Главная Экономика Книги Моделювання економіки - Вітлінський В.В.

Моделювання економіки - Вітлінський В.В.

15.4. Агрегована пропозиція

Для знаходження точки макроекономічної рівноваги треба мати не лише функцію агрегованого попиту, а й функцію агрегованої пропозиції YS = YS(P, …). Для її побудови звернімося до ринку ресурсів. Використання ресурсів у короткотерміновому періоді редукуємо до використання праці, котра є найрухомішим чинником створення доходу. Для конкретної економіки залежність випуску Y від ресурсів (праці чи зайнятості N) виражається виробничою функцією Y = f(N), для якої припускають виконання звичайної умови увігнутості (насичення):

У простому випадку переваги типового домашнього господарства дають можливість визначити функцію корисності U(•), що залежить від двох благ — доходу і вільного часу — та максимізується на множині допустимих благ:

max U(Y, L).

Дохiд домашні господарства заробляють продажем своєї праці NS, за одиницю котрої вони отримують ринкову ставку номінальної зарплати w. Оскільки домашні господарства діють відносно раціонально, то вони керуються у виконанні рішень ставкою реальної зарплати. Вільний час визначимо як різницю загального фонду часу й відпрацьованого часу (наприклад у людино-днях): L = T – NS.

Пропозиція праці обчислюється з необхідних умов оптимальності:

Для малого околу точки оптимуму знаходимо пропозицію праці як (неявну) функцію реальної зарплати:

Ясно, що домашні господарства позитивно реагують на підвищення реальної зарплати, збільшуючи пропозицію праці й, відповідно, враховуючи ринок праці — в протилежному випадку.

З іншого боку, попит на трудові ресурси здійснюється раціонально господарюючими фірмами. Фірми максимізують різницю між своїм доходом і витратами, котрі для короткотермінового періоду подані сплатами зарплати (номінальної) згідно з ринковими ставками, тобто:

З необхідних умов оптимальності для задачі максималізації прибутку

знаходимо попит на трудові ресурси як функцію реальної зарплати:

Раціонально функціонуючі фірми скорочують попит на працю, якщо ставка реальної зарплати зростає, та збільшують у протилежному випадку. Отже, на конкурентному ринку праці існує рівновага між пропозицією праці й попитом на неї, котра встановлюється за певних значень ціни праці (номінальної зарплати), рівня цін і зайнятості. Ця точка рівноваги єдина в заданих припущеннях і відповідає значенню виробничої функції Y* = f(N*), тобто рівню агрегованого попиту.

Характер агрегованої пропозиції залежить від гіпотез, котрі можуть бути висунуті стосовно до поведінки номінальної зарплати. Якщо ринок праці достатньо конкурентний, то номінальна зарплата постійно врівноважує попит і пропозицію праці. Отже, зміні ціни продукту повинна відповідати зміна номінальної оплати праці. Це означає, що для «гнучких» ставок номінальної зарплати ціни не змінюють рівня зайнятості, а отже, і агрегованої пропозиції. Така ситуація може спостерігатись і в умовах збігу очікувань, на підставі яких фірми і домашні господарства встановлюють трудові контракти. З іншого боку, якщо номінальна зарплата фіксована чи змінюється суттєво повільніше, ніж ціни, то зміна останніх зумовлює зміну попиту на працю, зайнятість та агреговану пропозицію. Це може мати місце на нерівноважному ринку праці через викривлення, неповноту чи неточність інформації.

В умовах інфляційних процесів, що діють практично всюди в сучасній ринковій економіці, зручно використовувати не рівень цін, а зміни їх, тобто інфляцію, і відповідно пов’язувати їх (ціни) зі змінами рівня виробництва (агрегована пропозиція). Тому в сучасній теорії крива агрегованої пропозиції замінюється на криву Філіпса, доповнену очікуваннями, котру можна подати у вигляді:

(15.11)

де p — фактична інфляція; p — інфляційні сподівання; — рівень потенційного виробництва; Y — фактичний рівень виробництва; a — чутливість інфляції до змін у виробництві.

Згідно з (15.11) у короткотерміновому періоді збільшення (зростання) фактичної інфляції сприяє зростанню виробництва, бо:

Ця обставина є надзвичайно важливою, бо короткотривалий інфляційний імпульс, наприклад, у результаті підвищення пропорцій грошей, може слугувати поштовхом до розширення виробництва в депресивній економіці.

Крива Філіпса, визначаючи поведінку агрегованої пропозиції, відіграє важливу роль у дослідженні стійкості макроекономічної динаміки.

Доводиться, що для рівноважних значень випуску та інфляції, відповідно

реакція фактичної інфляції та випуску на зміну очікувань для функції Філіпса доповнюють одне одного до одиниці: