Главная Экономика Книги Державне регулювання економіки - Чистов С. М.

Державне регулювання економіки - Чистов С. М.

5.3. Форми та методи реалізації науково-технічної політики

Досягнення цілей та завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів її реалізації. За ознакою форми впливу на науково-технічний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.

До методів прямого регулювання належать:

• визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки;
• державні науково-технічні програми;
• державне замовлення в науково-технічній сфері;
• державна науково-технічна експертиза;
• бюджетне фінансування досліджень та робіт, що виконуються в рамках пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки;
• державна політика щодо формування та заохочення науково-технічних кадрів;
• державна політика у сфері патентів і ліцензій.

До методів непрямого регулювання належать:

• диференційована податкова політика;
• стимулююча фінансово-кредитна політика;
• гнучка амортизаційна політика;
• правовий захист інтелектуальної власності;
• державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.

Методи прямого регулювання передбачають безпосередню участь держави у вирішенні як загальних проблем науково-технічного розвитку, так і проблем його окремих сфер та напрямів. Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення науково-технічного прогресу, проте це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей розвитку науки і техніки. Держава може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм. Але головне, щоб у межах кожного напрямку чи програми наукові, дослідні та проектні організації мали однакові економічні та правові умови діяльності, що сприятиме розвитку конкуренції між ними.

Методи реалізації державної науково-технічної політики за способом впливу можна поділити на три групи: правові, адміністративні та економічні. З-поміж методів науково-технічної політики виокремлюються прості методи, які користуються тільки одним із способів впливу, і складні, які поєднують усі можливі способи. Так, наприклад, бюджетне фінансування досліджень та робіт, що виконується в рамках пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, відносять до складних методів, оскільки, з одного боку, конкретні обсяги фінансування визначаються органами виконавчої влади, тобто адміністративним рішенням, з іншого — вони втілюються в показниках державного бюджету, який за характером є економічним важелем.

Початковим етапом формування науково-технічної політики є встановлення державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Ці пріоритети визначаються на основі аналізу перспективних напрямів розвитку економіки, розвитку наукових досліджень та стану національного науково-технічного потенціалу. Вони становлять основу науково-технічної політики і вносяться у відповідні законодавчі акти держави. Виходячи з пріоритетних напрямів розробляють систему державних заходів, яку реалізують усіма іншими методами. Так, наприклад, на засаді пріоритетів формуються державні науково-технічні програми, розробляється диференційована система податкових пільг, визначаються обсяги бюджетного фінансування і надання пільгових кредитів та ін.

Державні науково-технічні програми є одним із методів планування науково-технічного розвитку в промисловості. Це документ, в якому визначено ресурси, виконавців та строки здійснення комплексу заходів, спрямованих на вирішення науково-технічних проблем. За умов ринкової економіки вони мають індикативний характер, оскільки включають планові завдання державним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки.

Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробці та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Державне замовлення укладається відповідно до державних науково-технічних програм на договірній основі. Воно забезпечується фінансуванням, підтримується матеріально-технічними ресурсами і видається виконавцям на конкурсних засадах. Важливим моментом під час проведення конкурсів на одержання державного замовлення в науково-технічній сфері є забезпечення гласності щодо умов проведення, учасників і підсумків конкурсів.

Державна науково-технічна експертиза є невід’ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обгрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямків і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи використовуються також для обгрунтування доцільності надання податкових та кредитних пільг.

Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності стосується, як правило, фундаментальних досліджень і розробок, зокрема з питань оборони України; пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки; прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень та робіт, які пов’язані з науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами. Фінансування за рахунок бюджетних коштів здійснюється через: базове фінансування як засіб підтримки фундаментальних досліджень що проводяться в наукових установах та вищих навчальних закладах; цільове фінансування відповідно до пріоритетних напрямів і науково-технічних програм; контрактне фінансування окремих важливих досліджень і розробок, що пройшли конкурсний відбір.

Важливим методом реалізації науково-технічної політики є формування та заохочення науково-технічних кадрів. Держава забезпечує підготовку та перепідготовку науково-технічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах, виділяє необхідні для цього бюджетні асигнування й матеріальні ресурси, законодавчо надає рівні правові умови для функціонування організаційних структур різних форм власності, які здійснюють навчання й підвищення кваліфікації кадрів. Держава встановлює обов’язковий мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти. З метою підготовки наукових кадрів держава запроваджує систему атестації наукових викладацьких кадрів та сприяє визнанню еквівалентності дипломів про вищу освіту та наукових ступенів на міждержавному рівні. За найвищі досягнення в галузі науки і техніки держава встановлює премії і почесні звання для осіб, які зробили значний внесок у розвиток науки, технології, їх реалізацію у виробництві.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій є складовою частиною науково-технічної політики. Вона спрямована на регулювання відносин, пов’язаних з набуттям та використанням прав на об’єкти інтелектуальної власності. За умов ринкової економіки реалізація права на інтелектуальну власність уможливлює докорінну зміну системи формування доходів науково-технічних працівників. Автори інтелектуальної власності отримують частину доходів від використання їхнього продукту в бізнесі. Їхню працю високо цінує суспільство. У такий спосіб створюється ефективна система заохочення науково-технічних робітників до інтенсифікації досліджень та розробок, підвищення якості науково-технічного й технологічного продукту, його практичної спрямованості. У цілому державну політику у сфері патентів і ліцензій спрямовано на захист інтелектуальної власності, вона здатна стати могутнім чинником науково-технічного розвитку.

Державна податкова політика також має створювати сприятливі економічні умови для прискорення науково-технічного прогресу. З цією метою в податковому законодавстві передбачається диференціація податкових ставок та митних зборів, спрямована на збільшення власних інвестиційних ресурсів науково-дослідних організацій, підприємств та об’єднань, що проводять роботи з пріоритетних напрямів НТП. Пільгове оподаткування має цільовий характер і безпосередньо пов’язується з результатами науково-технічної діяльності. Політика диференціації податкових ставок та їх визначення залежно від кінцевого результату доповнюється такими важелями: податковий кредит на період виконання НДДКР, податковий інвестиційний кредит, який передбачає зменшення податкових ставок залежно від загальної суми інвестицій в активну частку нових основних фондів і на придбання та впровадження нових технологій, з одночасним підвищенням податкових ставок у тих сферах бізнесу, де отримуються прибутки, які значно перевищують середню норму рентабельності без створення інноваційного продукту.

Важливе місце в диференційованій податковій політиці належить митним пільгам, установленим для експорту та імпорту нових технологій, устаткування, продукції, ліцензій, «ноу-хау» тощо.

Диференційована податкова політика обов’язково повинна спрямовуватися на підтримку малих підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність, підтримку авторів інтелектуальної власності, що використовується для створення інноваційного продукту.

До складу методів непрямого регулювання належить також стимулююча фінансово-кредитна політика. Її основний зміст полягає в наданні державою кредитних ресурсів на пільгових умовах тим комерційним банкам, які кредитують виконання робіт з пріоритетних напрямів НТП. У руслі стимулюючої фінансово-кредитної політики у сфері науково-технічної діяльності передбачається створення спеціалізованих інноваційних банків, інноваційних фондів та страхових компаній. Така політика реалізується за допомогою встановлення пільгових кредитних ставок, надання кредитів на повний строк реалізації інноваційних проектів, установлення пільгового графіка повернення інноваційних кредитів та сплати процентів, створення спеціалізованої перестрахової компанії науково-технічної діяльності.

З метою інтенсифікації відновлювальних процесів у науково-технічній сфері держава проводить гнучку амортизаційну політику. Її зміст полягає в тому, що науково-дослідним, дослідно-конструкторським, проектно-технологічним організаціям, підприємствам та об’єднанням, що ведуть роботи з пріоритетних напрямів НТП та виробляють інноваційний продукт, надається право самостійно визначати метод нарахування амортизації. Законодавством у цьому разі передбачається застосування одного з альтернативних методів нарахування амортизації: рівномірного, прискореного, уповільненого. Вибраний метод має залишатися незмінним принаймні протягом одного календарного року. Застосування гнучкої амортизаційної політики в науково-технічній сфері дає можливість кожній організації формувати оптимальну структуру витрат і в такий спосіб планувати власну стратегію розвитку.

Необхідною умовою практичного використання науково-технічних досягнень є державний захист права інтелектуальної власності на науково-технічну продукцію. Закон України «Про ос- нови державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (ст. 26) передбачає, що результати науково-технічної діяльності є об’єктом власності створювачів (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором. Результати досліджень з фундаментальних напрямків науки, а також робіт з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, що фінансуються за рахунок бюджету, передаються виконавцями державі. Для реалізації такого права є необхідним створення ефективної патентно-інформаційної системи, розгалуженої структури патентно-правових установ, законодавства про інтелектуальну власність, а також виокремлення та розвиток відповідної гілки судової влади.

Важливим методом державної політики у сфері НТП є підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Міжнародне співробітництво створює необхідні правові й економічні умови й сприяє здійсненню суб’єктами науково-технічної діяльності вільних і рівноправних відносин із міжнародними науковими товариствами. Суб’єктам науково-технічної діяльності надається право брати участь у виконанні міжнародних програм та укладати угоди з іноземними організаціями і фірмами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій та союзів на правах їхніх членів, здійснювати взаємний обмін науково-технічною інформацією, проводити обмін науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами та аспірантами, а також спільну підготовку фахівців.