Главная Культурология Статьи Філологія. Методика. Педагогіка

Філологія. Методика. Педагогіка

Зміст та форми безперервної економічної освіти молоді

Л. І. Чеботарьова, ст. викладач

Становлення та розвиток в Україні ринкової економіки детермінували необхідність розробки і впровадження системи економічної підготовки населення. Власне проблема економічної підготовки не є принципово новою для вітчизняної психолого-педагогічної науки. Значну кількість досліджень за відповідною тематикою було здійснено починаючи з 60-х pоків. Зрозуміло, що проблеми економічної освіти й економічного виховання вивчалися і раніше. (К. Д. Ушинський, С. Т. Шацький, П. П. Блонський, А. С. Макаренко тощо), проте як окремий напрямок педагогічних досліджень економічна підготовка визначилася саме в цей період. Слід зазначити, що спочатку даний напрямок охоплював економічну підготовку не лише школярів, але й усього працюючого населення. У 70-ті—80-ті pоки з’явилася низка партійних та урядових постанов щодо поліпшення економічного виховання трудящих мас. Зокрема у 1983 р. було поставлено завдання протягом п’яти років здійснити тотальну підготовку та перепідготовку всього працюючого населення країни. Проте формальність, декларативність і, головне, відсутність реальної можливості впливати на господарювання в умовах надцентралізованої планової економіки зумовили низьку ефективність компаній за «економічний всеобуч».

Антидіалектичний підхід до розуміння суті економіки, законів її розвитку певною мірою гальмував розвиток економічної освіти учнів, спрямовував їх не на глибинне розуміння основ економіки, а на ейфорійне почуттєве «формування» рис ощадливості, бережливості, господарності тощо. Попри системні недоліки, притаманні тодішньому трактуванню економічної освіти і виховання народних мас, цей період відіграв певну роль в розвитку теорії та практики економічної підготовки населення, передусім школярів і учнівської молоді. Виник ряд наукових досліджень з питань організації економічної освіти та виховання. Для вищої і середньої школи були підготовлені посібники, визначені структура, зміст, система, форми та методи економічної освіти і виховання тощо.

Початок економічних реформ в Україні показав, що рівень економічної підготовки її мешканців є вкрай незадовільним та неадекватним новим економічним реаліям. Оскільки країна не має і скоріш за все не матиме в найближчі роки можливості здійснити тотальну економічну перепідготовку працюючих, підвищення загального рівня економічної культури у близькота середньостроковій перспективі вбачається лише через здійснення економічного виховання та освіти молоді.

Перші пошукові дослідження, спрямовані на розробку змісту економічної освіти молоді, адекватної елементам ринкових відносин, які тільки почали впроваджуватися у СРСР, розпочалися наприкінці 80-х pоків. На початку 90-х pоків за їх результатами було впроваджено трудову допрофесійну підготовку старшокласників за напрямком підприємницької діяльності. Поступово у деяких середніх закладах освіти у Х—ХІ класах розпочалося вивчення курсів з економіки, які за своїми завданнями, змістом та структурою наближалися до загальноосвітніх шкільних дисциплін. Протягом останніх років було створено декілька спеціалізованих середніх закладів освіти з економічною спеціалізацією (економічні ліцеї) та відкрито досить багато профільних класів у загальноосвітніх школах. Поступово впровадження навчальних курсів економічного спрямування перемістилося із старшої до середньої школи (VII—IX класи). У деяких середніх професійно-технічних училищах та вищих навчальних закладах елементи економічної теорії й економіки відповідної галузі було включено до змісту підготовки студентів за спеціальностями, які безпосередньо з економікою не пов’язані. Проте, зміст економічної освіти у школах, СПТУ та вищих навчальних закладах не пов’язаний між собою і не утворює систему безперервної економічної освіти молоді.

За останні роки з’явилася низка досліджень, в яких висвітлено теоретичні та практичні аспекти реалізації безперервної освіти (В. І. Бондар, М. М. Ващенко, В. І. Маслов, О. Г. Мороз тощо). Грунтовне визначення цієї педагогічної категорії дав В. І. Маслов: «Безперервну освіту можна сформувати як цілеспрямовану, спеціально організовану і керуючу цілісну систему перманентного формування в індивідуумів соціального досвіду (моральних норм, інтелектуальних якостей, знань, умінь і навичок), об’єктивно необхідного для розвитку суспільства, у відповідності з психофізіологічними можливостями і соціальними потребами конкретної особистості на всіх етапах його становлення, розвитку і життєдіяльності» [1]. Щодо безперервності економічної освіти, то дослідники А. С. Нісімчук, О. С. Падалка, І. А. Сасова та ін. торкалися, як правило, лише окремих її аспектів. Наприклад, В. О. Поляков дає таке визначення: «Безперервна економічна освіта передбачає неперервний характер навчання, постійний рух від простого до складного, поєднання вивчення економічних проблем з оволодінням знаннями інших наук» [3]. В цілому погоджуючись з ним, можна зауважити, що воно має занадто загальний характер і може бути використаним для визначення будь-якого напрямку безперервної освіти, якщо замінити слово «економічна» на інший напрямок освіти (математична, фізична тощо). На наш погляд, більш точним та відповідним проблемі, що розглядається, є визначення, наведене О. Т. Шпаком: «Безперервна економічна освіта — це процес систематичного накопичення і поновлення економічних знань, умінь і навичок, формування економічного мислення та культури, їх перманентної актуалізації згідно з новими змістовими та інституційними вимогами економічного середовища в середині країни та на глобальному ринку, виховання ініціативності, підприємливості, відповідальності за власну економічну поведінку, раціонального прийняття рішень з метою досягнення оптимального результату з максимальним застосуванням інтелектуального потенціалу індивідуума та оптимальними затратами наявних ресурсів» [5].

Аналізуючи стан економічної підготовки в Україні в контексті безперервності, можна виділити такі напрямки її подальшого розвитку:

• економізація змісту предметів базового компонента загальної середньої освіти;
• впровадження окремого загальноосвітнього курсу для середньої школи або спеціальних курсів з основ економіки, підприємництва бізнесу тощо для середніх (старших) класів (на сьогодні вже розроблено декілька варіантів програм з економіки для І—XI класів [4]);
• спеціальна допрофесійна та професійна підготовка молоді в школах, СПТУ, фахових курсах, вищих навчальних закладах економічного профілю;
• ознайомлення студентів вузів з особливостями економіки галузі за напрямком підготовки.

Слід зазначити, що деякі дослідники (Н. Г. Грамма, Я. І. Ханніков, Р. А. Юсупов) вважають за необхідне виділяти як окремий етап економічної підготовки період емоційно-образного сприйняття, який є характерним для дітей старшого дошкільного віку. Проте, ми вважаємо, що в цьому випадку мова може вестися скоріше про сімейне економічне виховання або про пропедевтику економічного виховання.

Реалізація безперервної економічної освіти передбачає наявність відповідної інфраструктури, яка складається з основних, паралельних та додаткових структур. До основних структур забезпечення здійснення економічної освіти відносяться загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади; до паралельних — економічне навчання під час практики, підготовчі курси та відділення; до додаткових — різноманітні формальні об’єднання за інтересами (гуртки, клуби, Мала академія наук, наукові товариства студентів тощо).

Сьогодні відсутність систематичної та розгалуженої системи шкільної економічної освіти є одним з факторів, що опосередковано впливає на якість підготовки майбутніх спеціалістів в економічних вузах. Абітурієнти часто мають недостатньо чіткі уявлення про економіку в цілому та мету, завдання, зміст праці фахівців з економіки, зокрема. Здійснення масової економічної підготовки школярів дозволило б позитивно вплинути на вирішення цієї проблеми.

Ми вважаємо, що економічна освіта в школі може реалізовуватися за такими рівнями:

1. Загальна економічна підготовка всіх школярів, яка спрямована на засвоєння ними базового мінімуму знань про особисту, сімейну та загальну економіку. Цей рівень може бути реалізованим у середніх або навіть початкових класах.

2. Відповідно до впровадження 12-річного терміну освіти другий рівень передбачає поглиблену профільну економічну підготовку у старшій школі (Х—ХІІ класи), що має на меті підготовку до вступу у вищий навчальний заклад економічного профілю.

3. Третій рівень передбачає допрофесійну або початкову професійну підготовку учнів старшої школи у галузі економіки та бізнесу, формування практичних навичок підприємницької діяльності і, можливо, їх залучення до практичної педагогічно керованої й обґрунтованої продуктивної та комерційної діяльності. Слід зазначити, що саме цей напрямок економічної підготовки школярів є найбільш розробленим у теоретичному та практичному аспектах (дисертаційні дослідження Н. А. Побірченко, В. В. Дрижака, Р. Ф. Пустовійта, К. М. Старченка, О. В. Тополь тощо, багаторічний позитивний досвід підготовки старшокласників до підприємницької діяльності в процесі трудового професійного, допрофесійного та профільного навчання [2]).

Аналізуючи стан економічної підготовки молоді, можна зазначити, що існують сприятливі умови для її здійснення як безперервної. Проте сьогодні її основні етапи не пов’язані між собою структурно, їх зміст не є спадкоємним і т. ін.

Література

1. Маслов В. И. Теория и методика организации непрерывного повышения квалификации руководителей школ. — К.: Рад. школа, 1990. — 259 с.

2. Побірченко Н. А. Формування особистісної готовності учнів загальноосвітньої школи до підприємницької діяльності. — К.: Знання, 1999. — 285с.

3. Поляков В. А., Сасова И. А. Непрерывное экономическое образование молодежи // Педагогика. — 1994. — С. 1926.

4. Сасова І. A., Падалка О. С., Шпак О. Т. Неперервна економічна освіта: Навчальні програми.. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 176 с.

5. Шпак О. Т. Економічна підготовка педагогічних кадрів в системі безперервної освіти. — К.: Четверта хвиля, 2000. — 352 с.