special

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Модель нейролінгвістичного програмування

Нейролінгвістичне програмування (НЛП) ґрунтується на тезі, що людина отримує інформацію водночас з кількох комунікативних каналів (візуального, аудіального, кінестетичного тощо). Проте кожен з нас має домінуючий комунікативний канал.

Фахівці з НЛП за допомогою тестових запитань можуть візуально визначити провідну репрезентативну систему для кожної людини.

Такі дослідження варто провести для лідера вашої команди (президента, мера, кандидата у депутати тощо), а також для прес-секретаря з метою врахування індивідуальних особливостей вищезгаданих людей при проведенні РИ-заходів.

Попри те, працюючи на масову аудиторію, варто знати провідні комунікативні канали для різних соціальних груп населення. Зробити це можна методами соціальної психології шляхом проведення репрезентативного опитування даних соціальних груп громадян.

НЛП належить до психотерапевтичних методів, який дозволяє досить ефективно працювати з індивідом. Зокрема, використовуючи методи психодіагностики, пропонуються такі контрольні позиції для спостереження:

1. Руки індивіда.

2. Рухи індивіда.

3. Ноги і ступні ніг індивіда.

4. Патерни фіксацій при рухах очей.

5. Взаємозв'язок "голова — шия — плечі".

6. Вираз обличчя (брови, рот, лицьові м'язи).

Якщо додати до цього системний підхід і порівняння інформації, яку прагне різними каналами подати індивід — джерело інформації, ми можемо дійти цікавих висновків.

І це, до речі, багато хто з нас і робить, навіть і не знаючи про такий цікавий метод — НЛП.

Наприклад, якщо політик говорить, що ніколи в житті не був агентом спецслужб і не зраджував своїм коханкам, то варто звернути увагу не тільки на його слова, а й на тембр голосу, вираз обличчя, позиції у просторі рук і ніг.

Аналогічні принципи, до речі, покладені в основу роботи так званого детектора брехні, який фіксує процеси потовиділення, інші біохімічні та біофізичні реакції під час відповідей на запитання психолога.

Отже, тільки після інтегрального аналізу можна напевно стверджувати, чи щирими є слова того політика.

А щоб не вийшло так, як говорив один з гумористів: "Он как бы говорит нам, а мы — как бы верим...", фахівці з НЛП можуть навчити лідера бути впевненим у собі, тримати удар тощо.

Навчаючись НЛП-технологіям, варто приділити певну увагу метафорамі НЛП-якорям.

Метафоричність, образність надзвичайно важливі при створенні іміджу. Інколи один влучний вислів переважає за пропагандистською ефективністю цілий шерег відео- та аудіосюжетів і публікацій.

Наведемо кілька таких прикладів.

Л. Кравчук (президент України, 1991-1994 рр.): "Маємо те, що маємо... "

В. Черномирдін (прем'єр-міністр Росії, 1993-1998): "Хотіли як краще, а вийшло як завжди".

О. Лукашенко (президент Білорусі з 1994 р.): "Білоруси житимуть погано, але недовго... "

Поняття НЛП-якоря пов'язане з асоціаціями (візуальний символ, звук, дотик, запах), які навіюють певні почуття (позитивні чи негативні).

Потрібні приклади? Ось вони: національний прапор, гімн, масаж, запах кави тощо.

Використання цих якорів рекомендується переважно як фонове, на тлі якого доводиться певна інформація.

Цікавий метод НЛП, чи не так?

Але познайомимося ще з деякими методами психотерапевтичної комунікації.

Моделі групової психотерапії

На відміну від психоаналітичного впливу, коли комунікація відбувається на рівні "індивід — індивід", моделі групової психотерапії характеризуються комунікативною взаємодією на рівні "група — індивід".

Основою для використання таких моделей є об'єктивна потреба колективного впливу на індивіда, який, потрапивши до нового для нього середовища, "заробляє" собі той чи інший невроз.

Вважають, що сам термін "групова психотерапія" вперше запровадив Дж Морено [47].

Отже, психотерапія базується на позитивному впливові групи, який має певний лікувальний ефект.

Виокремлюють такі типи групової психотерапії: психодрама, групи тренінгу, групи зустрічей, гештальтгрупи, групи тілесної терапії, групи терапії мистецтвом, групи тренінгу умінь тощо [38, 39].

Суть психодрами, яку у двадцятих роках створив вже згадуваний Дж. Морено (США), полягає в тому, що індивід разом з групою розігрує свої конфлікти, а не розповідає про них.

Результатом такої рольової гри та імпровізації є вироблення моделей поведінки, які можуть бути реалізовані в реальному житті.

Після закінчення психодрами її учасники аналізують особливості поведінки кожного з "авторів" з метою розширення "репертуару ролей" людини.

Позаяк ми всі постійно граємо певні ролі у своєму житті (дитини, батька чи матері тощо), комунікативна модель психодрами дозволяє людині краще розкритися, сприяє розвитку імпровізаційних, творчих засад в її поведінці.

Це зробити не так просто. Саме тому перед психодрамою необхідно провести розминку, оскільки на початку рольової гри майбутні зірки Великого Театру Життя мають чимало комплексів, неабияк загальмовані й "заморожені".

Подібні принципи реалізовані і в концепціях інших типів групової психотерапії, які дозволяють індивідам краще розкритися в міжособистісних взаємовідносинах. Як наслідок — людина стає більш комунікативно чутливою, що є надзвичайно важливим для лідерів, їхніх прес-секретарів та інших осіб, уповноважених на спілкування з мас-медіа, а через них — і з громадськістю в цілому.



 

Created/Updated: 25.05.2018