Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Боспорська держава

Року 512 до Р. X. скитські землі були зруйновані перським царем Даріем. Використали ослаблення скитів греки-іонійці, які в 511 р. до Р. X. розбудували велику колонію — Пантікапею, при Боспорі Кимерійському, на місці, де тепер стоїть Керч. Пантікапея своро розбагатіла й стала новим центром культури не тільки для Чорномор'я, але проміння ії впливів спостерігається й у Сибіру, ва Закарпатті, в Угорщині. Вона об'єднала грецькі колонії на берегах Криму, Овівського моря, р. Кубані і стала осередком Воспорського союзу, до якого увійшли Теодосія, Німфея, Партеніт, Фанагорія та інші міста. Спочатку правили обрані «архонти», але від 438 р. до Р. X. з'являються «базялевси», які засновують спадкові династії. Так постала багата й могутня Воспорська держава. Вона провадила велику торгівлю хлібом та інтими продуктами, що їх діставала від сусідніх народів, карбувала свою монету. У 142 році Воспорська держава підпала під владу Понтійського царя Митридата, а пізніше — під владу Риму.

Сармати

Сучасна аркволоня значно зменшує значення сарматських племен на Україні, хоч у 1-11 ст. нашої ери вони на деякий час підкореня частину скитів. Нової культури вони не створили, а прийняли скитську. В IV ст. вони зруйнували Ольвію і пройшли до Дунаю. Чужоземні письменники переносили ім'я сарматів на скитів, а Птоломвй називав уею Скитію «Сарматією».

Алани

Одне з сарматських племен, алани, почало відігравати визначну ролю у ІІ ст. по Р. Х. і поступово ім'я їх витіснило ім'я сарматів. Принаймні римські історики так називали всіх сарматів у Надчорномор'ї. Алани утворили союз, який сягав до Аральського моря. Вони жили переважно над Меотидою (Озівським морем), між Дніпром та Міюсом. Вони робили напади на береги Дунаю, вдерлися на Потисея (в Угорщині). Розбиті гувами, алани поділилися вя окремі групи. Одну з них називали ясгши чи язитами. Вовн подалися до Північного Кавказу й стали предкаііи осетинців. Друга група оселилася в Криму.

Ґоти

У ІІІ ст. почався рух германських народів на схід. Племена, які у П ст. після .Р. X. сиділи на берегах Висли, Одри, Лаби, рушили на південний схід. Волине плем'я готів поділилося на дві частини. Візиготи або вестґоти прямували на Тракію, Македонію. Територія між Богом та Дунаєм опинилися в руках вестгогів. Друга частина ґотів — остроґоти або остґоти — осіли між Дніпром та Кубанню, підкорили скитів і робили напади на Ольвію, Тіру, Таврію (Крим), на Меотиду. Під навалою ґотів заломилася Боспорська держава, зникла Придонська Танаїда. Остготи заснували велику державу, яка сягала берегів Дунаю. Столиця їхня була на березі Дніпра «Данпрштадир» або «місто над Дніпром», яке добре знають скандинавські саги. Зокрема, поширилася готська держава за короля Германариха (350-375 рр.). Серед ґотів ширилося християнство. Виділився своєю енергійною проповіддю християнства єпископ Ульфіла. Він переклав для готів св. Письмо готською мовою, і переклад став першою пам'яткою цієї мови.

Наприкінці IV сторіччя з Азії посунула на Чорноморські степи орда тюркського народу гунів. Держава Германариха під цією навалою розпалася. Вестготи, після короткого перебування на Валканському півострові, вирушили до Італії, здобули Рим і посунули далі — до Франції та Еспанії. Остготи поділилися на дм групи: одна оселилася в Криму, де довгий час існувала готська держава з головним осередком у Партенігі та готська єпархія. Більша частина пішла на Балканський півострів, а в 403 році захопила Італію й заснувала готське королівство з столицею в Равенні. З перебуванням у чорноморських степах готи «причастилися до поятійського культурного круга», як писав В. Щербаківський. Місцеві майстри виробляли для готів дорогі оздоби-фібули, браслети тощо з срібла та золота, викладали їх дорогим камінним. Робили це за традицією звіринного стилю, який дуже подобався готам. Так постав стиль, що його неслушно називають готським, бо хоч він і був викликаний готами, але не вони були його творцями. Згодом ґоти перенесли його на захід, де він набрав льокальних форм і в цілому дістав назву «меровінґського» стилю.