Главная Культурология Статьи Філологія. Методика. Педагогіка

Філологія. Методика. Педагогіка

Роль запозичень у становленні лексичної синоніміки української мови

С. І. Терещенко, канд. філол. наук, доц.

Значна кількість синонімічних рядів в українській мові сформувалася в результаті запозичень слів з інших мов. Синонімічні зв’язки між питомими й іншомовними словами (синонімізація) активно виникали протягом усього періоду становлення синонімічної підсистеми нашої мови. Певна кількість лексичних синонімів, утворених за рахунок питомих й іншомовних слів, була успадкована з найдавніших періодів існування мови: вівтар — жертовник, Біблія — Святе Письмо, ідол — кумир, жрець — святець, літера — буква, хроніка — літопис — аннали, деспот — тиран, дань—яса та ін. Значно посилюється можливість появи тотожних за значенням одиниць у XVI—XVII ст. [1]. Протягом цього періоду запозичення із західноєвропейських мов стикаються із запозиченнями з мов східних: караван — флот, чулан — комора. Неологізми лексичні й семантичні, які з’являються при перекладах як аналоги-орієнтири при функціонуванні запозичених лексем, охоплюють усі функціональні сфери мови того часу:

a) сферу науки й культури (бібліотека — книгохранительниця — книжниця, аргумент — довід, риторство — вимова, ритор — красномовець, лічити — рахувати, географія — землеописання);

б) абстрактних понять (значення — сенс, честь — достоїнство — цнота, статечність — респект, хула — ганьба, расторопність — довтеп);

в) соціально-побутову (безмін — кантор, ганок — сіни, житниця — стодола, панчохи — чулки, напиток — напій — трунок, бидло — скот);

г) рослинного світу (тютюн — табака, ромашка — ромен, крин — лілея, фіалка — конвалія);

д) військову (дейнека — гайдамака, варта — караул, зброя — оруже, поєдинок — герць);

е) виробничо-професійну (типографія — друкарня, кухмістер — куховар — кухар, усмар — римар, сапоговець — чоботар — чижмар);

ж) адміністративно-судову сферу (долг — борг — позичка, опит — допрос — квестія, арендар — заставник, гонець — кур’єр, свавільник — бунтівник — ґвалтівник).

Синонімізація цього часу визначається традицією запозичення із західних і класичних мов, що очевидно у діяльності Л. Зизанія, П. Беринди, Є. Славинецького, у середньовічній науці й культурі, а також тенденцією до формування єдиної мовної системи із «системи систем», де іншомовні слова становили структурні елементи синонімічної підсистеми. Синонімізація наступних століть зумовлюється передусім фактором не становлення, а вже розвитку лексичної системи української мови. Необхідність створення абстрактної лексики, потреба у науковій термінології, спроби розширити межі охоплення дійсності викликають приплив нових іншомовних елементів. Одним з найактивніших способів їхнього засвоєння виявляється саме процес синонімізації, який виражається в доборі власне українських лексичних відповідників до іншомовних слів: філософія — любомудріє, артикул — стаття, університет — всевчилище, конкурс — убіг, революція — ворохобня. Запозичення й контрномінація неоднозначно оцінювалися мовознавцями, особливо у термінологічних групах лексики. Одні вчені виступали за усунення з мовної практики всіх іншомовних слів, за їх заміну питомими. Заміні, на їхній погляд, повинні підлягати й назви спеціальних термінів. Пропонувалося замінювати іншомовні терміни навіть штучно створеними на зразок: конгломерат — зчіпляк, пунктир — крапчак, елемент — первень. Інші, навпаки, вважали «тривіальні», тобто вживані у повсякденній мові терміни непридатними для наукової мови. Треті, позитивно розв’язуючи питання синонімії термінів, закликали до об’єктивності у виборі як запозичених, так і власних термінів-синонімів [2].

Процес запозичення потенційних синонімів відбувався у двох основних формах:

а) пряме запозичення;

б) калькування, що також визначає певні особливості синонімізації за рахунок іншомовної лексики. При прямому запозиченні слово переносилося в українську мову з іншої у тому вигляді, в якому воно існувало у момент запозичення, оформлюючись відповідними звуковими засобами нашої мови без будь-яких структурних змін: кава — кофе, галстук — краватка, гасло — лозунг, слайд — діапозитив. Такі запозичення вступають у синонімічні зв’язки не тільки між собою, а й з питомими лексемами. Так, полонізми вибачатися — пробачатися синонімізувалися з літературним відповідником прощати й розмовним дарувати. Запозичення з італійської мови бандит синонімізується з українським словом розбійник. Порівняйте також подібні за способом утворення пари: материк — континент, куліси — лаштунки, ворота — брама, примірник — екземпляр, часопис — газета.

На відміну від прямого запозичення при калькуванні запозичуються значення тільки іншомовних одиниць, структура та принцип їх організації. Слова, що з’являються при словоутворювальному калькуванні, становлять результат поморфемного перекладу іншомовних слів: інтернаціональний — міжнародний, біографія — життєпис, бібліофіл — книголюб. Особливість синонімізації за рахунок запозичень виявляється у наявності нульової синонімізації. Запозичення певний час функціонує без свого рівнозначника. Так, латинізм процент був запозичений українською мовою спочатку як термін, пізніше поширився у різних стилях української мови. Тільки слово процент певний час вживалося, наприклад, у художньому стилі. З ІІ половини ХІХ ст. засвідчується слово відсоток. Там, де калькування відбувалося всупереч внутрішнім законам розвитку мови, постають такі пари «псевдосинонімів»: минулорічні — торішні (сніги), співпадати — збігатися, галопуюча — обвальна, нестримна (інфляція), виконуючий — виконавець.

З часом динаміка мовних процесів приводить до витіснення чужих рідній мовній системі утворень або, навпаки, на периферію синонімічної підсистеми витісняються власне українські лексеми. Нерідко іншомовні слова певний час паралельно з питомими обслуговують різні мовні галузі. Аналіз одного з розділів Словника української мови показав наявність 17 одиниць іншомовного походження, засвоєних українською мовою різними способами: абсурдний — безглуздий — нісенітний, автокар — автовізок, автотраса — автошлях, автомашина — автомобіль, аграрій — землевласник, ад — пекло, аеронавт — повітреплавець, аероплан — літак, актриса — акторка, алое — столітник, алярм — тривога, амулет — талісман, анахорет — пустельник — відлюдник, анемія — недокрів’я, атрамент — чорнило, ахінея — нісенітниця. Серед них п’ять синонімічних пар позначені ремаркою книжне й застаріле.

Збереженню синонімії сприяє паралельний процес виникнення у синонімічних пар переносних значень. Наприклад, у синонімів куліси й лаштунки це переносні значення «частина сцени театру, розташована за декораціями» та «події, що відбуваються таємно». Крім значення «письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови», синонімічний ряд літера — буква набуває також переносного значення «суто формальне значення чого-небудь». Запозичені з різних мов синоніми гасло й лозунг із семантикою «умовне слово, пароль, девіз» набувають ще одного значення — «висловлена у стислій формі ідея, політична вимога, завдання, заклик» із додатковими значеннєвими відтінками «плакат з таким закликом», «провідний принцип». Слід зауважити, що в одних випадках розбудова семантичної структури синонімів, зумовлена внутрішньолінгвістичними причинами (наприклад, тенденцією до економії засобів мовного вираження) сприяє виникненню й збереженню синоніміки, в інших — навпаки, призводить до диференціації синонімів і в стилістичному, і в семантичному планах.

Отже, синонімізація за рахунок запозичень, зумовлена зовнішньолінгвістичними факторами, в одних випадках виявляється у співіснуванні й повній (або частковій) взаємозаміні запозиченого слова й питомої лексеми, в інших — у рівноцінному співіснуванні входжень з різних мовних джерел. Помічено, що тенденція до активного використання запозичень у різних стилістичних групах української лексики виявляється під час їхнього становлення, що зовсім не шкодить спілкуванню на початковому етапі розвитку мовної системи. Проте після становлення таких груп уведення іншомовних слів замість звичайних мовних уживань при неоднакових параметрах умотивованості стає недоцільним.

Таким чином, період становлення синонімічної підсистеми української мови відзначається інтенсивністю процесу синонімізації за рахунок іншомовної лексики. Сучасна українська мова активно використовує успадковані з попередніх періодів розвитку синонімічні ряди з іншомовними компонентами, проте слід підкреслити, що синонімізація за рахунок запозичень відрізняється меншою активністю, поступаючись нульовій синонімізації, за якої іншомовне слово частіше не має синонімічного відповідника.

Література

1. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. — К., 1988. — С. 78.

2. Жовтобрюх М. А. Мова української преси (до середини дев’яностих років ХІХ ст.). — К., 1965. — С. 320, 353—354.

3. Наконечна Г. В. До історії унормування української науково-технічної термінології // Мовознавство. — 1992. — № 6. — С. 41—47.