Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

РУХ НАРОДІВ З АЗІЇ НА УКРАЇНСЬКІ СТЕПИ

Від IV ст. по Р. X. довгий час не припинявся рух різних народів з Азії на територію України, на чорноморські степи. Кожне з племен несло з собою руйнацію, полон, смерть. Кожне з цих племен забирало з собою частину місцевої людности в своєму русі на захід, і в той же час залишало своїх людей, які змішувалися з місцевими мешканцями, асимілювалися з ними, входили як складова частина в те майбутнє населення, яке застала історія на Україні.

Гуни

Першими прийшли з Азії тюрко-монгольські кочові племена — гуни. Після перемоги над ґотами. в 375 р. гуни заволоділи Україною від Дону до Дунаю. Вони зруйнували грецькі колонії на Причорномор'ї. В русі на захід гуни потягли з собою частину ґотіб, аланів, слов'ян. У середині V ст. вони мали могутню державу, осередком якої стала Паннонія, звідки вони робили напади на Візантію, Італію, середню Европу. За царя Аттіли гунська імперія охоплювала величезні простори, але після його смерти (в 453 р.) розпалася. Частина гунів залишилася на берегах Дунаю, частина осіла на території України.

Авари

В VI ст. по Хр. на Україну посунулися авари або обри, як їх називає наш літопис. Це був кочовий народ тюркського походження. Вони пройшли через Україну, зруйнували по дорозі аланську державу, антів, підступно захопили царя Мезамира, в 550-х роках побили дулібів, в 562 заволоділи Добруджею, в 568 — Паннонією. Авари підкорили слов'янські племена, зробили їх «данниками». У війську аварів було багато слов'ян. В 626 р. слов'яни билися разом з аварами проти візантійських військ цісаря Іраклія, який розбив аварів. На початку VII ст. Аварська держава простягалася від Адрія-тицького моря та Франкського королівства до Візантійської імперії. У середині VII ст. слов'яни почали визволятися з-під влади аварів. Так звільнилися чехи та моравці під проводом князя Само. Частина південних слов'ян опинилися ігід владою болгарів. У 796 році аварів розбив Карл Великий. Та частина аварів, що врятувалася, втекла через Карпати до верхів'їв Висли та Західнього Буга. Можливо, під натиском аварів рутили на схід племена радимичів та в'ятичів, а дуліби пересунулися на верхів'я Західньої Двіни.

Болгари

Болгари, народ тюркського походження, жили над долішньою Волгою, коли у VI ст. н. ери на Україну рушили авари. Під тиском їх болгари поділилися на дві частини: одна подалася на захід, пройшла через Україну й осіла у східній частині Балканського півострова, біля 680 року. Там болгари заснували міцну державу, до складу якої ввійшли південні слов'яни. Не зважаючи на те, що переможцями були болгари, гору взяла слов'янська культура, мова, віра. Мова слов'янська дістала назву «болгарської». За царювання хана Крума Болгарія стала могутньою державою. Вона підкорила ввесь Балканський півострів від Чорного моря до Адріятицького і виросла на небезпечного суперника Візантії. Прийняття християнства у 864 році сприяло ще більшому культурному піднесенню Болгарії. Вона перетворилась на значний церковний осередок для слов'янських народів. Болгарія стала посередницею між Візантією та слов'янськими народами. Тут перекладалися візантійські книги, зародилася й оригінальна література. Болгарія згодом мала великий вплив на українську культуру.

Друга частина болгар подалася на північ Волгою. По дорозі вони, у УП-УІІІ ст., підкорили низку кочовиків сармато-аланського походження і заснували на середній Волзі ряд невеликих князівств. Тут відбувся процес протилежний тому, що мав місце з іншими болгарами на Балканах. Волзьким болгарам пощастило підкорити собі місцеве населення, засимілювати його і зробити болгарську мову загальнопануючого. Зокрема зросло значення болгарської держави у XI ст. Болгари мали три головних осередки: Великий Булгар на усті Ками (він був столицею від Х ст. до монгольської навали), Біляр, у глибині країни, на р. Малому Черемшані (тут була столиця від XII ст.) та Сувар на р. Утці, 40 км. від Волги. У Х ст. окремі княаіветяа об'єдналися в одну державу, а в р. 922 прийняли іслам. Археологічні досліди виявили розвинену культуру Волзької Болгарії. Хліборобська культура стояла дуже високо. Населення вживало плуги, мало багато ремісників, на визначному рівні була обробка міді та валіза, існували ковалі, ливарники, косторізи. Болгари вени торговельві стосувки з сусідніми країнами.

Хозари

На початку VII ст. хозари, народ тюркського походження, прийшли з Азії й заснували велику державу — каганат, яка у VIII ст., під час найбільшої могутности, сягала до Десни, Дніпра та Дагестану. Хозари підкорили багато племен: аланів, які жили по Сіверському Дінцю, слов'янські племена, радимичів, в'ятичів, полян та сіверян. Вони накладали данину й не втручалися в життя підкорених. Хозари поєднували кочовий побут з осілими, мали хліборобство, скотарство, але здебільшого брали участь у торгівлі широкого майї-табу. Після розгрому держави західніх тюрків, що лежала в Семиріччі та Фергані і служила головним посередником у торгівлі Китаю з Чорномор'ям, це посередництво перебрали хозари. Вони торгували з арабським халіфатом, Скандинавією. Хозари заволоділи місцевістю, де сходилися торговельні шляхи з різних країв. Головною артерією служив Волзький шлях, що сполучав Арабський халіфат із фінськими землями, зо Скандинавією. Хозари перебували в постійних стосунках з кавказькими народами, з Візантією, — то ворожих, то мирних. У VIII ст. бували випадки шлюбів між візантійськими цісарями та хозарськими каганами, а цісар Лев IV був сином хозарської принцеси. Хозари втягнули підвладні їм українські племена в орбіту торговельних стосунків з усім тодішнім світом. Але, крім торговельних справ, вони мали й інший ще великий вплив. У хозарському каганата ширилися вільно всі релігії: і юдейство, і мусульманство, і християнство, — і з цього погляду вони теж відіграли виз-вачну ролю в поширенні християнства иа Україні.

Угри (мадяри)

У ЇХ ст. н. ери фінське племя угрів (мадярів) оселилося в сусідстві з хозарами аа Доном. Під натиском печенігів, які рушили з Азії, угри пішли на захід. Ґрегуар висловив думку, що вони досить довгий час мешкали між Дніпром та Богом. Константин Порфірородний називає річку Хінгулус в країні угрів, — це на думку ІІнгул або Інгулець. Країну угрів він називав «Лебедія». Сліди перебування угрів у Києві — Угорське урочище, Ольмин двір (Ольма — це Альмус, перший вождь угрів). Г. Вернадський висунув іншу гіпотезу: головний осередок угрів був на Слобожанщині, між р. Сіверським Дінцем та Осколом, але їхній вплив поширювався до Києва. Перебували вони в Україні кілька сторіч. У 862 році угри посунулися на захід і оселилися над долішнім Дунаєм. Після 896 року вони заснували свою державу в Паннонії. Під їхньою владою опинилися деякі племена слов'ян. В 902-904 рр. угри напали на Моравську державу, і під їхнім ударом вона впала, її поділено на окремі князівства, які довгий час перебували під владою угрів. У 956 році Оттон 1 Великий розгромив угрів під Лехфельдом. Після того вони осіли в Паннонії, витиснувши звідти слов'ян.

Печеніги

У VIII ст. орди печенігів, кочових племен тюркського походження, намагалися прорватися крізь хозарські володіння на захід, але хозари твердо обороняли свої границі. На початку IX ст. візантійські інженери збудували фортецю Саркел для захисту каганату від печенігів. Проте, у Х ст. частина печенігів прорвалася через каганат. Літопис відзначив у 915 році, що «придоша печенеги первое на Русскую землю». На цей раз вони не залишилися на Україні, а пройшли на Дунай. Лише після розгрому хозарів Святославом печеніги твердо оселилися в причорноморських степах. Такі були сусіди України, з якими вона перебувала в стосунках на світанку своєї історії, які впливали на її культуру й утворювали передумови для її дальшого розвитку. Український народ багато дістав у спадщину від своїх попередників. То була з економічного погляду певна традиція хліборобсько-скотарського побуту, з культурного погляду — традиція, що зв'язувала Україну з Західньою Европою, головне — з її південними країнами. Багато народів пройшло з Азії на захід чорноморськими степами, але ніколи, хоч яка жахлива бувала навала, вона не винищувала всього населення. Не було миті, коли б поривався зв'язок між старшими мешканцями та новими насельниками, між носіями старої та нової культури. Так передавалися від одного народу до другого господарські традиції, звичаї, культурні зв'язки, так простягалися нитки від неолітичної трипільської культури до Української держави.