Главная Прочие дисциплины Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.

Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.

Нейрони та їхні функції

Головною структурною і функціональною одиницею нервової системи є спеціалізована нервова клітина — нейрон (неврон). Вона складається з тіла і відгалужень: одного довгого — аксона і багатьох коротких — дендритів.

Тіло і дендрити відіграють основну роль у сприйманні і переробленні сигналів, які поступають з інших нейронів.

Аксон простягається від центральної нервової системи до того чи іншого органа. З аксонів складаються нерви і нервові волокна. Функція аксона полягає у проведенні нервових імпульсів до інших нейронів або виконавчих органів — м’язів, залоз, кровоносних судин тощо.

Дендрити здійснюють зв’язок між окремими нервовими клітинами і, як правило, не виходять за межі центральної нервової системи.

Тіло клітини виконує функцію живлення відгалужень.

Основними властивостями нервової тканини, а також м’язової є збудливість і провідність. Збудливість — це здатність розвивати збудження у відповідь на подразнення; провідність — це здатність передавати збудження від одних клітин до інших. Передача збудження з одного нейрона на інший, на м’яз чи інші периферійні органи здійснюється за допомогою спеціального механізму — синапса. Аксони утворюють синапси на тілі іншої нервової клітини або на її відгалуженні. На кожному нейроні може бути 15—20 тис. синапсів.

Функціями нейронів є сприймання подразнень, їх перероблен-ня, передавання інформації (імпульсів) і формування відповідної реакції.

За функціями розрізняють три групи нейронів:

• аферентні (чутливі, сенсорні), які сприймають, переробляють і передають інформацію до центральної нервової системи. Вони розміщені поза центральною нервовою системою, у спинно-мозкових гангліях або в аналогічних гангліях черепномозкових нервів;
• проміжні, або вставні, які здійснюють контакт між нервовими клітинами. Розміщені у всіх відділах мозку;
• еферентні (рухові, моторні), які посилають імпульси до робочих органів, забезпечуючи ефект діяльності. Розміщені в межах мозку.

У центральній нервовій системі є також гальмуючі, або гальмівні, нейрони. Вони послаблюють збудливий потенціал нервової клітини і протидіють поширенню збудження. Оскільки на кожному нейроні налічується 15—20 тис. синапсів, то кінцевий ефект залежить від співвідношення кількості гальмівних і збудливих імпульсів.

Нервові волокна (відгалуження нейронів, покриті оболонкою) поділяються на два види:

• аферентні (доцентрові), які передають інформацію від периферійних тканин і органів до центральної нервової системи;
• еферентні (відцентрові), які передають команди від центральної нервової системи до робочих органів.

Швидкість передавання інформації залежить від товщини аксона і коливається від 1 до 120 м/с.

Доцентрові нерви мають особливі сприймальні апарати в усіх органах і тканинах організму — рецептори.

Рецептор — нервово-фізіологічний апарат, який сприймає подразнення із зовнішнього або внутрішнього середовища і перетворює його на нервовий імпульс. У рецепторах різні види енергії перетворюються на нервовий процес — збудження.

Рецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища, називаються екстерорецепторами. Сигнали від органів і тканин самого організму сприймають інтерорецептори. Подразниками клітин, які мають особливо важливе значення в життєдіяльності організму, є нервові імпульси. Вони виникають у рецепторах тканин і розглядаються як природні подразники. Особливу підгрупу серед останніх утворюють рецептори, розміщені в м’язах і сухожиллях, — пропріорецептори. Вони сигналізують про рівень напруження м’язів чи позу, дозволяють людині орієнтуватися у просторі.

Залежно від характеру подразників рецептори поділяються на декілька груп. Рецептори, які збуджуються під дією механічної енергії, називаються механорецепторами. До них належать рецептори рухової, вестибулярної, слухової, тактильної сенсорних систем і рецептори, що знаходяться в стінках кровоносних судин і сприймають тиск крові. Рецептори зорової сенсорної системи перетворюють електромагнітні хвилі, що забезпечує сприймання світла і кольору. Рецептори шкіри та інших органів, які сприймають теплову енергію, називаються терморецепторами. Інтерорецептори, які трансформують хімічну енергію в нервовий імпульс, називаються хеморецепторами. Вони розміщені в різних тканинах організму і збуджуються, коли змінюється внутрішнє середовище організму.

Всі рецептори пристосовані до сприймання лише певних подразників, а чутливість їх до цих подразників надзвичайно висока.