Главная Культурология Статьи Філологія. Методика. Педагогіка

Філологія. Методика. Педагогіка

Структурні особливості деяких означень у сучасній англійській мові

Б. M. Тернова, ст.викладач

Однією з характерних особливостей сучасної англійської мови є означення, які мають своєрідний структурний характер. До них належать так звані атрибутивні групи, фразові означення, які за суттю є особливим структурним видом епітета, і, нарешті, епітет з прийменником of, який приєднує означуване до означення, типу a specific amount of a commodity.

У статті розглядаються ті явища сучасної англійської мови, які набули й набувають дуже широкого застосування і тепер можуть розглядатися як відмітні риси її граматичної та лексичної системи. До них відносяться, наприклад, тенденція до розширення синтаксичних функцій означень, утворених співположенням, що перетворює цю модель на багатофункціональну і створює великі труднощі для перекладу; тенденція до використання атрибутивних груп не лише у газетно-публіцистичному стилі, але й у стилі наукової літератури, де вони перетворюються на епітети.

На властивості прийменникових означень указував академік А. А. Шахматов [1].

Структури перших двох видів означень зумовлені аналітичним характером англійської мови «of-phrase», що свідчить про багатофункціональність граматичних форм. Ці три види означень, такі різні на перший погляд, поєднані разом не лише через свої структурні особливості, але й тому, що два останні є досить поширеними формами епітета, а перший, тобто атрибутивні групи, не тільки близький за своїм «численним» характером до фразових сполучень, але й може виступати як епітет.

Для газетно-публіцистичного стилю і стилю наукової літератури характерна стислість інформації: стислість викладу досягається у різний спосіб, одним з яких є широке використання атрибутивних груп. Основу останніх становить означення, утворене шляхом співположення. Тому атрибутивні групи тісно пов’язані з конвенцією.

Поширеність таких означень пояснюється тим, що поряд із стислістю та лаконічністю їм притаманна ще одна властивість — вони вступають у набагато тісніший зв’язок із означуваним словом, ніж означення, утворені іменником з прийменником of (порівняйте: а three men orchestra та an orchestra of three men).

Подібні сполучення є дуже різноманітними і за своїм складом, обсягом та характером бувають двочленними та багаточленними. Останні дуже цікаві не тільки за своїм складом, але і за складністю синтаксичних зв’язків між компонентами, що входять до них. Морфологічно в них можуть входити іменники у Possessive Case, прикметники, числівники, дієслова та віддієслівні форми, прийменники й пост-позитиви та вигуки. Складний структурний характер таких означень, особливо багаточленних, складні зв’язки між компонентами і можливість передачі різних синтетичних відносин роблять їх нелегкими для розуміння та перекладу.

Слід зазначити, що деякі двочленні сполучення вже перетворилися у терміни. Наприклад, take-home-pay — зарплата після відрахування, the brink-of-the-way policу — політика балансування на грані війни, a pay-and-hours claim — вимоги щодо підвищення зарплати та скорочення робочого тижня, a right-to-strike pledge — обіцяння зберегти за робітниками право страйкувати та ін. За таким типом утворюються і нові сполучення guilt-edged security — першокласні, особливо надійні цінні папери.

Двочленні означення можуть мати різний морфологічний характер: вони можуть складатися з двох іменників як в однині, так і в множині. Наприклад, the Tory television show — телевізійна передача організована консерваторами; the state government secretariat — секретаріат уряду штату. Здебільшого такі означення перекладаються іменником у родовому відмінку, іноді прийменниковою конструкцією. Інколи доводиться вживати поширений переклад, якщо того вимагають норми української мови. Слід зазначити, що англійське означення у препозиції звичайно перекладається означенням у постпозиції.

Два іменника, що складають двочленне означення, окрім співположення, можуть бути пов’язані між собою у інші способи. Наприклад, прийменником of або сполучником and або than: Festival of Britain displays — заходи Единбурзького фестивалю. Двочленні означення можуть складатися з іменника і прийменника: а bilateral defense agreement — двостороння угода про оборону; atomic inspection system — система атомної інспекції.

Як видно з даних прикладів, прикметник може бути означенням як означеного іменника agreement, так і іменника, який виконує функцію означення inspection. До складу двочленного означення може входити і числівник, який визначає не означальне слово, а другий елемент означення, з яким воно дуже щільно злите. Наприклад, a seven-nation resolution — резолюція семи держав.

Одним з елементів двочленного означення може бути прийменник, що утворює свого роду сполучення з наступним іменником. Наприклад, after school activities — робота з дітьми після закінчення занять (або у позашкільний час).

Багаточленні означення часто розпадаються на окремі змістові групи. Для перекладу останні необхідно виділяти і визначати синтаксичні зв’язки між ними. Іноді ці змістові зв’язки можна розглядати як лексичні одиниці: складні слова або терміни-кліше. Наприклад, the shadow cabinet defense minister. У цій атрибутивній групі легко виділяються два елементи: defense minister i a shadow cabinet — мiністр оборони «тіньового кабінету».

Однак розчленування атрибутивних груп аж ніяк не є обов’язковим, оскільки кожна група розпадається на змістові і синтаксичні компоненти. Нерідко буває, коли атрибутивна група є одним цілим. Наприклад, the public opinion poll results — результати опитування громадської думки.

Багаточленні атрибутивні групи, особливо графічно оформлені, мають значне поширення у газетному стилі та стислому викладі. Економія місця — надто важливе міркування, яким пояснюються деякі особливості стилю газетних повідомлень.

Таким чином, багаточленні атрибутивні групи зустрічаються у багатьох різновидах газетно-публіцистичного стилю: у короткому повідомленні, передовиці та статтях оглядачів, у нарисах і статтях на наукові теми. Вони є однією з характерних рис сучасної англійської мови.

Література

1. Шахматов А. А. Синтаксис русского языка. Вып. 1, АН СССР, 1925.