Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

12.3. Напрями та принципи здійснення регіонального інвестиційного процесу

За даними Державного комітету статистики України обсяг іноземних інвестицій, що надійшов в українську економіку в 1996 р. становив 1,275 млрд дол. У перерахунку на душу населення це становить приблизно 25 дол. Іноземні інвестиції отримали 5263 підприємства України, з них 4117 — спільні, на які прийшлося 66,8% загальної суми інвестицій. Найбільші обсяги інвестицій вкладені в підприємства Києва (556,5 млн дол.), Одеської області (114,7 млн дол.), Автономної Республіки Крим (92,6 млн дол.), Донецької (76,3 млн дол.) і Львівської (5,5 млн дол.) областей.

Частка державних інвестицій знаходиться на рівні 61,5 відсотка, колективних — 33,5 відсотка, із них в аграрній сфері — лише 9,8 відсотка, а приватних — всього 5 відсотків.

У структурі чистих інвестицій провідне місце належить промисловому устаткуванню і житловому будівництву, на які приходиться відповідно 30—40 і 35—50 відсотків чистих інвестицій. Це головні орієнтири для прийняття рішень з інвестиційної політики в промисловому секторі.

Існує ряд негативних обставин, що істотно стримують іноземних інвесторів при вкладанні капіталів. До них належать слабка конвертованість національної грошової одиниці, низька платоспроможність підприємств і практикування ними бартеру, повільні темпи приватизації, нерозвиненість фондового ринку, зростання корупції та злочинності в економіці, низька купівельна спроможність населення, відсутність вітчизняного реального виробничого інвестування, вивезення національного капіталу за кордон, відсутність права приватної власності на землю.

Інвестиційна діяльність, як внутрішня, так і зовнішня, характеризується конкретно вираженим регіональним аспектом, тобто вона спирається на маркетинг (або діагностику) території, нові регіональні форми та об'єкти цієї діяльності, а також на переваги малого бізнесу.

Нові соціально-економічні умови, що виникають у зв'язку з переходом до ринкової моделі функціонування господарства, визначають і нові підходи до оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, висувають завдання аналізу, моніторингу і пошуку шляхів вирішення проблем, пов'язаних з інвестиційною діяльністю на цій території. Кризовий стан економіки України, фактичне припинення фінансування з державного бюджету поставили регіони перед необхідністю виживання, вони реально можуть розраховувати на свій продуктивний потенціал, на розвиток механізму реалізації цього потенціалу з залученням капіталу внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Отже, територію слід розглядати як своєрідний «товар» — об'єкт ринкових відносин, з яким місцеві органи влади («продавець») виходять на ринок інвестицій. Іншими суб'єктами («покупцями») території є її жителі, як потенційні інвестори (місцеві та зі сторони), державні органи обласного чи центрального рівня.

Виходячи зі специфіки маркетингу, місцеві органи влади створюють імідж своїх територій як місця життєдіяльності та об'єкта вигідного вкладання капіталу. Головний акцент при цьому робиться на перевагах не тільки природних, економічних, соціальних, екологічних, культурних і політичних елементів, а й на результатах людської діяльності. Всі ці елементи можуть бути об'єктами вкладання капіталу інвесторів, об'єктами купівлі-продажу, але тільки в своїй сукупності вони визначають ціну території як товару.

Різнопланова інвестиційна діяльність є вагомим чинником високоефективного соціально-економічного розвитку регіону. Через це завдання інвестиційної діяльності зводиться до максимального забезпечення працездатності регіональних чинників, а саме: основних виробничих фондів; оборотних засобів підприємств; трудових ресурсів; соціальної сфери; виробничої інфраструктури; природних ресурсів.

Для України, де ринкові відносини лише формуються, проблема регіонального розвитку та регіональної інвестиційної політики є дуже складною. Нині організаційно йде процес формування диверсифікованої системи інвесторів. Вона складається з агентів різних функціональних і соціально-економічних структур: виробничих, посередницьких, біржових, суто інвестиційних та інших підприємств, створення ринкового інфраструктурного середовища.

Приватні та державні інвестори в умовах ринку керуються при прийнятті та реалізації інвестиційних рішень переважно двома аргументами: наявною нормою рентабельності та макроекономічними перспективами п зростання на майбутнє. Однак не менш суттєвими є темпи відтворю-вального процесу за певним проектом інвестування.

Методика здійснення регіонального інвестиційного процесу передбачає вибір основних пріоритетних його напрямів та принципів.

Такими напрямами мають бути:

екологічний аспект соціально-економічного розвитку територій та їхніх поселень, пов'язані з цим питання демографічної ситуації;

розвиток наукомістких виробництв (галузей, видів діяльності), орієнтованих на висококваліфіковані кадри і відносно дешевші (за світовими вимірами) трудові ресурси. З цим напрямом має бути тісно пов'язана проблема проведення конверсії оборонного комплексу регіону, в якому зосереджені унікальне і високотехнологічне устаткування, передові технології та висококваліфіковані кадри працівників;

будівництво об'єктів інфраструктури — виробничої, ринкової, соціальної, інвестиційної та екологічної.

Слід створювати сприятливі умови для іноземних інвестицій. Для залучення іноземного капіталу такими передумовами є:

формування сприятливого інвестиційного клімату, створення пільгових умов, що підвищують ділову активність на відповідних територіях і стимулюють розвиток малого підприємництва. Саме воно сприяє використанню інвестиційного потенціалу невеликих територій, розширенню видів діяльності населення. Одночасно підприємливість сприяє збільшенню зайнятості населення через створення додаткових робочих місць; насиченню споживчого ринку товарами і послугами; збільшенню надходжень до місцевої казни тощо;

стан і ступінь стабільності економіки в цілому, місткість ринку, темпи і пропорції розвитку, інвестиційна привабливість регіонів та країни в цілому.

Малий бізнес може відіграти вирішальну роль у перебудові економіки на ринкових засадах, якщо його основними принципами будуть такі:

орієнтація на регіональну і місцеву специфіку;

включення регіональних структур малого підприємництва до загальнодержавної мережі інформаційного і правового моніторингу з питань малого бізнесу;

акцент на використанні регіональних, міжрегіональних і місцевих фінансових можливостей;

підтримка підприємств малого бізнесу через систему державних і муніципальних замовлень;

особлива увага малому бізнесу в галузях сільського господарства, будівництва, переробки сільськогосподарської продукції, її зберігання і транспортування, надання послуг населенню;

групування дрібних підприємств у асоціації з метою, щоб приватні банки мали справу з досить великими структурами, у відносинах з якими можна розраховувати на значний прибуток;

застосування пільгового оподаткування;

підтримка зовнішньоторговельних відносин малого бізнесу, технологічне та інноваційне сприяння створенню технопарків, розвиток співробітництва з іноземним капіталом;

регіональний консалтинг, що передбачає кваліфіковані консультації з питань, пов'язаних з ризиком, правовими і фінансовими питаннями.

Найважливішими об'єктами регіональної інвестиційної діяльності мають стати:

трансграничні регіони;

спеціальні (вільні) економічні зони;

технополіси і технопарки;

бізнес-інкубатори (інженерні центри);

міські агломерації як найбільш урбанізовані території;

депресивні та екологічно напружені місцевості;

міжобласні виробничі й інфраструктури! комплекси;

окремі агропромислові консорціуми, комбінати та фірми;

транспортні вузли і магістралі;

об'єкти ринкової інфраструктури;

вищі навчальні заклади з унікальною підготовкою фахівців.

На основі таких об'єктів мають складатися інноваційні регіональні проекти та бізнес-плани, як, наприклад, єврорегіони «Карпати» і «Буг», аванпроект «Ковель», десятки проектів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон.