Главная Прочие дисциплины Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.

Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.

Монотоностійкість та її показники

Монотоностійкість — це спеціальна здібність людини, яка характеризується низькою чутливістю до одноманітності, схильністю до однотипної діяльності, домінуванням позитивних емоційних станів, високою продуктивністю праці, що забезпечує реалізацію особистого потенціалу при тривалому виконанні монотонної роботи.

Основними показниками монотоностійкості працівника є: чутливість до монотонного фактора; домінуючі цілі в процесі праці; емоційні стани; потреба в різноманітній діяльності; мотивація; ефективність праці (темп роботи, активність, ініціативність). За цими ознаками виділяються три рівні монотоностійкості: низький, середній і високий. Працівники з низьким рівнем монотоностійкості характеризуються підвищеною чутливістю до монотонного фактора, уникненням монотонної роботи, наданням переваги творчій роботі, переважанням під час виконання монотонної роботи станів психічного перенасичення і монотонії, низькими показниками ефективності, значними перепадами в темпі і якості роботи. Для працівників з середнім рівнем монотоностійкості характерні невисока чутливість до монотонної праці, нейтральність щодо орієнтації на монотонну чи різноманітну діяльність, більша схильність до звичної, малоелементної праці, домінування нейтральних або позитивних емоційних станів, високі, але нестабільні результати праці.

Працівникам з високим рівнем монотоностійкості властиві низька чутливість до одноманітної роботи, переважання активно-позитивних цілей і мотивів, надання переваги малоелементним видам роботи, переважання позитивних емоційних станів, високі і досить стабільні результати праці, творче включення у трудовий процес.

Західні психологи розрізняють «монотонофільність» і «монотонофобність». Монотонофіли — особи, які сприймають одноманітну роботу як найбільш приємну; монотонофоби, навпаки, сприймають монотонну роботу як неприємну. Навряд чи варто перебільшувати любов до монотонної роботи. Таких людей, за соціологічними дослідженнями, не більш як 3 %.

Інтегральним показником монотоностійкості можна вважати час, після якого у працівника виникає монотонія і психічне перенасичення. При цьому центральне місце в структурі монотоностійкості належить мотиву і меті діяльності. Саме мотив і мета значно впливають на систему психічних процесів і станів, хоча і не виключають розвиток монотонії. Остання залежить від багатьох факторів, які визначають ступінь монотонності роботи.

Критерії монотонності праці

Критеріями монотонності праці є повторюваність трудових прийомів і дій за одиницю часу, тривалість операції і рівень її складності. Однак цих показників недостатньо, оскільки ступінь монотонності операції навіть при значному часовому інтервалі, але меншому елементному складі, може бути вищим, ніж при виконанні багатоелементної операції з незначним часовим циклом кожного елемента. Залежно від поєднання кількох ознак розрізняють чотири категорії монотонних робіт.

Таблиця 9.1

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ОЦІНКИ МОНОТОННОСТІ ПРАЦІ

Особливості операції	Ступінь монотонності
	І	II	III	IV
Повторюваність (за годину)	до 180	181—300	301—600	> 600
Тривалість, с	> 100	100…46	45…20	19…2
Кількість елементів	> 10	10—6	5—3	2—1

Для оцінки монотонності важливе значення має врахування темпу і ритму роботи. Операційний темп — це ступінь насичення одиниці робочого часу трудовими рухами. Ритм — закономірне чергування елементів роботи і пауз між ними.

За однакових умов, більш монотонна та виробнича операція, якій властивий вищий операційний темп. Вихідною величиною для оцінки інтенсивності операційного темпу вважається норматив 25 трудових рухів руками за одну хвилину.

Для порівняння різних робіт за монотонністю використовується коефіцієнт монотонності — Км, який вираховується за формулою:

де Тпр — час, затрачений на виконання повторюваних рухів (дій);

Т — загальна тривалість виконання роботи.

Проте обгрунтування єдиних критеріїв монотонності наштовхується на певні труднощі, оскільки монотонні роботи сильно відрізняються за важкістю і характером зрушень фізіологічних функцій організму працівника. З. М. Золіна виділяє такі чотири групи конвеєрних робіт:

• нервово-напружена фізично легка праця;
• фізично легка праця з середнім нервовим напруженням;
• фізично важка праця з середнім нервовим напруженням;
• фізично важка нервово-напружена праця.

Перша група конвеєрних робіт (складання годинникових механізмів) характеризується найбільшою складністю операцій і найменшою монотонністю. Для цієї групи характерним є висока координація рухів, напруження зору, статичні навантаження, активність вищих відділів ЦНС.

Друга група конвеєрних робіт характеризується порівняно простими за змістом операціями, меншою кількістю і тривалістю елементів, помірним напруженням зору, уваги.

Третя група робіт (складання моторів автомашин) характеризується ще більш простим змістом операцій, високою монотонністю при значних динамічних і статичних навантаженнях, затратами енергії 200…250 ккал/год.

Четверта група робіт пов’язана зі значною монотонністю, оскільки операції складаються всього із 2—3 елементів (складання вантажних автомобілів) — піднімання, перенесення і підтримання деталей. Вантажообіг за зміну 30…40 т. Енергозатрати — 300—350 ккал/год.

Криві працездатності, побудовані на основі економічних, фізіологічних і психологічних показників при виконанні різних груп робіт, значно відрізняються. Так, за показником м’язової витривалості для робіт першої і другої груп характерна класична крива працездатності, для третьої і четвертої груп — крива виснаження, коли різке зниження цього показника відмічається через 1—1,5 години, а наприкінці робочої зміни вона на 60 % менша від вихідного рівня.

Монотонні операції призводять до різко виражених змін у ключових для даної трудової діяльності фізіологічних системах і помірних зрушень у супутніх системах. Особливо монотонні операції без переважного напруження якоїсь однієї фізіологічної системи викликають великі зрушення у функціональному стані центральної нервової системи.