Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ З ТАТАРАМИ

Слабість, нездатність литовсько-руського та польського урядів забезпечити спокій державі найбільш яскраво виявилися в литовсько-татарських відносинах.

З XIV ст. Золота Орда хилилася до занепаду; серед її начальників-беків почалася боротьба, які прагнуть незалежности. Такими «майордомами», — як називав їх М. Грушевський, — які діяли за спинами слабих ханів, були в XIV ст. Нагай та Мамай забитий у 1380 році.

В середині XV ст. остаточно відірвав Кримське ханство від Золотої Орди Хаджі-Ґірей, який хотів був спертися на Литовське князівство, але воно, захоплене внутрішніми справами, не скористало з цієї можливості. Син Хаджі-Ґірея, Менґлі-Ґїрей, не розриваючи союзу з Литвою, піддався під зверхність турецького султана і вступив у союз з Москвою. Тим часом Казімір тримався дружньо з Ахметом, ханом Золотої Орди, ворогом Менґлі-Ґірея. Але коли Ахнет, покладаючись на допомогу Казіміра, рушив у 1480 р. на Москву, Казімір не підтримав його, Ахмет, простоявши над р. Угрою без бою, відійшов. Цей момент сучасники й історики Росії трактують, як «повалення татарського іга Іваном ІІІ. Відходячи з Угри, Ахмет по дорозі пограбував литовські землі.

Менглі-Ґірей, одержуючи коштовні дарунки від Івана Ш, виконував його директиви і нападав на Литовське князівство. Лише українські князі та пани намагалися боротися з татарами, але не мали допомоги від Великого князя, а власних сил було замало

Року 1482, за намовою Москви, Менглі-Ґірей зруйнував Київ: замок спалив, масу народу забрав у полон, церкви пограбував. Золоті дискос і потір із св. Софії надіслав у дарунок Іванові ІІІ. Але Казімір не хотів пезтаати відносин з Менглі-Преем і написав ханові, шр розгром Києва — «кара за гріхи». Однаково, мовляв, люди загинули б, «коли на них Божий гнів прийшов, а з Божої ласки у нас есть городов і волостей і людей досить». Менґлі-Ґіреєві дякував за київський погром також Іван Ш і радив іти на Поділля.

Так два християнські монархи реагували на руйнацію колиски християнства Східньої Європи

Роки 1492-1497 були дуже тяжкі для України: Менґлі-Ґірей замирився з ханом Золотої Орди, і вони спільно плюндрували Київщину, Поділля, Волинь, заходили навіть на Чернігівщину. Біля Мозиря замордували вони митрополита Макарія. Лише в 1497 році розбив татар князь Костянтин Острозький. З 1498 року, крім татар, стали випадати на Україну турки.

Другої поразки завдав татарам, як згадано вище, князь М. Глинський і 1505 році, під Клецьком, але вони приходили з новими силами і руйнували Київщину, Волинь, Поділля, Галичину, Білорусь, південну Чернігівщину. Гинули міста, гинули дорогоцінні пам'ятки культури, гинули люди. Ні печенізький погром, ні половецька гроза XI ст., ані походи Бату не охоплювали такої величезної території і не дорівнювали тим нападам своєю інтенсивністю, в значній мірі викликаною бездарністю та безпорадністю політики Казіміра і Олександра. Увесь час грали вони між ворогами: Золотою та Кримською Ордами, але не стали твердо на бік жадної з них. Ці королі не були спроможні навіть на таку боротьбу, яку вели князі ХІ-ХІІ ст.—Казімір та Олександер, вони самі пропонували Менґлі-Ґірееві платити данину з кожної душі.

Взаємини татар та Казіміра були такі, що після руйнації Києва в 1492 році Менґлі-Ґірей просив у Казіміра 133 тисячі грошей на будову замку проти литовців, але той нічого не дав. Ці гроші дав Іван III, і за них збудовано твердиню Очаків, що її року 1493 зруйнували козаки. Олександер пропонував дати гроші на відбудову Очакова і наказав відшукати серед людей пограбовані з тієї твердині речі.

Не можна уявити собі, що Польща, ні Литва не робили ніяких спроб боротьби з татарами та турками.

Король Владислав зорганізував у 1444 році похід проти турків, скориставши з тієї нагоди, що Мурат П пішов війною на Малу Азію. Він вирушив уздовж Дунаю, але Мурат II повернувся і розбив угорське військо під Варною; загинув там і король.

Братанич Владислава Варненчука, Ян Ольбрахт, король Польський, хотів був створити окрему сюзеренну державу із земель між Карпатами та Дністром і поставити там королем брата Сігізмунда. Так постав би охоронний вал проти турків та татар. Однак, Ольбрахтове військо в 1497 р. було розбите в буковинських лісах. Турки з Молдавським господарем вдерлися 1498 року в Галичину, дійшли до її західніх кордонів, сплюндрували все й вивели великий «ясир». Мир з Молдавією в 1949 р. унезалежнив її від Польщі, а Молдавія стала васалем Туреччини. Року 1502 Стефан рушив походом на Покуття й анектував його аж до Галича.

Все це докраю виснажувало Україну. Сотні тисяч людей гинули в боротьбі і в полоні. Татари забирали молодих, сильних чоловіків, жінок. У Козлові (Евпаторія), в Каафі (Теодосія) були спеціяльні ринки, де продавали невільників туркам, арабам, персам. Особливо тяжко було тим, що потрапляли на «каторги» — як веслярі на турецькі судна. Прикуті ланцюгами, мусіли вони веслувати, поки не гинули від перевтоми.

Це татарське лихоліття тривало кілька століть і залишило глибоке враження в свідомості народу. Він бачив, що влада безсила йому допомогти, що треба рятувати себе власною силою. Такою силою стало козацтво.