Главная Прочие дисциплины Книги Міжнародні розрахунки та валютні операції - Савлук М.І.

Міжнародні розрахунки та валютні операції - Савлук М.І.

3.3. Види документів при міжнародних поставках

При міжнародних поставках використовуються відповідні види документів, які супроводжують пересування товару від продавця до покупця. Їх поділяють на документи, які мають ознаки цінних паперів (наприклад, вексель, коносамент, складська розписка (варант) і документи, які підтверджують і супроводжують товар (наприклад, рахунок-фактура, повітряно-транспортна чи залізнична накладна, документ про страхування, свідоцтво про походження товару, транспортна квитанція, упакувальна специфікація тощо).

Згідно з міжнародною практикою й уніфікацією форм міжнародних розрахунків усі документи, які надаються при поставці товарів, поділяють на такі види:

• комерційні;
• транспортні;
• страхові;
• фінансові.

3.3.1. Комерційні документи

Комерційні документи — це документи, в яких визначені грошові вимоги експортера до імпортера. Основним з комерційних документів є комерційний рахунок, або рахунок-фактура (додаток 4), в якому вказується сума, що виставляється до сплати. Комерційні рахунки, якщо немає інших вказівок, виставляються продавцем на покупця. Опис товару в комерційному рахунку має бути точним і повним, у всіх інших документах — у загальних виразах.

Обов’язковими реквізитами комерційного рахунку є: найменування продавця і покупця, номер укладеного контракту, пункти відвантаження і призначення товару, номер і дата транспортного документа, номер і дата контракту, повне найменування товару, кількість та ціна товару, загальна сума рахунка, що виставляється до платежу, умови поставки.

У рахунку може бути вказана й інша додаткова інформація, що стосується кількісної та якісної характеристики товару, його упаковки тощо, залежно від вимог контракту чи акредитива. Особливу увагу слід приділяти правильному зазначенню умов поставки в рахунку.

У випадку, коли комерційний рахунок виписується в одній валюті, а платіж має здійснюватись в іншій валюті, у рахунку необхідно вказати курс перерахунку.

Законодавство ряду країн вимагає легалізації комерційних рахунків, тобто їх завірення торгово-промисловою палатою або консульством країни покупця. Завірений консульством рахунок ще на- зивається консульським рахунком. Він завіряється у консульстві країни призначення товару і підтверджує, що фактурована сума відповідає фактичній товарній вартості. Всю інформацію (документи) про товар консульство отримує від покупця. Консульський рахунок-фактура полегшує правильну сплату мита в країні імпортера.

Комерційний рахунок підписується двома особами без вказівки посад і без печатки. Якщо умовами контракту (акредитива) передбачена розстрочка платежу, то в рахунку обов’язково робиться посилання на цей пункт і вказується дата платежу.

3.3.2. Транспортні документи

Транспортні документи виписуються вантажоперевізником як свідчення того, що товар прийнятий ним до перевезення. Транспортними документами є: при перевезеннях залізницею — залізнична накладна та її дублікат; при перевезеннях повітряним транспортом — авіанакладна; при перевезеннях автодорожним транспортом — автодорожна накладна; при морських перевезеннях — коносамент.

Залізнична накладна та її копія (дублікат) використовуються при міжнародних перевезеннях залізницею вантажів. Накладна — це документальне оформлення договору перевезення між відправником вантажу та адміністрацією залізниці. Основними відомостями, які містяться у накладній, є: назва станції призначення і прикордонних станцій, назва вантажу, відмітка про сплату (чи сума) фрахту. При перевірці залізничних накладних особливу увагу приділяють графі «Одержувач». Це пов’язано з тим, що конкретний одержувач вантажу не завжди збігається з покупцем товару. Залізнична накладна, як правило, виписується на мові країни, що отримує товар. Найменування товару в накладній може бути вказано в загальних виразах.

У залізничній накладній обов’язково робиться відмітка про кількість товару або його вагу, причому, якщо подано кілька накладних, загальна кількість чи маса товару має дорівнювати загальній кількості або масі, що вказується в рахунку.

Копії (дублікати) накладних і подібні їм документи, які видаються перевізником, вважаються правильно оформленими, якщо на них проставлені штампи перевізника чи установи, яка видала документ, або стоять підписи сторін.

Необхідно мати на увазі, що коли транспортним документом є накладні, то оригінали цих документів завжди супроводжують вантаж і виписуються вони, як правило, на ім’я покупця.

Авіанакладна, або квитанція, повітряного сполучення —документ, який посвідчує наявність договору перевезення між відправником вантажу і перевізником на доставляння товару повітряними лініями. У накладній указуються: найменування аеропортів відправлення і прибуття, перелік доданих до накладної документів, загальна цінність вантажу, сума платежу за перевезення, дата видачі накладної та ін. Авіанакладна має бути підписана не тільки представником перевізника, а й експортером.

Авіанакладна заповнюється відправником при здаванні вантажу. Складаються три її оригінали і дев’ять копій. Оригінали надаються перевізнику, одержувачу і відправнику вантажу. Копії розподіляються, якщо необхідно, між іншими перевізниками, одна з них лишається в аеропорту першого перевізника, друга — в аеропорту призначення.

Для авіаперевезень авіанакладна є тим самим, що й коносамент при морських перевезеннях. Разом з тим існує одна принципова відмінність: авіанакладна не є оборотним документом, її не можна передати іншій особі за допомогою індосаменту, вона також не є документом, що посвідчує право на вантаж. Накладна не має оригіналу, що передається одержувачу вантажу для надання йому права володіння товаром. Вантаж передається у розпорядження названого одержувача після пред’явлення ним документів, що посвідчують його особу, а також при підписанні квитанції у прийомі вантажу і сплати необхідних зборів.

Автодорожна накладна виступає в ролі договору при використанні автомобільного транспорту. У ній указуються: дата відвантаження товару, назва вантажу, що підлягає перевезенню, назва отримувача, вартість перевезення тощо.

Автодорожна накладна не є товаророзпорядчим документом, і вантаж видається вказаному в ній отримувачу.

Накладна складається у чотирьох примірниках (два для перевізника і по одному — для продавця і покупця), підписується перевізником і відправником вантажу. Якщо вантаж перевантажується кілька разів і складається з партій, то виписується стільки накладних, скільки використовується транспортних засобів і партій товару, що перевозиться.

Крім автотранспортної накладної, з ванжажем відправляють такі товаророзпорядчі документи: упакувальні листи, відвантажувальні специфікації, сертифікати якості та інші документи, які потрібні для ввезення в країну покупця і перетинання транзитних країн.

Коносамент — документ, що видається відправнику вантажу про прийняття товару для перевезення морем (додаток 5). Коносамент виконує три головні фукції: посвідчує прийняття вантажу до перевезення (дата виписки коносаменту є датою відвантаження); слугує товаророзпорядчим документом; свідчить про укладення договору морського перевезення.

Виконуючи першу функцію, коносамент має вигляд розписки судовласника або його уповноваженого, що посвідчує навантаження товарів у відповідній кількості на судно для перевезення до встановленого місця призначення.

Друга функція коносаменту — надавати право власнику оригіналу розпоряджатися вантажем — робить його товаророзпорядчим документом. Це означає, що лише особа, яка вказана в коносаменті або має коносамент на пред’явника, може вимагати видачу товару, вказаного у коносаменті. Щоб продати товар, котрий перебуває в дорозі і представлений коносаментом, товаророзпоряднику достатньо продати або перевідступити свої права за коносаментом.

Третя функція коносаменту — це його здатність бути єдиним доказом наявності морського перевезення. Цю функцію коносамент виконує при перевезеннях товарів на суднах регулярних ліній або при поставках товару відповідними партіями. Якщо під вантаж фрахтується ціле судно або його частина, договір морського перевезення оформлюється чартер-партією або чартером.

Коносамент містить відомості про назву судна і його власника; тоннажі судна; назви портів навантаження і розвантаження, кількість виданих примірників його оригіналів; він підписується капітаном судна або пароплавним агентом. Як правило, коносамент має вигляд надрукованого друкарським способом документа (мовою акредитива), в який вписуються зазначені вище відомості.

Розрізняють коносаменти іменні, ордерні і на пред’явника. Іменний коносамент свідчить про те, що товар має бути доставлений відповідному одержувачу із зазначенням його назви й адреси. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента.

Ордерний коносамент виписується на користь відповідного одержувача або за його наказом і передбачає, що відправник вантажу може передати свої права третій особі, індосувавши коносамент, тобто проставивши на звороті свій підпис і печатку. Такий коносамент використовується в тих випадках, коли платіж здійснюється проти надання документів банку.

Якщо в графі «Одержувач вантажу» немає ніякої вказівки або зазначено «Пред’явник», то такий коносамент має назву «на пред’явника». На пред’явника є також коносамент, що виписується за наказом експортера і містить на звороті бланкове індосо (підпис і назву експортера).

Коносаменти оформлюються у трьох і більше примірниках. Усі примірники або повний комплект коносамента є оригіналами, і на них ставиться штамп «оригінал». Кожний примірник коносамента підписується капітаном судна чи його агентом. У деяких випадках позначається порядковий номер оригіналу — перший, другий, третій. У коносаменті обов’язково вказується кількість складених оригіналів. Крім оригіналів, може бути виписана необхідна кількість копій коносамента, які юридичної сили не мають. Копії коносамента мають штамп «Копія». Кількість копій до складу примірників не входить. Коносамент має бути чистим. Чистим є той документ, який не має додаткових позначень або відміток про дефектний стан товару або упакування.

3.3.3. Страхові документи

Страхові документи виписуються при відвантаженні товару на умовах СІФ (CIF) або СІП (CIP). До страхових документів належать страхові поліси та страхові сертифікати. Ці документи видаються страховими компаніями і свідчать про наявність договору про страхування.

Імпортери, як правило, страхують товари на свою користь або на користь інших осіб, які отримують вантаж. Коли страхування входить в обов’язки експортера, договір зі страховою компанією укладається на користь імпортера або третьої особи. Якщо останній покупець невідомий, то страховий поліс може виписуватись на пред’явника.

У заяві про укладення договору страхування повинні вказуватись такі відомості:

• точна назва вантажу, вид упакування, кількість місць та маса вантажу;
• номери та дати коносаментів або інших перевізних документів;
• вид транспорту;
• спосіб відправлення вантажу (у трюмі або на палубі, купою або поодинці і т. п.);
• пункти відправлення, перевантаження та призначення вантажу;
• вартість вантажу (страхова сума);
• вид страхової відповідальності (умови страхування).

Договір страхування вважається укладеним з моменту, коли прийняття страхування підтверджено страховою компанією у письмовому вигляді. На вимогу страховика страхувальник зобов’язаний видати йому страхові документи (поліс або сертифікат).

Страхові документи не повинні бути датовані пізніше дати відвантаження. Страхові поліси, як правило, виписуються у валюті платежу. Мінімальна сума, на яку страхується товар, дорівнює 110% вартості СІФ відповідних товарів.

Основні реквізити страхового документа мають відповідати даним інших документів, а саме: назві товару, даті відвантаження, номеру транспортного документа, назві одержувача вантажу, експортера тощо.

Крім одного з основних видів ризику — ризику часткової або повної втрати, у страховому документі можуть бути вказані і додаткові ризики, які пов’язуються з форс-мажорними обставинами.

Страхові поліси, так само як і коносаменти, бувають іменні, ордерні або на пред’явника і можуть передаватися за допомогою простих або іменних індосаментів.

3.3.4. Фінансові документи

До фінансових документів відносять чеки та векселі (прості та переказні). У міжнародному платіжному обороті найширше використання мають векселі.

З метою уніфікації вексельного законодавства та усунення колізій вексельних законів відбулося кілька міжнародних конференцій, останню було проведено у Женеві у 1930 р. У результаті її роботи прийнято три вексельні конвенції. Проте не всі країни приєдналися до даної конвенції (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Розмежування країн за їх належністю до певних систем вексельного права

Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне та беззаперечне боргове зобов’язання. Існують два основні види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель — це боргове зобов’язання імпортера здійснити платіж.

Переказний вексель — письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється експортером на іноземного імпортера.

У складанні простого векселя беруть участь дві особи — векселедавець (платник) та векселедержатель (отримувач коштів за векселем), перевідного векселя — три особи — трасант (особа, яка видала вексель чи наказ платити), трасат (платник за векселем) та ремітент (особа, на користь якої видано вексель).

Вексель складається за чітко встановленою формою. Його форма та вигляд регламентуються певною системою міжнародного та національного вексельного права. У багатьох країнах для уніфікації здійснення операцій з векселями розроблені вексельні формуляри. Інколи векселі виписуються і не на спеціальних бланках, проте вони повинні містити певний перелік обов’язкових реквізитів.

До обов’язкових реквізитів простого векселя належать:

• назва «вексель»;
• проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити певну суму коштів;
• строк платежу;
• місце платежу;
• найменування отримувача коштів;
• місце і дата складання векселя;
• підпис векселедавця.

Обов’язковими реквізитами перевідного векселя є:

• назва «вексель»;
• безумовний наказ сплатити певну суму коштів;
• назва платника (трасата);
• строк платежу;
• місце платежу;
• назва отримувача коштів (ремітента);
• місце і дата складання векселя;
• підпис векселедавця (трасанта).

Якщо у векселі відсутній хоча б один з перелічених реквізитів простого чи перевідного векселя, цей документ не матиме сили тратти чи простого векселя за винятком кількох випадків, а саме:

• за відсутності вказівки на місце платежу, місце позначене біля найменування платника і є місцем платежу векселя;
• за відсутності вказівки на місце видачі векселя, місцем видачі є місце, вказане поряд з іменем векселедавця;
• вексель, у якому не вказаний строк платежу, є векселем, який підлягає оплаті за пред’явленням.

У міжнародних розрахунках, найчастіше використовуються акцептовані векселі. Акцепт векселя — це підтвердження трасатом своєї згоди здійснити платіж за векселем. Акцепт векселя здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці документа і підписується акцептантом. Необхідність акцепту спричинена тим, що зобов’язання трасата за переказним векселем виникають лише після його акцепту.

Гарантією за простими векселями і траттами є їх авалювання. Аваль — це гарантія платежу за простим та переказним векселем з боку аваліста, якщо боржник не виконав своїх зобов’язань за векселем. Він здійснюється на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші — алонжі і підписується авалістом.

Векселі є оборотними фінансовими документами. Їх передання здійснюється шляхом передавального напису — індосаменту. Такий напис здійснюється на зворотному боці векселя і підписується індосантом

Векселі, які виписані і підлягають оплаті в одній країні, називаються внутрішніми. Векселі, які виписані в одній країні, а підлягають оплаті в іншій, є іноземними (зовнішніми).

В основі розрахунків при операціях з іноземними векселями важливе значення має вексельний курс. Під вексельним курсом розуміють ціну іноземного векселя у національній валюті. При котируванні короткострокових вексельних курсів за основу береться курс «спот», при котируванні довгострокових вексельних курсів орієнтуються на курс «форвард».

Поряд з комерційними векселями широку сферу обігу мають і банківські векселі. Банківський вексель — це тратта, яку виставляють банки на своїх іноземних кореспондентів. Імпортери, купуючи ці векселі у національних банків і пересилаючи їх для експортерів, погашають у такий спосіб свої боргові зобов’язання.

Використання чеків у міжнародних розрахунках регулюється одноманітним чековим законом, який було прийнято у 1931 р. на Женевській конференції. Він визначає форму, реквізити, умови подання до оплати, індосамент чека та ін.

Чек — це безумовний наказ чекодавця банку-платнику чи іншій кредитній установі оплатити за пред’явленням певну суму чекодержателю чи за його наказом за рахунок наявних у банку (депонованих) коштів чекодавця. Для клієнтів зі стійким фінансовим становищем банк за наявності відповідної угоди може видати чек без депонування коштів. Такі чеки називаються безвалютними, їх використання дуже обмежене.

Розрізняють чеки фірмові та банківські. Фірмовий чек — це чек, який виписується фірмою на отримувача коштів і виставляється на свій банк. Банківський чек — це чек, який виписується банком на банки-кореспонденти. Оплата за таким чеком здійснюється за рахунок коштів на кореспондентських рахунках банку.

Залежно від характеру використання чека і умов передання виділяють кілька видів чеків (рис. 3.2). Чек може передаватися однією особою іншій через індосамент, який здійснюється на зворотному боці чека. Індосамент засвідчує передання права за чеком і передбачає відповідальність особи, що здійснила індосамент, — індосанту перед держателями чека.

Рис. 3.2

Іменний чек — це чек, який виписується на користь певної особи. Передання чека проводиться за допомогою передавального напису з поміткою «не наказу», завірену нотаріально.

Ордерний чек — це чек, який виписаний на користь певної особи чи за його наказом. Передання чека здійснюється шляхом індосаменту (інколи з поміткою «наказу»).

Чек на пред’явника — це чек, який виписується на будь-яку особу і може передаватися як з індосаментом, так і без індосаменту.

Як гарантія платежу за чеком використовується аваль. За законодавством США дозволяється й акцепт векселя. Аваль на чеку здійснюється на лицьовому боці написом: «вважати за аваль» чи «як аваліст».

У разі відмови від платежу за чеком держатель чека зобов’язаний заявити протест у встановлений строк. Відмова від оплати чека має бути підтверджена нотаріальним протестом або підписом банку на чеку про відмову здійснити платіж. У разі такої відмови держатель чека має право вимагати оплати від чекодавця, індосантів, авалістів тощо.

Запитання для самоконтролю

• Що являє собою зовнішньоторговельний контракт?
• Які ви знаєте умови поставок?
• Для чого розроблені правила ІНКОТЕРМС?
• Що являють собою комерційні документи?
• Які ви знаєте страхові та фінансові документи?
• Чим відрізняється простий вексель від переказного?
• З якою метою використовують переказні векселі?
• Що таке чек? Які форми чеків ви знаєте?
• За допомогою чого здійснюється передання векселів та чеків іншим особам?
• Які документи відносять до фінансових?
• Що таке вексель і які є його види?
• Які реквізити простого та переказного векселя?
• Що таке банківський вексель?
• Що таке чек і які є його види?