Главная Бухгалтерский учет, аудит Книги Бухгалтерський облік у галузях економіки - Захожай В.Б.

Бухгалтерський облік у галузях економіки - Захожай В.Б.

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПОБУДОВУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1. Основні визначення бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік — це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовують для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень.

Тому неможливо переоцінити значення повної і достовірної інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства при вирішенні поточних і перспективних господарських проблем. Для прийняття управлінських рішень, навіть на рівні підприємства, повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувача. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та звітному періодах, необхідно використовувати показники, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових критеріїв і правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою облікову політику, що підпорядкована потребам внутрішнього менеджменту. Але при прийнятті ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств: підприємств конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації у рамках галузі, системи економіки країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку — це процес розробки і послідовного застосування єдиних вимог, правил і принципів до визнання оцінки, відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку. Якщо стандартизація здійснюється в межах однієї країни, то мова йде про створення національних облікових стандартів бухгалтерського обліку.

Відмінності економічного розвитку та рівня організації виробництва, особливості проблем окремих країн зумовили суттєві відмінності у критеріях і методах оцінки об'єктів бухгалтерського обліку при підготовці фінансових звітів за національним обліковим законодавством. Однак інтенсивна економічна інтеграція, що розпочалась після Другої світової війни, призвела до необхідності стандартизації бухгалтерського обліку вже на міжнародному рівні. Утворення спільних підприємств, транснаціональних корпорацій, експорт капіталів, утворення та розвиток міжнародних фондових ринків — все це вимагало відповідного стандартизованого інформаційного забезпечення.

У 1973 р. за сприянням ООН та Організації Європейської економічної співдружності було засновано Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Метою створення була розробка та публікація Стандартів бухгалтерського обліку (СБО), що їх мають дотримуватись при складанні фінансових звітів у всьому світі. На сьогодні розроблено близько 40 міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, серед яких є стандарти загальнометодологічного спрямування, а також такі, що стосуються окремих об'єктів та сфер діяльності.

Поступово до цього процесу прилучається Україна, головним напрямом якого є створення економіки відкритого типу, тобто відкритої для співпраці із зарубіжними партнерами, взаємного інвестування та кредитування з боку зарубіжних партнерів і міжнародних фінансових організацій. Економічні реформи в країні призвели до необхідності реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародної гармонізації і стандартизації.

З цією метою була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.98 № 1706, яка затвердила Програму реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

19 липня 1999 р. був затверджений Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 1707-ІІІ, в який були внесені зміни від 08.06.2000 № 1807-ІІІ; та від 22.06.2000 № 1829-ІІІ. Цей закон визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Загальні вимоги до фінансової звітності:

• на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність, яку підписує керівник і бухгалтер підприємства;

• форми фінансової звітності і порядок її заповнення встановлюються Міністерством фінансів України, узгоджені з Державним Комітетом статистики України;

• для банків форми розробляє Національний банк України;

• для бюджетних установ — Головне управління Державного казначейства.

Також установлено Постановою Міністерства фінансів України про "Порядок представлення фінансової звітності", від 28.02.2000 № 419. В цій Постанові вказано, хто представляє звітність (це 25 число місяця наступного за звітним і 20 число за поточним звітом). Перед складанням фінансової звітності обов'язково проводять інвентаризацію активів.

Конкретним виробництвам притаманні визначені прийоми обліку випуску виробів, об'єкти калькулювання, групування та розподіл витрат, форми контролю за витратами та використанням засобів. Галузі народного господарства класифікують на добувні (видобуток вугілля, нафти, газу) та обробні (металургійна, машинобудівна, хімічна, текстильна). Переробні галузі класифікуються залежно від типу виробництва технологічними особливостями створення продукції та від організації виробництва.

За технологічною ознакою створення продукти виробництва галузей народного господарства класифікуються на два типи:

1) виробництво, при якому кінцевий продукт утворюється шляхом послідовного проходження та обробітку сировини через кілька переділів (фаз) (металургія, текстильна промисловість);

2) виробництво, яке характеризується тим, що шляхом багатьох операцій розкрою матеріалів і механічної обробки виготовляють окремі деталі, які далі збирають в окремі вузли та вироби (машинобудування, швейна, взуттєва промисловість).

Залежно від періодичності випуску та повторюваності виробів продукція виробництва поділяється на індивідуальну (одиночну), серійну, масову.

До складу підприємств можуть входити підсобні господарства, облік витрат по яких ведуть відокремлено на відповідних субрахунках промислових, допоміжних господарств. Таке твердження особливо характерне для сільськогосподарських підприємств, до складу яких, як правило, входять дрібні переробні цехи, промислові виробництва, будівельні відділки, бригади.

За характером перервності виробничих процесів галузі розрізняють за безперервністю дискретного виробництва. Основною класифікаційною ознакою тут виступає коефіцієнт закріплення технологічних операцій за обладнанням (табл. 1.1).

Виробництво у галузях народного господарства характеризується специфічними особливостями, які впливають в основному

Таблиця 1.1

Класифікація виробництва за характером перервності на ведення обліку витрат і калькулювання виробленої продукції.

1. Спостерігається велика різноманітність організаційно-правових форм підприємств (табл. 1.2). Організаційна структура управління підприємством визначає внутрішню побудову обліку, організацію її на підприємстві. Організаційна структура регламентує схему документообігу системи бухгалтерського обліку, рівні прийняття управлінських рішень. Типовими організаційними структурами управління є:

1) лінійно-функціональна структура, що й закріплює за підрозділами обмежені функції управління й облікової роботи;

2) дивізійна структура, що закріплює на основі бізнес-одиниць функції повного управлінського циклу та проведення повної облікової роботи;

3) матрична структура, що поєднує функції лінійно-функціональної та дивізійної структури.

2. Різноманітний випуск різної готової продукції, що має вплив на вибір об'єкта групування витрат (продукція, замовлення, переділ, виробництво в цілому). На різних підприємствах промисловості застосовують різну номенклатуру статей витрат, оскільки її елементи мають вплив на розрахунок і величину собівартості продукції. Наступним фактором можна назвати структуру статей витрат. Приведений фактор визначають за такими характеристиками:

1) за обсягом виробництва — однопередільний метод формування витрат, що здійснюється одноразово (судно-, трубобудування); попередільний — коли витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів (фаз), видів продукції або напівфабрикатів (підприємства чорної металургії, швейні виробництва). При попередільному методі розрізняють різновид попроцесного методу, особливістю якого є відсутність незавершеного виробництва (добувні галузі і добування вугілля, солі та ін.);

2) за кількістю об'єктів обліку — однопродуктивний (за окремим одним виробом) і багатопродуктивний (за групою виробів);

3) за способом розподілу непрямих витрат — однокоефіцієнтний (для всіх непрямих витрат установлюється один коефіцієнт) і багатокоефіцієнтний;

4) за часом відображення витрат розрізняють: попередні (апріорні) (за нормою, планом) та апостеріорні (звітні).

Таблиця 1.2

Документи при реєстрації підприємств

3. Залежно від виду господарських формувань формуються особливості обліку капіталу підприємства.

4. Залежно від форми власності застосовують журнальну, меморіально-ордерну, спрощену форми обліку.

5. На підприємствах спостерігається специфіка процесу виробництва і форм організації праці, що потребує особливого обліку виробітку і витрат часу.