Главная Финансы Книги Фінансова статистика - Шустіков А.А.

Фінансова статистика - Шустіков А.А.

7.3. Структура, принципи побудови та основні категорії платіжного балансу

Національний банк, формуючи дані для платіжного балансу, об’єднує банківську статистику з іншими допоміжними інформаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно постачає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках у розрізі операцій платіжного балансу, на рахунках фізичних та юридичних осіб-резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти.

Для забезпечення глобальної автоматизованої перевірки якості даних в Україні організовано замкнену систему збору інформації, згідно з якою рух коштів на коррахунках в іноземних банках у розрізі статей платіжного балансу зіставляється із залишками на початок та кінець періоду. Щомісячно, на 15-й день після звітного періоду, електронною поштою надходять звіти комерційних банків про залишки та рух коштів по кожному відкритому коррахунку у валюті з іноземним банком з інформацією про рух коштів по статтях платіжного балансу та країнах — торговельних партнерах. Додатково за подібною схемою надходить інформація про рух коштів на розрахункових рахунках підприємств, що отримали дозвіл НБУ на відкриття таких рахунків в іноземних банках за кордоном. Для перевірки правильності кодування інформації платіжного балансу кожний платіж на суму, що перевищує 250 тис. дол., декларується копією платіжного документа.

Торговельний баланс формується на основі інформації, що надходить від підприємств та організацій усіх форм власності. Статистичні органи щомісячно проводять розрахунки торговельного балансу країни з іншими державами та надають його органам управління і Національному банку.

Реєстрація всіх операцій між резидентами та нерезидентами в платіжному балансі на практиці здійснюється на основі двох різних методів (схем) збору даних:

1) на основі системи статистичної звітності, яка головним чином надається банками, — про всі одиниці, які беруть участь у міжнародних грошових операціях;

2) за допомогою обстежень.

В Україні, в умовах діючої системи організації державної статистики ширше застосовується перший метод збору статистичної інформації — на основі статистичної звітності.

Національний банк з метою виконання регулятивних і наглядових функцій визначає форми звітності та порядок їх складання, які є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами господарювання, в тому числі:

1) для банків і фінансово-кредитних установ, розташованих на території України (резидентів і нерезидентів) — для складання грошово-кредитної і банківської статистики;

2) для всіх суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів і нерезидентів) — для складання статистики платіжного балансу та здійснення валютного контролю.

Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, надає дозвіл на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. НБУ також забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, надає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи. Нацбанк встановлює обов’язкові для банків та інших фінансово-кредитних установ стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

Для складання платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції в Україні розробляються такі форми звітності:

1) Звіт банку про фінансові операції з нерезидентами України (форма № 1-ПБ);

2) Звіт підприємства (організації) про фінансові операції з нерезидентами України (форма № 2-ПБ);

3) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій (форма № 3-ПБ);

4) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій (форма № 4-ПБ);

5) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі інших інвестицій (форма № 5-ПБ).

Показники цих форм звітності використовуються лише у зведеному вигляді і є основою для складання платіжного балансу України, який, у свою чергу, виступає як важливе джерело інформації для складання системи національних рахунків.

Система запису платіжного балансу має подвійний вигляд, за якого кожна операція відображається два рази: як у кредитовому, так і дебетовому рахунках. Кредитові рахунки використовуються для обліку потоків матеріальних ресурсів, що відтворюють експорт, і фінансових потоків, що позначають або зменшення іноземних активів країни, або збільшення зовнішніх зобов’язань, тобто приплив іноземної валюти в країну в результаті будь-яких зовнішньоекономічних угод. Дебетові записи застосовуються з метою обліку потоків матеріальних ресурсів, що відображають імпорт, і фінансових потоків, які відтворюють або збільшення активів, або зменшення пасивів, тобто відплив власної валюти. Якщо припустити, що кредит позначається знаком «плюс», а дебет знаком «мінус» і що кожна операція включає запис однакової суми кредиту і дебету, то сума всіх записів повинна дорівнювати нулю.

Час реєстрації операцій визначається виходячи з ведення обліку на основі методу нарахувань, тобто тоді, коли економічні цінності утворюються, перетворюються, обмінюються, переда- ються або ліквідуються. Виникнення фінансових зобов’язань і вимог пов’язано з переходом права власності. Такий перехід може оформлюватися юридично або передбачити фактичну передачу ресурсів чи інших економічних процесів, пов’язаних з установленням контролю над цими ресурсами (або володіння ними) іншою стороною.

За методом нарахувань, на відміну від методу фактичної оплати, основні моменти реєстрації відображаються таким чином:

а) операції з товарами — на момент переходу права власності на них (за винятком товарів, які орендуються по фінансовому лізингу, товарів для переробки, поставок товарів між головною компанією та її зарубіжними філіалами і руху товарів, пов’язаного з торговим посередництвом);

б) послуги — на момент, коли вони надаються;

в) дивіденди — на дату їх виплати;

г) відсотки — безперервно;

д) оплата праці — коли у роботодавця виникає зобов’язання перед найманим працівником;

е) трансферти у формі обов’язкових платежів (податків, штрафів, страхових відшкодувань і т. д.) — у разі, коли виникає зобов’язання до платежу;

є) інші трансферти — той момент, коли відображається операція з товарами, послугами або активами, яку вони балансують;

ж) операції з фінансовими активами та зобов’язаннями — коли здійснюється передача права власності, тобто на момент, коли в бухгалтерських документах кредитора та дебітора відображаються виникнення вимог і зобов’язань.

Альтернативним методу обліку на основі нарахувань є метод обліку на касовій основі, відповідно до якого операція відображається на рахунках тоді, коли здійснюється оплата.

У платіжному балансі однією з найважливіших характеристик будь-якої господарської одиниці є її належність до економіки певної країни, оскільки в основу цієї статистичної системи покладена ідентифікація операцій, які здійснюються між резидентами та нерезидентами. Поняття резидента, що використовується в Керівництві по платіжному балансу МВФ, базується не на національній належності або правових критеріях, а на двох основних ознаках: центр економічного інтересу та економічної території. Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо на економічній території даної країни вона має центр економічного інтересу. Резидентами даної країни можуть бути два основних види інституційних одиниць:

1) фізичні особи — домашні господарства та приватні особи, які є їх членами (до них належать: приїжджі та туристи, відсутні менш року; робітники або наймані працівники), за винятком іноземних студентів та осіб, що проходять курс лікування, а також співробітники іноземних посольств, які перебувають у країні понад рік;

2) юридичні та соціальні одиниці, тобто підприємства (корпорації та квазікорпорації, некомерційні організації, органи державного управління країни). Підприємства можуть бути як фінансовими, так і нефінансовими установами.

Економічна територія країни — це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, в межах якої може вільно пересуватись робоча сила, товари та капітал. У разі наявності морських кордонів до неї включаються острови, які належать даній країні і підпорядковані тим самим фіскальним органам та органам грошово-кредитного регулювання, що й основна територія.

Економічна територія країни включає також повітряний простір, територіальні води і ту частину континентального шельфу, що розташований у міжнародних водах, відносно якої країна користується винятковим правом на рибну ловлю або видобуток на шельфі палива чи інших корисних копалин.

До економічної території включаються також територіальні анклави, що розташовані на території інших країн (території посольств, консульства, військові бази, наукові станції та ін.). Крім того, до економічної території належать вільні зони та митні склади і підприємства, експлуатація яких здійснюється оффшорними підприємствами під контролем митних органів.

Інституційна одиниця має центр економічного інтересу в даній країні, якщо на економічній території даної країни існує певне місцерозташування — жилі приміщення, виробнича дільниця або інші об’єкти, в яких (або за допомогою яких) вона здійснює або збирається здійснювати економічну діяльність та операції в значних обсягах протягом невизначеного або визначеного тривалого часу. Поки це місце залишається в межах даної економічної території, воно необов’язково має бути фіксованим. Вибір терміну здійснення діяльності в країні частіше визначається протягом року і більше, але це правило не є жорстким, а слугуватиме лише рекомендованим орієнтиром.

При підготовці статистичної звітності в галузі зовнішньоекономічної діяльності для СНР використовується національна валюта, тобто розрахункова одиниця, яка є основною у внутрішньому обліку. В той же час на практиці діє система множинних валютних курсів, і курс національної валюти зазнає постійну та сильну девальвацію стосовно іноземних валют. Тому при складанні платіжного балансу і міжнародної інвестиційної позиції рекомендують застосовувати метод перерахунку національної валюти в стабільну іноземну валюту, частіше долари США, євро або СПЗ (спеціальні права запозичення).

Найсуттєвішим напрямом використання даних платіжного балансу і супутнього йому балансу зарубіжних інвестицій є обґрунтування зовнішньої і внутрішньої економічної політики, оскільки диспропорції балансу, внутрішні і зовнішні інвестиції відіграють дедалі вагомішу роль в економічних і політичних рішеннях у взаємопов’язаній світовій економіці. Крім того, дані платіжного балансу застосовуються для аналітичних досліджень існуючих причин диспропорцій та обґрунтування заходів з їх коригування; оцінки взаємозв’язку між зовнішньою торгівлею і прямими інвестиціями; вивчення міжнародної торгівлі послугами, потоків міжнародних банківських капіталів і цінних паперів, проблем зовнішнього боргу, зв’язків між валютними курсами і потоками поточного і капітального рахунків і т. ін.

Усі операції платіжного балансу можна розділити на дві групи: поточні операції та операції з капіталом і фінансовими інструментами. Ці групи відображаються в платіжному балансі в рахунках поточних операцій і операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Структура платіжного балансу має такий вигляд:

• Рахунок поточних операцій.
• Баланс товарів і послуг.
• Баланс товарів.
• Експорт товарів.
• Імпорт товарів.

• Баланс послуг.
• Експорт послуг.
• Імпорт послуг.

• Первинні доходи (сальдо).
• Надходження.
• Виплати.
• Поточні трансферти (сальдо).
• Надходження.
• Виплати.

• Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами.
• Рахунок (баланс) операцій з капіталом.
• Фінансовий рахунок
• Прямі інвестиції.
• Портфельні інвестиції.
• Інші інвестиції.
• Резерви.
• Баланс.

Розглянемо кожну з цих складових платіжного балансу окремо.

Рахунок поточних операцій платіжного балансу узагальнює статистичні дані про зовнішньоекономічну діяльність, що пов’язана з рухом товарів, послуг, доходів і трансфертів. Це — послуги з перевезень, поїздок, будівництва, фінансові, ділові та інші види послуг. Доходи включають в себе доходи від інвестицій, доходи від праці та відсотки. Під трансфертами розуміють безоплатну допомогу, дарування та інші види операцій без оплати і компенсації.

Експорт товарів і послуг (включаючи грошові перекази працівників) — це сума товарів і нефакторних послуг, факторних доходів і грошових переказів робітників, яка використовується для розрахунку показників обслуговування зовнішнього боргу.

Експорт (імпорт) товарів охоплює операції з усіма товарами між резидентом і нерезидентом, за яких відбувається фактична чи умовна заміна власника. До експорту та імпорту повинні бути включені такі товари: немонетарне золото, срібні зливки, діаманти та інші цінні метали; паперові гроші та монети не в поточному обігу і невипущені цінні папери, які повинні оцінюватися як товари, а не за номінальною вартістю електрики, газу і води; поштові пересилання; державний експорт і імпорт, включаючи товари, що фінансуються субсидіями й позиками; товари, що перевозять до і від власників організацій державного запасу; товари, що експортуються чи імпортуються підприємствами з прямими інвестиціями; власні речі мігрантів; контрабандні товари, виявлені чи не виявлені митницею; інші недокументовані вантажі, такі як подарунки і вантажі з меншою ніж оголошена мінімальна вартість.

Облік експорту товарів ведеться за цінами ФОБ, тобто включаючи всі витрати до кордону країни-продавця. Облік імпорту ведеться за цінами СІФ, тобто включаючи витрати на транспортування і страхування.

Торговельний баланс показує перевищення вартості експорту над вартістю імпорту товарів за певний період. Він називається активним, якщо вартість експорту за даний період перевищує вартість імпорту, і пасивним, якщо вартість імпорту вище за вартість експорту.

Товари. Категорія «експорт / імпорт товарів» охоплює різноманітні товари за винятком нерухомого майна (або так звані рухомі товари).

До експорту включена вартість електроенергії і товари, які реалізуються без перетину митного кордону, наприклад риба, що виловлюється в нейтральних водах. Додатково обсяги експорту та імпорту збільшуються на вартість ремонту основного капіталу і суму торговельних операцій, що здійснюються фізичними особами.

В імпорті коригується вартість газу та нафти, яка передається нафтопроводами, і товарів, які придбані в портах транспортними організаціями. З метою дотримання методології МВФ у платіжному балансі до імпорту, який обраховується в цінах СІФ, введена поправка: із загальної суми імпорту товарів знята вартість фрахту від митного кордону експортера та страхування, які поки ще складають незначну суму.

Категорія «Товари для подальшої обробки» охоплює експорт (для внутрішньої економіки імпорт) товарів, які перетинають кордон з метою їх обробки за кордоном і наступним реімпортом цих товарів (для внутрішньої економіки реекспорт). Вартість таких товарів до і після обробки оцінюється на валовій основі. Право власності на цю групу товарів не переходить від одного власника до іншого.

Категорія «Ремонт товарів» включає ремонт таких товарів, як морські, повітряні суда, що виконується резидентами для нерезидентів (і навпаки). До врахованої вартості ремонтних робіт включається тільки вартість ремонту (сплачені або отримані суми), а не загальна вартість самих товарів до та після сплати ремонту.

Категорія «Товари, придбані в портах транспортними організаціями», включає всі товари, придбані транспортними компаніями-резидентами (нерезидентами за кордоном) в національній економіці (пальне, продовольство, матеріальні запаси). Надання супутніх видів послуг не враховується. Вони входять до складу категорії «Транспортні перевезення».

Категорія «Немонетарне золото» включає експорт та імпорт будь-якого золота, яке не належить до резервних активів органів грошово-кредитного регулювання. Немонетарне золото являє собою такий самий товар, як і будь-який інший.

Послуги є другою категорією поточного рахунку та охоплюють матеріальні і нематеріальні послуги, але не враховують виплати і надходження факторних доходів (оплату праці, податки і субсидії на виробництво, відсотки і дивіденди).

Експорт (імпорт) матеріальних послуг включає транспортні послуги, послуги складського господарства, ремонт і технічне обслуговування автомашин і мотоциклів, послуги обчислювальної техніки, поліграфічні роботи, монтаж і ремонт меблів, машин і обладнання.

Експорт (імпорт) нематеріальних послуг включає комерційні послуги, послуги у сфері освіти, охорони здоров’я і соціального обслуговування, послуги по вилученню відходів, послуги з організації відпочинку, культурних і спортивних заходів.

Категорія «Транспортні послуги» містить більшість послуг, наданих резидентами нерезидентам, які раніше могли включатися до категорії відвантаження та інших транспортних послуг. Транспортні послуги — це вантажні та пасажирські перевезення будь-якими видами транспорту, а також інші види доставки та допоміжних послуг, включаючи оренду транспортного обладнання разом з екіпажами. Страхування вантажних перевезень рекомендується в платіжному балансі включати до статті «Страхові послуги».

Категорія «Поїздки» (витрати по перебуванню за кордоном) включає товари та послуги, придбані нерезидентами-туристами для використання в ділових та особистих цілях протягом строку їх перебування (менше ніж рік) на території країни. До цієї статті не включаються міжнародні послуги з обслуговування пасажирів, які відображаються в категорії «Транспортні послуги».

Послуги, пов’язані з освітою та охороною здоров’я, які отримують студенти або особи, що прибули для лікування, обчислюються у цій категорії незалежно від строку перебування їх у даній країні. Деякі інші категорії осіб — військовий персонал, працівники посольств і нерезиденти — не належать до категорії приїжджих. Проте витрати працівників-нерезидентів, здійснені на території цієї країни, обраховуються по статті «Поїздки», а витрати військового персоналу та працівників посольств угруповуються разом з державними послугами, які не належать до інших категорій.

Категорія «Послуги зв’язку» включає операції між резидентами та нерезидентами по обслуговуванню системи зв’язку. Сюди належать поштові, кур’єрські та телекомунікаційні послуги (будь-які засоби передачі звуку, зображення та інших видів інформації на відстань і пов’язане з цим експлуатаційне обслуговування, що здійснюються резидентами та нерезидентами).

Категорія «Будівельні послуги» містить проекти по спорудженню та введенню в дію будівельних споруд (об’єктів), що тимчасово здійснюється за кордоном (на економічній території тієї чи іншої країни) або в екстериторіальних анклавах підприємствами-резидентами (нерезидентами) та їх персоналом. До таких послуг не належать будівельні роботи, виконані іноземними філіалами підприємств-резидентів або некорпорованими будівельними підрозділами. Якщо останні відповідають певним категоріям, вони можуть розглядатись як іноземні філіальні підрозділи.

Категорія «Страхові послуги» охоплює послуги, які надаються нерезидентам страховими компаніями-резидентами (і навпаки). Тут обліковуються послуги по страхуванню вантажів (експортних та імпортних товарів), послуги зв’язку з іншими видами прямого страхування (включаючи страхування життя), а також послуги по перестрахуванню.

Категорія «Фінансові послуги» (за винятком тих, що належать до діяльності страхових організацій та пенсійних фондів) охоплює послуги з фінансового посередництва та допоміжні фінансові послуги, що надаються резидентами нерезидентам (і навпаки). До вартості фінансових послуг включаються комісійні збори та платежі, пов’язані з оформленням акредитивів, кредитної лінії, фінансового лізингу, операціями з іноземною валютою, наданням споживчих та комерційних кредитів, брокерськими операціями, розміщенням цінних паперів, а також зі згодою щодо різних форм хеджування та ін. Допоміжні послуги включають забезпечення функціонування фінансових ринків і регулювання їх діяльності, безпечне зберігання коштовностей і т. д.

Категорія «Комп’ютерні та інформаційні послуги» поєднує операції, які здійснюються між резидентами та нерезидентами і пов’язані з консалтингом у галузі облікової техніки, програмного забезпечення, наданні інформаційних послуг (обробка даних, створення банків даних, підготовка зведення новин). До цієї категорії також належать обслуговування і ремонт комп’ютерної техніки та іншого обладнання.

Категорія «Роялті та ліцензійні платежі» включає надходження (експорт) та платежі (імпорт) резидентів і нерезидентів від:

1) за офіційним дозволом використання нематеріальних невиробничих нефінансових активів і прав власності (таких, як торговельні знаки, авторські права, патенти, технології, дизайн, права на виготовлення, права в системі «франчайз» та ін.);

2) використання оригіналів творів, наприклад рукописів, фільмів тощо на основі ліцензійних угод.

Категорія «Інші ділові послуги» охоплює послуги, що надаються резидентами нерезидентам (і навпаки); перепродаж товарів за кордон та інші торговельні послуги, операційний лізинг та інші ділові, професіональні і технічні послуги.

Категорія «Послуги приватним особам та послуги у сфері культури та відпочинку» поєднує дві групи послуг:

1) створення аудіовізуальних програм та пов’язаних з цим операцій (послуги, пов’язані з утворенням художніх фільмів на кіно- або відеоплівці, радіо- та телевізійних програм і музичних записів). Прикладами таких послуг є плата за прокат і гонорари, отримані акторами, продюсерами за створення цих творів, а також платежі, отримані за право використання цієї продукції засобами масової інформації;

2) інші послуги у галузі культури та відпочинку, надані резидентами однієї країни резидентам іншої. До них належать бібліотечне та музейне обслуговування, а також інші послуги у сфері культури та спорту.

Категорія «Державні послуги, що не віднесені до інших категорій» містить усі види послуг (наприклад витрати посольств і консульств), пов’язані з діяльністю сектору державного управління або міжнародних і регіональних організацій, які не включені до інших категорій.

По статті «Доходи» платіжного балансу включаються доходи від надання резидентами нерезидентам (і навпаки) факторів виробництва: праці, капіталу, землі.

Стаття «Оплата праці» включає заробітну плату робітників і службовців та інші допомоги працівникам, що сплачені наявними коштами або в натуральній формі. Сюди належать оплата праці прикордонних, сезонних та інших робітників-нерезидентів. Вона включає внески на соціальне страхування, які сплачують роботодавці від імені своїх працівників, а також виплати, що збігаються з категорією оплати праці в СНР.

Стаття «Доходи від інвестицій» охоплює надходження та платежі, що пов’язані з виплатою нерезидентами резидентам доходів від володіння іноземними фінансовими активами і зовнішніми зобов’язаннями перед нерезидентами. Ця категорія включає:

1) доходи від прямих інвестицій — доходи від участі в акціонерному капіталі (у формі дивідендів, прибутку іноземних відділень та реінвестовані доходи) та доходи за борговими зобов’язаннями (у формі відсотків);

2) доходи від портфельних інвестицій — поділяються на доходи від участі в акціонерному капіталі (дивіденди) та доходи за борговими зобов’язаннями (відсотки);

3) доходи від інших інвестицій — включають відсотковий дохід, який отримано по інших видах вкладень (позички та ін.) і в принципі можуть включати доходи домашніх господарств від їх участі в резервах по страхуванню життя та в пенсійних фондах. Сюди включаються доходи від послуг по фінансовому посередництву, що вимірюються непрямим способом.

Чисті поточні трансферти — різниця між поточними надходженнями і поточними платежами.

Поточні надходження — це сума грошових переказів працівників та інших поточних трансфертів.

Поточні платежі — це трансферти, для яких не має аналогічних трансфертів у протилежному напрямі.

Трансферти являють собою компенсовані записи, що відображають перехід права власності на реальні або фінансові ресурси від резидентів до нерезидентів (і навпаки). Незалежно від того, чи є ці операції добровільними або обов’язковими, така передача ресурсів не супроводжується отриманням або наданням будь-якого вартісного еквівалента.

У платіжному балансі та СНР поточні трансферти виокремлюються від капітальних, останні реєструються на рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій. Ці трансферти включають ті, які здійснюються сектором державного управління (наприклад, передача засобів у межах співробітництва на рівні офіційних органів різних країн, поточні податки на доходи та податки на майно) та трансферти інших секторів (грошові перекази працюючих, страхові премії за винятком плати за послуги, виплати страхового відшкодування, не пов’язані зі страхуванням життя).

Баланс поточних операцій вимірює вартість чистих доходів країни або чистих витрат, що виникають у результаті міжнародних операцій з товарами, послугами та трансфертами. Усі операції, які забезпечують надходження іноземної валюти, наприклад експорт товарів і послуг, отримані доходи і трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов’язань, записуються зі знаком «плюс»; усі операції, які призводять до виплат грошових сум іноземцям, — імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов’язань, — зі знаком «мінус».

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами — є другим розділом платіжного балансу. Він включає всі операції (фактичні та умовно нараховані) і показує зміни у володінні в зарубіжних фінансових активах і пасивах. Активи є вимогами до нерезидентів, а пасиви — зобов’язаннями перед ними за певний період. Операції з капіталом класифікуються за видами: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші операції з капіталом та резерви.

Крім того, рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами містить: рух довгострокових і короткострокових капіталів, тобто надходження і платежі в зв’язку з продажем і купівлею іноземних цінних паперів; суми наданих, отриманих і погашених іноземних кредитів, розрахунки з купівлі-продажу заводів, копалень, земельних ділянок та іншого майна за кордоном; короткострокове кредитування зовнішньої торгівлі і погашення короткострокових кредитів; відкриття рахунків в іноземних банках; перекази капіталів на ці рахунки і т. ін.

До складу рахунку операцій з капіталом та фінансовими інструментами входять два основних рахунки: 1) рахунок операцій з капіталом та 2) фінансовий рахунок.

Активи утворюються з фінансових зобов’язань до нерезидентів, а зобов’язання характеризують заборгованість перед нерезидентами.

Вартісні та інші зміни в іноземних активах та зовнішніх зобов’язаннях, в основі яких не лежать операції, реєструються не на цьому рахунку, а в балансі міжнародних інвестицій.

Рахунок операцій з капіталом складається з двох компонентів: 1) капітальні трансферти та 2) придбання/продаж невироблених нефінансових активів.

Капітальні трансферти поєднують трансферти, припускаючи перехід права власності на основний капітал; трансферти, що включають передачу засобів, зумовлену або пов’язану з придбанням або продажем основного капіталу; трансферти внаслідок скасування заборгованості кредиторам, які не передбачають отримання замість будь-якого вартісного еквівалента.

Капітальні трансферти розподіляються на:

1) трансферти сектору державного управління (з виокремленням скасованого боргу кредиторам);

2) трансферти інших секторів (з виокремленням скасованого боргу кредиторам і трансфертів, пов’язаних з міграцією).

Придбання/продаж невироблених нефінансових активів в основному включає такі нематеріальні цінності, як патенти, договори про оренду або інші контракти, які можуть бути продані іншим, «гудвілл» та інші. За цією статтею не відображаються операції із землею, які здійснюються в межах економічної території цієї країни, однак можлива реєстрація придбання або продажу землі іноземними посольствами.

На фінансовому рахунку відображаються операції з активами та зобов’язаннями (пасивами) резидентів стосовно нерезидентів, які здійснювались у поточному періоді.

Традиційно стандартні компоненти фінансового рахунку класифікуються за низкою критеріїв, насамперед за функціональною ознакою (типом інвестицій):

1) компоненти фінансового рахунку (активи та зобов’язання) — за типом інвестицій або функцією, що ними виконується: а) прямі інвестиції; б) портфельні інвестиції; в) інші інвестиції; г) резервні активи. При цьому межа між типами інвестицій на практиці визначається досить умовно. Для розмежування прямих і портфельних інвестицій застосовується такий критерій: якщо інвестор володіє 10 % та більше звичайних акцій підприємства (або прав при голосуванні у разі, якщо підприємство не є акціонерним), то воно вважається підприємством прямого інвестування;

2) традиційний розподіл на активи та зобов’язання використовується для прямих, портфельних та інших інвестицій;

3) категорія прямих інвестицій враховує два напрями вкладення потоків капіталу: за кордон або у внутрішню економіку;

4) категорії портфельних та інших інвестицій — за типом фінансового інструменту: цінні папери, що забезпечують участь у капіталі; боргові цінні папери; комерційні кредити; позики; готівка та депозити; інші активи та зобов’язання;

5) категорії портфельних та інших інвестицій розподіляються відповідно за секторами, до яких вони належать, за внутрішніми кредиторами та внутрішніми боржниками: сектор органів грошово-кредитного регулювання; сектор державного управління; банки; інші сектори;

6) категорія «Інші інвестиції» традиційно розподіляється на довгострокові та короткострокові активи/зобов’язання, в основу чого покладено строк погашення, який вказується у вихідному контракті (відповідно до року включно та більше року). Однак ця розбивка, як у СНР, так і в платіжному балансі втратила своє початкове значення.

Прямі інвестиції відображають довгострокову економічну заінтересованість будь-якої господарської одиниці-резидента однієї країни (прямий інвестор) в діяльності будь-якої господарської одиниці, яка є резидентом іншої країни (підприємство прямого інвестування). Такі інвестори охоплюють будь-які операції, що здійснюються між прямими інвесторами та підприємствами, які є об’єктами прямого інвестування. Таким чином, компонент прямих інвестицій включає не тільки вихідні операції між цими двома одиницями, але й всі наступні операції, що здійснювались між ними та їх філіями (які можуть бути як корпорованими підприємствами, так і некорпорованими підрозділами).

Операції, пов’язані з прямими інвестиціями (за кордон та у внутрішню економіку), поділяються на вкладання в акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал. Серед компонентів акціонерного та іншого капіталу розрізняють вимоги і зобов’язання філіалів та вимоги і зобов’язання прямих інвесторів. Облік угод між філіальними відділеннями банків і філіалами інших фінансових посередників обмежений тільки типами операцій, пов’язаними з акціонерним капіталом та безстроковими боргами.

Портфельні інвестиції включають операції з акціями та борговими зобов’язаннями. Останні поділяються на облігації та інші довгострокові боргові зобов’язання, інструменти грошового ринку. Різні типи нових фінансових інструментів включаються до відповідних класифікаційних груп.

Інші інвестиції. До їх складу входять такі компоненти: короткострокові та довгострокові комерційні кредити; позички (включаючи використання кредитів МВФ, а також позички, пов’язані з фінансовим лізингом); готівка та депозити (ліквідні та інші депозити, наприклад ощадні та строкові вклади); інші рахунки до отримання (дебіторська заборгованість); рахунки до оплати (кредиторська заборгованість).

Резервні активи охоплюють ті, що розглядаються органами грошово-кредитного регулювання країни у вигляді активів, які можуть бути використані з метою врегулювання платіжного балансу, а в деяких випадках і для інших цілей. Принципово можливість використання таких активів не пов’язується тісно з будь-якими формальними критеріями, як, наприклад, з тим, кому належать ці активи або в якій валюті вони виражені. Резервні активи включають: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервну позицію в МВФ, активи в іноземній валюті (готівка та депозити, цінні папери), інші фінансові зобов’язання.

У разі, коли платіжний баланс незбалансований, існує два найпростіших виходи: або взяти в борг, або продати активи. Це — шляхи фінансування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Країна, що має дефіцит платіжного балансу за поточними операціями, витрачає на товари та послуги з-за кордону і на трансферти за кордон більше своїх доходів від продажу товарів і послуг за кордон. Країна фінансує дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, продаючи активи іноземцям або беручи у них гроші в борг.

Позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу протилежне дефіциту. В такому разі країна виручає за кордоном більше, ніж вона витрачає там, тобто накопичує закордонні активи або кредитує іноземців як сторону, що забезпечує позитивне сальдо. Однак суттєва різниця полягає в тому, що країні, яка мала активне сальдо за рахунком поточних операцій, не потрібно коригувати свої витрати і доходи. При цьому подібне активне сальдо зменшиться, якщо країна, що має дефіцит, стане коригувати свій платіжний баланс за поточними операціями, щоб скоротити дефіцит.

Залежно від того, має країна позитивне сальдо або дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, загальна вартість закордонних активів, які перебувають в їх власності, змінюється. Чисті закордонні активи — це перевищення закордонних активів, якими володіють вітчизняні резиденти, над активами, якими володіють іноземці.

На практиці при складанні платіжного балансу чисті помилки та упущення показані у вигляді окремої статті. Ця стаття іноді називається балансуючою статтею або статистичною розбіжністю, яка врівноважує позитивне або від’ємне сальдо, що утворю- ється після підсумовування зареєстрованих даних. Таким чином, якщо сальдо по розглянутих статтях є кредитовим, то величина помилок і пропусків відображається по дебету як запис рівної величини, і навпаки.

Необхідно відзначити, що на практиці, коли йдеться про сальдо платіжного балансу, найчастіше мають на увазі сальдо по поточних рахунках платіжного балансу. Це сальдо має першочергове значення при обговоренні зв’язків між платіжним балансом і СНР. Воно часто інтерпретується як сальдо обміну реальними економічними цінностями між резидентами та нерезидентами. Якщо сальдо по поточних операціях позитивне, це означає, що резиденти надали реальних економічних цінностей у поточному періоді нерезидентам значно більше, ніж нерезиденти їм. Відповідно від’ємне сальдо по поточних операціях показує, наскільки більше нерезиденти надали у поточному періоді реальних економічних цінностей резидентам, ніж резиденти їм.