. Це робиться через здобуття підтримки з боку клієнтів, які обслуговуються організацією. Державна організація має розвинути базу клієнтів, власне, як це робить приватне підприємство.

Виборці так само важливі для бюрократа, як і для політика, якого обрали, вони не лише допомагають агентству успішно сформулювати і впровадити свої програми, а й, що, мабуть, важливіше, можуть допомогти створити підтримку, потрібну для одержання політичного схвалення й фінансування цих програм.

Функція зв’язку з громадськістю має кілька призначень, а саме:

• спрямування внутрішньої організації на її ширші цілі, і утримання цих цілей у центрі уваги;
• зосередження уваги працівників на цілях, плануванні програм та клієнтах організації;
• підтримка освіти й забезпечення доступу до інформації про організацію;
• забезпечення успіху та впливу організації в найширшому політичному середовищі.

Державний керівник зобов’язаний звітувати перед громадськіс­тю і нести перед нею відповідальність. Різниця між демократичною і тоталітарною системами в інформуванні громадськості та представництві організації виглядає таким чином. За диктатури існує потреба пропагувати, щоб довести правоту уряду. За демократії функція інформування громадськості полягає не лише в поширенні фактів, але й у стимулюванні загалу громадян до обмірковування державних проблем і участі в публічному обговоренні цих проблем, адже демократія краще розквітає на дебатах, а не на умовчанні.

Важливо усвідомити, що всі державні працівники здійснюють функцію представництва організації. Будь-яка дія, що її державний керівник виконує або неспроможний виконати, справляє вплив на те, як сприймається державна організація. Великою мірою це впливає на розвиток рівня довіри між громадськістю та урядом, без чого не може функціонувати жодне суспільство. Представництво організації має віддзеркалювати ті вимоги правдивості, чесності, цілісності й служби, які ставляться до професійної державної служби. Це має бути частиною обов’язків кожного державного службовця.