Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

6.6. Розселення населення України

Удосконалення розселення населення — надзвичайно важлива проблема раціонального розміщення та територіальної організації продуктивних сил України. У сучасних умовах роль розселенського чинника в інтенсифікації народного господарства та територіальній організації суспільства зростає. Науково-технічний прогрес посилює вплив розселення на виробництво, ускладнює взаємозв'язки між ними. Поглиблюється також взаємовплив розселення і соціальних процесів розвитку країни, особливо її соціальної інфраструктури.

Інтеграційні процеси в економіці України, формування територіально-виробничих комплексів об'єктивно зумовлюють розвиток інтеграції в розселенні. Він виявляється через посилення взаємозв'язку між міськими та сільськими поселеннями, перехід від автономного до взаємопов'язаного їх розвитку та формування на цій основі територіальних систем розселення.

Умови розселення в Україні є досить неоднорідними. Значні регіональні відмінності історичних, економічних, демографічних, природно-географічних, геополітичних, екологічних та інших чинників обумовили особливості її регіонального розселення. У кожному регіоні є своя специфіка динаміки та структури розселення, свої проблеми. У регіонах з екстремальними умовами життєдіяльності населення проблеми розселення набули особливої гостроти: зона радіоактивного забруднення ЧАЕС Українського Полісся, розселення депортованих народів у Криму, розселення У Донбасі, зумовлене закриттям великої кількості шахт.

Для України характерний відносно високий рівень щільності населення та урбанізації. Середня щільність населення становить 80 осіб на 1 км2, а частка міського населення — 67,3 відсотка. Найбільш високими показниками щодо середнього рівня вирізняються кілька областей: Донецька — 90 відсотків міського населення, щільність — 180 осіб/км2; Дніпропетровська — відповідно 83 відсотки та 111 осіб/км2; Луганська — 86 відсотків і 94 особи/км2; Харківська — 88 відсотків і 92 особи/км2.

У ряді областей України (Житомирській, Закарпатській, Кіровоградській, Херсонській, Чернігівській) щільність населення не перевищує 50 осіб/км2. ^ них низький також рівень урбанізації (не більше 61,5 відсотка).

Формування поселенської мережі певної території характеризується передусім загальними тенденціями, чинниками, закономірностями та принципами розселення. Вона складається з міських та сільських поселень До міських населених пунктів в Україні належать міста і селища. Поділ поселень на міські та сільські заснований на відмінностях у характері матеріального виробництва, яке має визначальний вплив на розмір та розміщення поселень. Розвиток міських поселень пов'язаний з потужністю, спеціалізацією та розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва та транспорту, сільських поселень — з використанням землі, розвитком та розміщенням сільськогосподарського виробництва. Для сільських поселень характерні також більша порівняно з міськими віддаленість від місць прикладання праці, значний зв'язок населення із землею та природним середовищем, деконцентрація та територіальна розосередженість сільського населення. Відповідно до цих відмінностей визначилися критерії розмежування міських та сільських поселень, які істотно змінювалися у часі та просторі.

За даними на 1 січня 2003 р. міські жителі України проживали у 453 містах та 887 селищах міського типу. Найгустіша мережа міських населених пунктів в областях Донбасу (Донецька — 183, Луганська — 146). Далі йдуть Львівська, Дніпропетровська, Харківська області та Автономна Республіка Крим (кожна має понад 70 міських поселень). Від 50 до 70 міських населених пунктів є в Житомирській, Київській, Одеській областях. Невелика кількість міських поселень зосереджена на території Українського Полісся (Волинської та Рівненської областей), Миколаївської, Черкаської та Чернівецької областей.

Селищна форма розселення характерна як для міського, так і для сільського населення України. Проміжне положення між містами та сільськими поселеннями займають селища міського типу, які розглядаються як резерв поповнення мережі міст.

Селища міського типу відіграють важливу роль у господарському освоєнні територій, їх заселенні, розміщенні продуктивних сил та в територіальній організації народного господарства. У багатьох районах з розвиненою нафтовою, газовою, вугільною, гірничо-видобувною, лісовою, деревообробною, харчовою промисловістю, промисловістю будівельних матеріалів, на транспортних магістралях потреба в робочій силі невелика. Тут для її розселення ефективніше створювати не міста, а селища міського типу. Чисельність населення, розміщення та функції останніх цілком залежать від потужності того чи іншого підприємства, його спеціалізації, розміщення, періоду експлуатації тощо. Селища міського типу часто виступають як організаційні промислові або транспортні центри сільських районів. Поширені також курортні, наукові центри, «військові містечка» тощо. Особлива роль належить селищам, розташованим у приміській зоні великих міст, що виконують функції «спалень» для жителів, які працюють у містах.

Селищна форма розселення дуже поширена також у сільській місцевості. В Україні це переважно селища, в яких більше 2/3 робітників і службовців зайняті у промисловості, на транспорті, у сфері рекреації та інших несільськогосподарських галузях господарства, але за чисельністю населення вони не досягли критеріїв селищ міського типу.

Особливість сучасного етапу розвитку продуктивних сил України є високі темпи урбанізації, що супроводжуються значним збільшенням чисельності міського населення, розширенням міської поселенської мережі та прискоренням зростання великих міст (табл. 6.2). Ці процеси зумовлюють формування нових форм розселення, які більше відповідають новим тенденціям науково-технічного прогресу і територіальної організації продуктивних сил.

Таблиця 6.2. Регіональні особливості урбанізації в Україні

У процесі еволюції форм розселення на зміну місту приходять нові, так звані групові форми розселення, серед яких найрозвинутішою є агломерація. Розвиток агломераційних форм розселення — невід'ємна риса сучасного етапу урбанізації. В Україні налічується 19 агломерацій, у яких проживає майже половина населення.

Агломерація, як правило, формується на базі великого міста, але до її складу входить також велика кількість територіально зосереджених середніх і малих міст, селищ міського типу, сільських поселень. У деяких регіонах України завдяки специфічним природним умовам сформувалися сільські агломерації (у гірських та степових долинах, вздовж річок, озер тощо), які за розмірами значно поступаються міським агломераціям.

Під агломерацією розуміють територіальне економічне утворення з такими властивостями:

виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст — конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти;

відрізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, передусім промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових та навчальних закладів, а також високою щільністю населення;

справляє вирішальний перетворюючий вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення;

має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів.

Агломерації можуть виникати на базі не тільки великих, а й невеликих міст, а також великих сільських поселень. їх слід розглядати як форму розселення і розміщення суспільного виробництва. Об'єднуючи населення, господарство, інфраструктуру та науково-технічний потенціал, агломерація забезпечує значний народногосподарський ефект і є прогресивною формою розселення. Водночас надмірна концентрація перелічених елементів значно ускладнює проблему і може призвести до серйозних негативних наслідків.

За характеристиками агломерації досить різноманітні: великі, малі, сформовані та такі, що перебувають у стадії формування, моно- та поліцентричні, міські, сільські, змішані тощо. їхній вплив на структуру розселення значною мірою залежить від регіональних особливостей.

Територіальна організація розселення — досить складний багаточинниковий процес, який тісно пов'язаний з територіальною організацією суспільного виробництва і виражається в поєднанні певних форм (поселення, агломерації, системи, мегаполіси тощо). Зміна умов соціально-економічного розвитку регіонів зумовлює виникнення проблеми удосконалення існуючих форм територіальної організації розселення. На сучасному етапі розвитку продуктивних сил удосконалення територіальної організації розселення здійснюється на системній основі. Системна організація розселення передбачає взаємопов'язаний і узгоджений розвиток поселень залежно від їхнього місця у територіальному поділі праці та системі розселення. Обов'язковими умовами формування територіальних систем розселення є наявність інтенсивних внутрішніх зв'язків та системоутворюючих центрів.

Національна система розселення в Україні станом на 1 січня 1997 р. була представлена 30215 елементами — поселеннями, які функціонували у тісному взаємозв'язку в просторі, поділеному на міську та сільську місцевості. Головними ознаками системи є інтенсивні внутрішньосистемні зв'язки, динамізм та відкритість системи, ієрархічність та усталеність структури системи. Протягом 1970—1992 рр. поселенська мережа України зменшилася на 2,3 тис. одиниць, або на 7 відсотків, а чисельність населення збільшилася на 8,6 відсотка. Відбулися істотні кількісні та якісні зміни і в складі системи розселення. За цей час виникло 92 нових поселення у зв'язку з будівництвом промислових підприємств, використанням паливних та мінеральних ресурсів, розвитком меліорації та рекреації. Однак активніше йшов процес скорочення поселенської мережі об'єднанням або приєднанням одних поселень до інших, частіше менших до більших, а також зникнення дрібних поселень у зв'язку з переселенням або природним вибуттям жителів. Якщо міська поселенська мережа у 1970—1992 рр. збільшилася на 9 відсотків, то сільська зменшилася майже на 8 відсотків.

Регіональні системи розселення відіграють винятково важливу роль у формуванні національної системи. Вони характеризуються територіальними відмінностями історичного, соціального, політичного та економічного розвитку. Завдяки особливостям природних умов та ресурсів в Україні сформувалися чітко виражені територіально-виробничі комплекси, які стали основою формування економічних регіонів і відповідних систем розселення з інтенсивними внутрішньосистемними економічними зв'язками.

Запитання і завдання

1. Які особливості динаміки населення України?

2. Як визначають природний приріст населення?

3. У чому полягає сутність соціальної структури населення?

4. Якими ознаками характеризується трудоресурсний потенціал?

5. Які групи населення входять до складу трудових ресурсів?

6. Перелічіть основні форми зайнятості населення та їхні особливості.

7. Розкрийте сутність ринку праці.

8. Як визначають економічну місткість регіонального ринку праці?

9. Назвіть типи регіональних ринків праці в Україні та коротко охарактеризуйте їх.

10. Скориставшись даними додатків, розрахуйте індекси рівнів зайнятості в регіонах України.

11. Охарактеризуйте загальні риси регіонального розселення населення України.