Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.

Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.

3. РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

Важливою галуззю сільського господарства є рослинництво, рівень розвитку якого впливає і на тваринництво. Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. У табл. 30 і 31 наведено основні показники щодо посівних площ України за всіма категоріями господарств.

Таблиця 30

ПОСІВНІ ПЛОЩІ УКРАЇНИ (всі категорії господарства, тис. га)*

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 165.

Таблиця 31

СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ УКРАЇНИ у 1985—1997 рр.,% *

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 165.

Посівна площа України в 1997 р. становила 30,3 млн. га. Провідну роль у структурі посівних площ відіграють зернові культури (49,6% всіх посівів). Серед зернових найбільші площі займають посіви озимої пшениці і ярого ячменю.

Друге місце в посівах належить кормовим культурам — 9—11 млн. га, що становить 32—36,6% від усієї посівної площі.

Третє місце в посівах займають картопля і овочебаштанні культури — 2,1 млн. га, що становить 7% посівної площі України.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб — усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добробут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки — і Німеччині.

У табл. 32 наведена динаміка валового збору сільськогосподарських культур (в тому числі зернових) в Україні у 1986—1997 рр. в усіх категоріях господарств.

Виробництво зерна в нашій країні коливається за останні роки від 24 млн. до 50 млн. т. Максимальні валові збори спостерігались в 1978 р. і 1990 р. — 51 млн. т. За останні роки значно зменшилось виробництво зерна і становило: в 1991 р. — 38,6 млн. т, в 1995 р. — 33,9 млн., в 1996 р. — 24,6 млн., в 1997 р. — 35,5 млн. т. Відповідно знизилось і виробництво зерна на душу населення: з 984 кг у 1990 р. до 477 кг в 1996 р. і 702 кг в 1997 р. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не менш, як 1—1,25 т на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити свої потреби в зерні, тобто збирати щорічно не менше 50 млн. т.

Таблиця 32

ВАЛОВИЙ ЗБІР СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ у 1986—1997 рр. (в усіх категоріях господарств)*

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 171.

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населення зросло з 138 кг у 1985 р. до 145 кг у 1993 р. при фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні харчування мешканця нашої країни хліб і картопля становлять 46%, у той час як у американця — 22%.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп’яних культур. В зв’язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріоритетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в степових і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42% валового збору всього зерна. Ми ще недостатньо збираємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використовуючи продовольче зерно для фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення тваринництва фуражним зерном передбачається в найближчі роки довести його питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60—65%.

Протягом останніх років посівна площа під зерновими коливалася від 16 млн. га у 1998 р. до 13,2 млн. га в 1996 р. та 15 млн. га в 1997 р. Національною програмою «Зерно України» передбачається стабілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн. га, що при урожайності 30—32 ц/га дасть змогу забезпечити валові збори зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому — жито (до 4%). За обсягами валового збору їм значно поступаються овес, просо, гречка, рис, зернобобові (табл. 33).

Основна продовольча зернова культура України — озима пшениця. Її посіви займають 6—7 млн. га, що становить 43% посівів усіх зернових культур (за даними 1997 р.). Яра пшениця використовується в основному як страхова культура, коли доводиться пересівати пошкоджені ділянки озимини. Озиму пшеницю висівають восени, вегетує вона до настання холодів, а потім відновлює свій ріст навесні. Вона раніше дозріває і має вищу врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період — 220—250 днів, потребує мінімальної суми активних температур — 1200—1500о. Вибаглива до грунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними речовинами чорноземах, а також на сірих лісових грунтах. Протягом 1990—1997 рр. валовий збір пшениці скорочувався (табл. 34).

Таблиця 33

ВАЛОВИЙ ЗБІР І СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В УКРАЇНІ у 1997 р.*

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 171.

Таблиця 34

ВАЛОВИЙ ЗБІР ПШЕНИЦІ В УКРАЇНІ у 1990—1997 рр., млн. т*

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 171.

Отже, природно-кліматичні умови більшої частини України, меншою мірою — Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці. Її посіви зосереджені в степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні — 3,5 млн. га, 1/3 — в Лісостепу — 2,5 млн. га і найменше в Поліссі — близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.

Озима пшениця характеризується високою врожайністю — 30—40 ц/га.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись у степовій і лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощуванню зерна високої якості. Обсяги виробництва пшениці в Поліссі мають визначатися внутрішніми потребами регіонів і господарств. Передбачається на півдні степової зони та в господарствах Автономної Республіки Крим створення зони товарного виробництва твердої озимої пшениці, де щорічно вироблятиметься до 300—350 тис. т зерна. Це дасть змогу забезпечити цією сировиною вітчизняну макаронну та круп’яну промисловість. Значна частина цього зерна може бути реалізована на світовому ринку.

Озиме жито — друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це морозостійка і посухостійка культура, з коротким вегетаційним періодом (80—120 днів), невисокою сумою активних температур (1000—1250о). Вона дає хоч і невисокі, проте стабільні врожаї і росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерново-підзолистих грунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі, в Карпатах і в деяких (переважно північних) районах Лісостепу.

Під озимим житом зайнято 0,5—0,7 млн. га, при середній врожайності 20 ц/га. Україна отримує близько 1,3 млн. т цієї культури.

Основними продовольчими круп’яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Гречка — цінна культура. Але посіви її порівняно невеликі (0,3—0,4 млн. га) через низьку врожайність (7—10 ц/га), складність очищення тощо. Гречка — тепло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетаційний період (76—85 днів). Добре витримує кислі, піщані та торфоболотні грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для її вирощування — північні райони Лісостепу і Полісся, де зосереджені основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні виділяється два ареали з високою концентрацією посівів гречки:

1. Чернігівська і Сумська області, центральні і північні райони Полтавської і Черкаської областей.

2. Південь Житомирської і Київської областей, північно-східні райони Вінниччини.

Валові збори гречки у 1997 р. становили 0,4 млн. т.

Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухостійкості. Воно має короткий вегетаційний період (90—120 днів) з сумами активних температур 1400—1800о. Посівна площа становить 0,2—0,3 млн. га, валові збори — 0,3 млн. т.

Рис — нова для України круп’яна культура, яку почали вирощувати в 30-ті роки. Росте на зрошувальних землях Автономної Республіки Крим, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. Посівна площа — 23 тис. га. Валові збори у 80-ті роки становили 159 тис. т, а в 1997 р. — 63 тис. т.

Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь — основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий вегетаційний період (60—90 днів) з невеликими сумами активних температур (950—1450о). Переносить кислі грунти, але найкращі врожаї дає на чорноземах, темних каштанових грунтах. Найсприятливішими для неї є грунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В Україні вирощують озимий та ярий ячмінь. Переважають посіви ярого ячменю, більше в Степу, менше — в Лісостепу і Поліссі, передгір’ях Карпат. Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних степових районах. За площею (3—4 млн. га) і валовими зборами поступається лише озимій пшениці. Валові збори протягом 80-х та на початку 90-х років становили 10—13 млн. т, а в 1997 р. — 7,4 млн. т.

Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура, посухостійка, тепло- і світлолюбива. Має короткий вегетаційний період (90—150 днів), для дозрівання зерна сума активних температур становить 2500—2900о, а у фазі молочно-воскової стиглості 1800—2400о. Одночасно вона вибаглива до грунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі грунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеповій і степовій зонах. Особливо сприятливі умови для вирощування гібридного насіння склалися в Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській областях; менш сприятливі — в Поліссі і в Карпатах (за винятком Закарпаття), де кукурудза дає високі врожаї на зерно — 70 ц/га при середній врожайності по Україні — 30—35 ц/га. Під посівами кукурудзи на зерно в 1985 р. було зайнято 2,5 млн. га. На початку 90-х років посівна площа під цією культурою зменшувалась і становила 0,7 млн. га в 1996 р. В 1997 р. намітилось значне зростання площі посіву під зерно кукурудзи до 1,7 млн. га, що відповідно привело і до значного зростання її валового збору: від 4,7 млн. т на початку 90-х років, 1,5 млн. т в середині 90-х років до 5,3 млн. т в 1997 р.

Різкий спад валового збору кукурудзи на зерно на початку і в середині 90-х років стримував виробництво комбікормів, що негативно вплинуло на розвиток тваринництва. Велику потребу в зерні кукурудзи відчуває також харчова, мікробіологічна промисловість, медична та інші галузі народного господарства. Несприятливі погодні умови останніх років та погіршення забезпечення господарств добривами, гербіцидами, пально-мастильними матеріалами, морально застаріле технічне забезпечення галузі — ось ті головні причини, що призвели до різкого зменшення валового збору кукурудзи в країні. У зв’язку з цим у розробленій Національній програмі «Зерно України» передбачається в наступні роки збільшити посівні площі під кукурудзою до 2,3 млн. га і створити умови для доведення валових зборів цієї культури до 8 млн. т у 2005 р.

Овес — фуражна і продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбива і невибаглива до грунтів зернова культура. Має короткий вегетаційний період (90—120 днів), потребує 1000о—1600о активних температур. Найбільшу частку в структурі посівних площ овес займає в Поліссі і в районі Карпат. Посівна площа цієї культури — 0,5—0,6 млн. га. Її валові збори протягом 90-х років становили 1,0—1,3 млн. т.

Зернобобові культури мають велике фуражне і частково продовольче значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуючи грунт азотом. До основних зернобобових культур належать горох, віка, кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та ін. Посівна площа під зернобобовими на початку 90-х років становила 1,4 млн. га; у 1997 р. — 0,7 млн. га; валові збори — відповідно 3,2 млн. т і 1 млн. т.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливостями природно-економічних зон України. В Поліссі зернові займають 2,1—2,3 млн. га, або 40—45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60—65% його валового збору в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн. га, що становить 40—50% всієї посівної площі. Основна зернова культура Лісостепу — озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5—7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу — озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В Степу вирощують 50—48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю, 53% проса, 100% рису. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне зерно.

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського господарства. Розвиток виробництва технічних культур значною мірою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудомістким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі визначають як сприятливі грунтово-кліматичні умови для вирощування окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість трудовими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу багатьох галузей харчової і легкої промисловості. Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких в структурі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які використовуються також як сировина в харчовій, легкій та медичній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під технічними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концентрація посівів технічних культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — світовий виробник бурякового цукру, який за обсягами його виробництва поступається лише Франції. Саме від реалізації бурякового цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

У 1997 р. під цукровим буряком було зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів технічних культур. Протягом 90-х років спостерігається тенденція зменшення посівів і валового збору цукрових буряків (табл. 35).

Таблиця 35

ПОКАЗНИКИ ВАЛОВОГО ЗБОРУ, УРОЖАЙНОСТІ ТА ПОСІВНИХ ПЛОЩ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ В УКРАЇНІ у 1990-1997 рр.*

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 165, 171.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує багато сонячних днів і багато води. У зв’язку з цим її можна вирощувати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства. Її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800о. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Вирощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній частині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомирська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буряків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обходиться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробурякових плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами становлять елементарні агропромислові утворення. На базі використання найбільшого у світі масиву посівів цукрових буряків як сировинної бази переробної промисловості в Україні сформувався потужний цукропромисловий спеціалізований АПК, до складу якого входять господарства по вирощуванню цукрових буряків, численні цукрові і цукрорафінадні заводи, а також підприємства по виробництву спирту, харчових кислот, комбікормів тощо. До складу цукробурякового АПК входять і відповідні виробництва засобів виробництва та інфраструктури, що забезпечують його розвиток.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що значно зросла в 90-ті роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 1997 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що становить 7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних культур України. Соняшник — це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5—2,1 млн. т при урожайності 12—15 ц/га. У 1997 році було зібрано 2,3 млн. т насіння соняшнику. Це — світлолюбива і теплолюбива культура, добре переносить посуху. Вегетаційний період становить 100—200 днів з сумами активних температур 2200—2300о. На Україні ця культура вирощується в зоні, де сума температур становить 3000о. Добрі врожаї вона дає на чорноземах, темно-каштанових грунтах, сірих лісових суглинках, перегнійно-карбонатних; зовсім не витримує кислих та болотних грунтів. Це дає змогу культивувати його в зонах недостатнього зволоження, переважно в степовій зоні, де розміщено 80% його посівів. В господарствах цієї зони посіви соняшнику становлять 10—14% всієї посівної площі. Частково вирощують соняшник і в Лісостепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харківській областях.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в західному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. Це нова для України культура. У 1997 році її валовий збір становив 18 тис. т. На півдні, переважно в Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях вирощують рицину; в західних областях — ріпак; ефіроолійні культури — коріандр, м’яту, троянду, лаванду, кмин — вирощують переважно на півдні Криму, на Поділлі. Ці та інші олійні культури створюють сировинну базу добре розвинутому в Україні олійнопродуктовому підкомплексу. Промислова переробка насіння розміщена в районах концентрації посівів олійницької сировини. Тут розміщені олійні заводи, що виробляють різні види рослинної олії.

Льон-довгунець — основна прядивна культура України. Площа посіву цієї культури за останні роки зменшилась від 211 тис. га в 1985 р. до 40 тис. га в 1997 р. Середня врожайність волокна — 5—6 ц/га. Валові збори льноволокна зменшилися з 110 тис. т в 1985 р. до 9 тис. т в 1997 р. Льон-довгунець — невибаглива до тепла, вологолюбива культура, потребує 600—700 мм опадів, має короткий вегетаційний період (80—90 днів) з сумою активних температур 1200—1600о. Найбільш придатними для її вирощування є суглинкові, або супіщані сірі та підзолисті грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для культивування цієї рослини — поліські райони, а також передгір’я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирській, Чернігівській, Київській, Рівненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і виробляється майже 95% його валових зборів.

До прядивних культур належить і конопля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській та Черкаській областях, а середньоросійські — в Сумській, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і коноплярство створюють сировинну базу для розвитку луб’янопромислового підкомплексу АПК. Цей підкомплекс включає виробництва, що переробляють цю сировину.

В повоєнні роки була спроба в південних районах Херсонської, Миколаївської, Одеської областей та степовому Криму створити бавовницьку базу. Але через низьку врожайність бавовнику і низьку якість продукції вимушені були відмовитись від вирощування цієї культури в Україні. Зараз повернулися знову до вирішення цієї проблеми, і ось уже перші 200 га бавовнику посіяно на Херсонщині.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробництва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку висівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На базі переробки цієї сировини в Україні формується тютюнопромисловий спеціалізований АПК.

Вирощування картоплі і овочебаштанних культур — важливі галузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами харчування, а також мають велике технічне і кормове значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівами цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1579 тис. га. Картопля — цінна землеробська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задовольняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура.

Картопля характеризується середньою вибагливістю до тепла, оптимальна температура для її розвитку — 18—20о. Вегетаційний період становить 70—120 днів з сумою активних температур 1200—1800о. Потребує багато вологи і поживних речовин. Добре росте на легких супіщаних або суглинкових грунтах, а також окультурених торфових грунтах, чорноземах, добре переносить кислі грунти лісової зони. Саме такими умовами характеризуються Полісся України, північні райони Лісостепу. Картоплю вирощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва районах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34—40%. Велика концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів, де вона досягає 12—15%. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1—1,5%) в структурі посівних площ, за винятком районів зрошуваного землеробства, де створені спеціалізовані зони вирощування ранньої картоплі.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6 млн. т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування. За вимогами до температурного режиму вони поділяються на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі понад 15о із сумою активних температур понад 1500о і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6—8о із сумою активних температур від 300 до 1450о. Всі вони світлолюбиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родючості грунтів.

Овочі — малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв’язку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалізовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промислових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де вирощують теплолюбиві культури — особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві культури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холодостійких культур — капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повністю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів споживається на душу населення ще недостатньо — в 2 рази менше рекомендованих фізіологічних норм.

Баштанні культури (кавуни і дині) вирощують переважно на півдні і південному сході України — Херсонська, Миколаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області та Автономна Республіка Крим.

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодовоягідні насадження розміщені по всій території країни, але найбільша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом формують плодоовочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різноманітних овочів, плодів і ягід. Більша частина переробних підприємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.