Главная Экономика Книги Моделювання економіки - Вітлінський В.В.

Моделювання економіки - Вітлінський В.В.

15.6. Накопичення приватного багатства

Макроекономічна динаміка в моделі Сарджента—Тарновського ідентифікується зі змінами очікувань бізнесу й населення та накопиченням ними приватного багатства. У свою чергу, накопичення приватного багатства пов’язується з формуванням державного боргу: це немовби різні сторони одного й того самого процесу. Основна ідея даної моделі досить проста: держава, діючи відповідально, завжди зобов’язана повністю фінансувати бюджетний дефіцит, використовуючи, зокрема, податки, борги, гроші. Ці інструменти використовують бізнес і населення (податки, звичайно, з від’ємним знаком), що й формує процес накопичення приватного багатства.

Як завжди, модель дуже спрощує реальність, що, однак, можна виправдати низкою економічних міркувань. По-перше, модель відтворює короткотермінові ефекти, а в короткотерміновому періоді накопичення фізичного багатства (капіталу, знань, землі) відбувається значно повільніше порівняно зі зміною обсягів грошових активів чи цінних паперів. Аналогічно, ми не розглядали реалізацію капітальних вкладень, а ринок ресурсів був зведеним лише до ринку праці. По-друге, борги імітуються в дійсності як державою, так і приватними особами й бізнесом, але для економіки типу української, де ринок приватних боргів відносно малий, гіпотези моделі є цілком допустимими.

Отже, реальну вартість активів уважатимемо неперервною і диференційованою функцією часу, а зміни багатства (нескінченно малі) з урахуванням (15.3) являють собою приріст реальної вартості грошей і державних облігацій:

(15.15)

Обчислимо миттєві прирости реальної вартості грошей і об- лігацій:

(15.16)

де — фактична інфляція.

Функції та мають назву відповідно сеньйоражу та реальної вартості (нових) боргових зобов’язань держави на вільному ринку.

У попередньому матеріалі наголошувалося, що в кожен момент часу держава фінансує свої реальні фактичні витрати G за рахунок податків T i обслуговує борги, накопичені до даного (поточного) моменту часу. Вона, отже, зобов’язана профінансувати первісний, чи безвідсотковий, номінальний дефіцит P(G – T), а також обслуговувати за ринковою (номінальною безризиковою) ставкою відсотка r державний борг, накопичений до даного моменту rB.

Ці завдання можуть бути вирішені шляхом використання тієї чи іншої комбінації з грошової емісії та нових боргів на вільному ринку Таким чином, для кожного моменту є справедливим рівняння фінансування бюджетного дефіциту в номінальному вираженні:

(15.17)

Аналогічне рівняння фінансування бюджетного дефіциту в реальному вираженні отримаємо, підставивши (15.16) в (15.17):

(15.18)

Рівняння (15.18) вказує, що крім боргових позичок та емісії грошей держава отримує ще одне надзвичайно важливе джерело фінансування бюджетного дефіциту, власне, інфляційний податок, який сплачується населенням і бізнесом з усіх форм приватного багатства:

У макроекономічній теорії звичайно увага акцентується на інфляційному податкові, котрий сплачується лише з активів, що існують у формі грошей. Зрозуміло, що змістовно інфляційний податок pm характеризує міру знецінення грошей (інфляцію). Податок з облігацій сплачується як різниця між номінальним і реальним відсотком по державному боргу, котра також вимірює знецінення номінальної вартості державного (внутрішнього) боргу.

Якщо держава не вдається до сеньйоражу, то ринкова вартість державного боргу постає як капіталізована за ставкою реального відсотка різниця між потоками майбутніх доходів і витрат.
Як випливає з рівняння

(15.19)

єдиним джерелом фінансування накопиченого боргу й поточних витрат є майбутні доходи держави, тобто майбутні податки, вартість яких зведена (дисконтована) до поточного моменту.