Главная Прочие дисциплины Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.

Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.

Розділ 5 ЗАКОНОМІРНОСТІ АКТИВІЗАЦІЇ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ЛЮДИНИ У ТРУДОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1. Психіка людини та її функції у процесі праці

Психіка і свідомість

Праця як доцільна свідома діяльність людини передбачає крім зовнішньої (фізичної) також і внутрішню (психічну) активність.

Психіка є властивістю, функцією мозку, яка полягає у відображенні в ньому реальної дійсності. Однак психіка — не дзеркальне відображення, а багатоактний активний процес, під час якого зовнішні впливи трансформуються відповідно до внутрішніх особливостей людини, що їх сприймає. Змістом психіки є образи реальних предметів, явищ, подій, детерміновані індивідуальним досвідом, інтересами, почуттями і світоглядом людини. На основі та за допомогою цих образів здійснюється управління поведінкою і діяльністю людини.

Отже, психіка є суб’єктивним відображенням об’єктивного світу. Активність психіки виявляється в умотивованості процесів відображення, тобто в пошуку найраціональніших рішень, оцінюванні варіантів можливої поведінки, а також у досягненні результатів пізнання, які стають дедалі адекватнішими відображуваному світові.

Розвиток психіки людини підпорядковується законам суспільно-історичного розвитку, причому можливості відображення дійсності значно розширюються завдяки мові. За допомогою мови передається і засвоюється суспільний досвід, здобуваються знання, стає можливим абстрактне мислення і передбачення наслідків, які можуть виникнути в тій чи іншій ситуації.

Наявність психіки дає змогу розробляти послідовну програму дій і виконувати операції спочатку у внутрішньому плані, подумки, а тільки потім діяти, тобто образ випереджає результат, подає його у вигляді моделі дійсності.

Таким чином, особливістю психічного відображення є його випереджувальний характер.

Психіка як відображення дійсності в мозку людини характеризується різними рівнями. Найвищий рівень психіки, притаманний людині, становить свідомість.

Свідомість — це найвища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини у трудовій діяльності, при постійному спілкуванні з іншими людьми, особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Характеристика свідомості та особливості її розвитку

До основних характеристик свідомості належать:

• сукупність знань про навколишній світ, якими людина оволодіває завдяки пізнавальним процесам;
• самосвідомість, тобто усвідомлення, пізнання, оцінювання людиною самої себе і своїх вчинків, дій;
• забезпечення цілеспрямованої діяльності на основі формування мети згідно з мотивами й потребами, прийняття вольових рішень, внесення необхідних корективів у виконання дій;
• почуття та емоційні оцінки, які відбивають ставлення людини до навколишнього світу, інших людей тощо;
• мова.

Свідомість змінюється не лише в історичному плані, а й в онтогенетичному, тобто впродовж життя людини процес відображення світу не залишається незмінним.

Змінюється цей процес і в гностичному плані, що виявляється у відмінностях відображення на різних етапах акту пізнання, при переході від незнання до знання, від неповних до глибоких знань, від чуттєвого пізнання до логічного.

Особливості розвитку свідомості людини такі:

• єдність історичного, онтогенетичного та гностичного у відображенні навколишнього світу;
• активність, цілеспрямованість і творче перетворення дійсності;
• усвідомлене відображення об’єктивного світу на основі узагальненого досвіду пізнання дійсності людством;
• відображення світу у формі пізнання його істотних зв’язків і відношень;
• прогнозуючий характер.

Важливо пам’ятати, що свідомість орієнтована на весь об’єктивний світ, а самосвідомість спрямовується на внутрішній світ людини, на її власну діяльність, на осмислення своїх почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів. Тому самосвідомість розглядається як складний психічний процес сприйняття особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності і поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів у єдине цілісне утворення «Я» як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів [22].

Психіка людини розглядається як прояв і форма існування внутрішнього світу цілісної особистості, яка розвивається історично і формується у процесі соціального розвитку, у спілкуванні, у різноманітних макро- та мікросоціальних відносинах і взаємодіях. Вона виявляється в єдності пізнавальних, емоційних, регулятивно-вольових і комунікативних аспектів.