Главная Культурология Статьи Філологія. Методика. Педагогіка

Філологія. Методика. Педагогіка

Варіантні форми імператива в англійській мові

В. Т. Ушакова, канд. філол. наук, доц.

Спостереження над граматичними формами, що містять спонукання до дії, показують, що паралельно з ядерними і периферійними дієслівними формами, які виражають спонукальну модальність у всій різноманітності її відтінків, існують такі, котрі відрізняються від вищезгаданих певними граматичними елементами і не впливають на системне значення форми. Їх, на нашу думку, слід віднести до варіантних.

В англійській мові в системі наказового способу це форми you say, let you say, do say.

Поняття «варіанта», як відомо, тісно пов’язано з поняттям «норми» у мові, тобто з існуванням певних постійних правил вживання якоїсь граматичної одиниці. В кожній мові, на кожному етапі її розвитку відпрацьовуються і встановлюються правила вживання тих чи інших граматичних форм для вираження певних категоріальних системних значень. Проте іноді під тиском загальної системи із однієї малої системи в іншу проникають такі граматичні елементи, які не притаманні, не характерні для нормованих зразків даної категорії (в нашому випадку you, do, let you в сполученні з дієсловом в інфінітиві без частки to). Не впливаючи на граматичне значення і на зміст, такі елементи, що називаються диферентами, можуть виділяти, підсилювати або послаблювати категоріальне значення форми, або змінювати відтінки його значення. Введення диферента сприяє зміцненню емоційно-експресивних відтінків або перенесенню логічного центру висловлювання. Форми такого типу слід кваліфікувати як системні варіанти.

Варіанти виникають й іншим шляхом, наприклад, при паралельному співіснуванні основних категоріальних форм і форм, які історично збереглись у мові. Вони відносяться до історичних.

У мові одночасно з нормативними зразками нерідко існують і діалектні форми, які виражають таке ж категоріальне значення. Ці варіанти слід розглядати як діалектні.

Питання про варіанти тісно пов’язано з питанням синонімії граматичних форм, проте не тотожне йому. Поняття граматичних синонімів здається нам більш широким порівняно з поняттям граматичних варіантів. При вираженні певного категоріального значення різними граматичними формами, які знаходяться в однаковій дистрибуції, їх слід класифікувати як синонімічні. При вираженні граматичного значення однаковими граматичними формами, які відрізняються лише якимись диферентами, що не впливають на системне значення форми, їх необхідно вважати варіантними.

При розгляданні варіантних форм, природно, виникає питання їх стилістичної диференціації. Чи є варіантами ті співвідносні з парадигматичними формами сполучення, які мають стилістичні відмінності? Ми вважаємо, що так. Проте не всі мовознавці дотримуються цієї точки зору. Деякі стверджують, що за наявності семантичних та стилістичних розбіжностей слід говорити про синтаксичну синонімію (Д. С. Станішева). Інші (О. І. Шендельс, Д. І. Семенюк, З. Д. Попова) підкреслюють, що наявність тільки стилістичних відмінностей не завадить включенню таких форм до варіантних.

Варіантні форми не мають ні семантичних, ні категоріальних відмінностей. Зміни простежуються лише у відтінках значення і в силі його виразності. Стилістичні нашарування при цьому, природно, не впливають на системне значення даних форм.

1. Варіант імператива з вираженим суб’єктом дії

В системі відмінювання англійського дієслова в дійсному й умовному способах обов’язковим є вираження мовними формами суб’єкта дії. Це зумовлюється малою кількістю дієслівних флексій, які звичайно сприяють співвіднесенню дії з тією або іншою особою.

Ситуація прямого звертання виключає необхідність вираження особи при дієсловах у наказовому способі. Сама форма визначає як категоріальне значення, так і особу, якій адресується спонукання. Проте з метою логічного виділення суб’єкта дії останній виражається в мові. Таким чином з’являється варіант ядерної форми say — you say.

З одного боку, виникнення даних форм пов’язано з впливом системи дійсного й умовного способів, в яких суб’єкт дії, як правило, виражений. Це зумовлює можливість появи вираженого суб’єкта при формах наказового способу. З іншого боку, вираження суб’єкта при формах наказового способу пов’язано з необхідністю логічно виділити даний суб’єкт дії або протиставити його іншій особі в процесі спілкування у зв’язному мовленні, тобто в синтагматиці. Варіанти такого типу слід кваліфікувати як синтагматичні, системно мотивовані, з диферентом you. Суб’єкт дії при дієслові в наказовому способі може виражатися не тільки займенником you, але й іншими частинами мови: іменником, іншим займенником, числівником.

2. Варіанти імператива з диферентом — дієсловом do

До системних, стилістично мотивованих варіантів ми відносимо спонукальні форми типу do say. В період, коли інтенсивно розвивались аналітичні форми в англійській мові, а негативні форми часів Indefinite починали утворюватися за допомогою допоміжного дієслова do і негативної частки not, стверджувальні форми також почали вживатися з цим дієсловом без вираження емфази, як це спостерігається у сучасній англійській мові. З плином часу допоміжне дієслово do припинили вживати у стверджувальних формах, тому що при вдосконаленні граматичної будови мови ці форми, які нічого не виражали, вийшли з ужитку. Проте стверджувальна форма do не щезла з мови безслідно. Вона набула нового звучання, прийнявши на себе функцію підсилювача граматичного значення того дієслова, з яким вона вживається.

В сучасній мові дієслово do використовується як емфатичний засіб лексики. Спустошене дієслово do вживається також і з формами імператива, надаючи їм експресивного характеру, міняючи відтінки категоріального значення, підкреслюючи інтенсивність волевиявлення. Така граматична форма do за своєю функцією корелює з лексичними підсилювачами please, just та ін. Проте це — суто граматичний засіб підсилення граматичного значення. Включення даного підсилювача в спонукальну структуру відбувається під тиском системи в плані діахронії. Використовується цей засіб у стилістичний шлях, з одного боку, і з метою посилення граматичного засобу, — з другого. Виключення дієслова do із спонукального вислову не змінить системного категоріального значення основної форми, проте послабить виразність вислову, змінивши його експресивно-стилістичну тональність.

Імперативні форми з дієсловом do передають різні модально-спонукальні відтінки: благання, прохання, умовляння, наказу тощо. Поряд з цим в них виражається ціла гама найтонших відтінків суб’єктивної експресії: роздратування, переконування, умовляння тощо. Відсутність емфатичного диферента do значною мірою позбавила б спонукальні висловлювання емоційно-експресивної насиченості та емфази.

3. Варіант імператива з диферентом let you

В діалектах, переважно в ірландському, в народному, розмовному мовленні для вираження спонукання використовуються сполучення let you + інфінітив. Варіанти такого типу виникають, очевидно, під впливом аналітичних форм з let, що реалізуються в ситуації непрямого звертання.

Частіше за все прості форми і форми з let you просто чергуються і не мають ніяких відмінностей. Проте в деяких випадках сполучення з let вносять у граматичне значення імператива суб’єктивні відтінки настійності, обов’язковості виконання дії.

Варіантні форми наказового способу, як показав досліджений матеріал, мають різну ємність і неоднакову частоту використання. Так, варіанти із займенником you досить широко використовуються в мові (7%), особливо в розмовному народному мовленні. Форми з дієсловом do вживаються дуже рідко, хоча не мають ніяких обмежень лексичного характеру. Сфера використання сполучень з let you — діалекти та народне мовлення. Всі варіантні форми мають певні стилістичні відмінності.

Література

• Станишева Д. С. К вопросу о вариантах синтаксических единиц. Научные доклады высшей школы. — М., 1964. — № 1.
• Шендельс Е. Й. Синтаксические варианты. — М., 1962.
• Семенюк Н. Н. Некоторые вопросы изучения вариантов. Вопросы языкознания. — М., 1965. — № 1.
• Попова Д. Синтаксические варианты и их разновидности. — М., 1965.