Главная Финансы Міжнародні фінанси - Петрашко Л. П.

Міжнародні фінанси - Петрашко Л. П.

ТЕМА 2. ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

• Поняття світової валютної системи,основні складові

Валютна система — форма організації та регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міжнародними угодами. Розрізняють національну, світову й міжнародні (регіональні) валютні системи.

Національна валютна система — це форма економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Світова та міжнародна валютні системи — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася та закріплена міждержавною домовленістю, тобто це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства.

Основні елементи національної і світової валютних систем наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Основні елементи національної ТА світової валютних систем [10, с. 33]

Закінчення табл. 1

Валюта — перший елемент валютної системи, світовий грошовий товар, носій міжнародних валютних відносин, приймається кожною країною як еквівалент вивезеного нею багатства. У широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни.Національна валюта — грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова). Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках. Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР (спеціальні права запозичення (СПЗ)) — міжнародні платіжні засоби, які використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ; ЕКЮ — регіональна розрахункова одиниця, яку було введено в 1979 р. у межах Європейської валютної системи та яка пізніше стала розрахунковою одиницею Європейського валютного союзу (сьогодні це ЄВРО).

Поняття валютного курсу розкривається як мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Є такі види валютних курсів: фіксований та плаваючий.

Найважливішою якісною характеристикою валюти є ступінь її конвертування. За ступенем конвертування валюти бувають такі: вільно конвертовані, частково конвертовані, неконвертовані, зовнішньо конвертовані, внутрішньо конвертовані. Визначення інших елементів валютної системи подано в термінологічному словнику.

Рис. 4. Класифікація конвертованості валюти [1, с. 98]

Таблиця 2

Класифікатор іноземних валют [1, с. 102]

Продовження табл. 2

Закінчення табл. 2

Регламентацією діяльності національних органів управління та регулювання валютних відносин країни займаються: центральний банк, Міністерство економіки, Міністерство фінансів; у деяких країнах — органи валютного контролю.

Міждержавне валютне регулювання здійснює МВФ (1944 р.), а в Європейській валютній системі — Європейський фонд валютного співробітництва (1973—1993 рр.), замінений Європейським валютним інститутом (1994—1998 рр.), а з 1 червня 1998 р. — Європейським центральним банком.

• Валютний курс: сутність, функції,багатофакторність, теорії регулювання валютного курсу

Валютний курс — «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях чи міжнародних валютних одиницях (СДР, ЕКЮ, замінених ЄВРО з 1999 р.), коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

• Забезпечення взаємного обміну валютами під час торгівлі товарами, послугами та під час руху капіталів і кредитів.
• Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах.
• Використовується для періодичної переоцінки рахунків компаній та банків в іноземній валюті.

Багатофакторність валютного курсу — відображає зв’язок валютного курсу з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом і т. д. При цьому вони тісно переплітаються, а вирішальними стають певні фактори:

• темп інфляції;
• стан платіжного балансу;
• різниця процентних ставок у різних країнах;
• діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції;
• ступінь використання визначеної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках;
• прискорення чи затримка міжнародних платежів;
• ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках;
• валютна політика.

Є такі основні теорії регулювання валютного курсу: теорія паритету купівельної здатності, теорія регульованої валюти, теорія ключових валют, теорія фіксованих паритетів та курсів, теорія плаваючих валютних курсів, нормативна теорія валютного курсу. Загальними рисами цих теорій є заперечення теорії трудової вартості, вартісної основи валютного курсу, товарної природи грошей.

Теорії регулювання валютного курсу виконують дві функції: ідеологічну (спрямована на обґрунтування життєздатності ринкової економіки) і практичну (розроблення методів регулювання валютного курсу як складової валютної політики).

• Криза валютної системи: поняття, види

Поняття кризи світової валютної системи виникло з кризою першої світової валютної системи. Під кризою світової валютної системи розуміють загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється в невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.

Періодичні кризи світової валютної системи займають відносно довгі історичні періоди: криза золотомонетного стандарту тривала близько 10 років (1913—1922), Генуезької валютної системи — 8 років (1929—1936), Бреттонвудської — 10 років (1967—1976). Криза світової валютної системи веде до знищення старої системи та заміни її новою, що забезпечує відносну валютну стабілізацію.

Основні етапи створення світової валютної системи:

• Становлення, формування передумов, визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою.
• Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи.
• Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої й органічної цілісності її елементів.

Услід за цим настає період, коли валютно-економічний стан окремих країн покращується, а світова валютна система відповідає у визначених межах умовам та вимогам економіки та функціонує відносно ефективно в інтересах провідних країн.

Розрізняють локальні валютні кризи, що вражають окремі країни чи групу країн навіть за відносної стабільності світової валютної системи, циклічні валютні кризи — прояви економічних криз, спеціальні валютні кризи, що зумовлені різними факторами: криза платіжного балансу, криза, викликана надзвичайними обставинами і т. д.

• Паризька валютна система

Перша валютна система. Стихійно сформувалася в ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світових грошей. За цих умов не існувало відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою).

Структурні принципи:

• Основа — золотомонетний стандарт.
• Кожна валюта мала свій золотий вміст (Великобританія — з 1816 р., США — з 1937 р., Німеччини — з 1875 р., Франція — з 1878 р., Росія — 1895—1897 рр.). Відповідно до золотого змісту валют установлювалися їхні золоті паритети. Валюти вільно конвертувалися в золото.
• Склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок.

У 1913 р. провідну роль у міжнародних розрахунках відігравав фунт стерлінгів — 80 %.

З кінця ХІХ ст. простежується тенденція до зменшення долі золота в грошовій масі (у США, Франції, Великобританії з 28 % у 1972 р. до 10 % у 1913 р.). Міжнародні розрахунки здійснювались, головним чином, з використанням тратт (переказних векселів), виписаних у національній валюті, переважно в англійській.

Регулюючий механізм золотомонетного стандарту припиняв діяти під час економічних криз (1825 р., 1836—1839 рр., 1847 р., 1855 р. та ін.).

• Генуезька світова валютна система

Друга світова валютна система. Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Принципи:

• Основа — золото й девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків). Грошові системи 30-ти країн базувались на золото-девізному стандарті.
• Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото почала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн).
• Відновлений режим вільно змінних валютних курсів.
• Валютне регулювання проводилось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

У 1922—1928 рр. настала відносна валютна стабілізація. Її ненадійність полягала в тому, що замість золотомонетного стандарту було введено урізані форми золотого монометалізму. Процес стабілізації валют розтягнувся на кілька років, що створило умови для валютних війн. Методи валютної стабілізації визн ачили її хиткість. Стабілізацію валют було проведено за рахунок іноземних кредитів. США, Великобританія та Франція використовували важкий валютно-економічний стан низки країн для нав’язування їм обтяжливих умов міжурядових позик.

Під впливом закону нерівномірності розвитку після Першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи до США.

Валютна стабілізація закінчилася кризою.

Головні особливості світової валютної кризи (1929—1936 рр.):

• циклічний характер;
• структурний;
• великий термін;
• виключна глибина та гострота;
• надзвичайна нерівномірність розвитку.

У цей період почали формуватися регіональні валютні угрупування — валютні блоки: стерлінговий, доларовий та золотий. Характерним було те, яка курс залежних валют прикріплювався до валюти країни, що керувала угрупованням; забезпеченням залежних валют були її казначейські векселі й облігації державних позик; міжнародні розрахунки країн, що входили до блоку, здійснювалися у валюті країни — гегемона, їхні валютні резерви зберігалися в цій країні.

Під час Другої світової війни на базі валютних блоків створили валютні зони, що були вищою формою регіональних валютних об’єднань (британського фунта стерлінгів, долара США, французького франка, португальського ескудо, іспанської песети, голландського гульдена).

Друга світова війна привела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розроблення проекту нової світової валютної системи почалося ще в роки війни (у квітні 1943 р.). У результаті довгих дискусій щодо планів Г. Д. Уайта (США) і Дж. М. Кейнса (Великобританія) формально переміг американський проект, хоча кейнсіанські ідеї міждержавного валютного регулювання також було покладено в основу Бреттонвудської системи. Загальні принципи обох проектів такі: вільна торгівля та рух капіталів, рівновага платіжних балансів, стабільні валютні курси та світова валютна система в цілому, золото-девізний стандарт, створення міжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютної системи, для взаємного співробітництва та покриття дефіциту платіжного балансу.

• Бреттонвудська валютна система

Оформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США), де було створено Міжнародний валютний фонд та прийнято його Статут.

Основні принципи:

• Золото-девізний стандарт, основою якого є золото та дві резервні валюти — долар США та фунт стерлінгів.
• Форми використання золота як основи світової валютної системи:

— збережено золоті паритети валют, у МВФ уведено їхню фіксацію;

— золото — міжнародний платіжний та резервний засіб;

— долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

— для цього ж казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам за офіційною ціною, установленою в 1934 р., виходячи з золотого вмісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройську унцію, яка дорівнює 31,1035 г).

• Установлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (±1 % за Статутом МВФ чи ±0,75 % за Європейською валютною угодою).
• Уперше в історії створено міжнародні валютно-кредитні організації: МВФ і МБРР.

Післявоєнний розвиток системи характеризувався новою розстановкою сил у світовому господарстві. У 1949 р. США належало 54,6 % капіталістичного промислового виробництва, 33 % — експорту, 75 % — золотих резервів. Частка країн Західної Європи в промисловому виробництві в 1948 р. впала до 31 %, а в експорті товарів — до 28 %. Золоті запаси цих кран знизилися з 9 млрд до 4 млрд доларів, що було в 6 разів нижче ніж у США (24,6 млрд доларів), і їхні розміри різко коливалися. Великобританія обслуговувала своєю валютою 40 % міжнародної торгівлі. Панування доларової гегемонії США.

Багато країн Латинської Америки та Західної Європи практикували множинність валютних курсів — диференціацію курсових співвідношень валют за видами операцій, товарними групами й регіонами. За 1938—1958 рр. упали курси західноєвропейських валют відносно долара: італійської ліри — у 33 рази, французького франка — у 20 раз, фінської марки — у 7 разів, австралійського шилінга — у 5 разів, турецької ліри — у 2 рази, фунта стерлінгів — на 80 %. Виникнення курсових перекосів — невідповідності ринкового та офіційного курсів — слугувало причиною масових девальвацій.

Період 1953—1957 рр. характеризувався відносною стабільністю. До 1952 р. Західна Європа досягла довоєнного рівня промислового розвитку завдяки Плану Маршала (програма відбудови Європи, яка була розрахована на 1947—1952 рр. За 4 роки США профінансували поставки продукції, вугілля та харчів у країни Західної Європи на 14 млрд доларів). До 1957 р.європейські валюти отримали статус повністю конвертованих, ринки валюти в Європі було лібералізовано: грошові перекази між резидентами та нерезидентами здійснювались вільно, обсяги міжнародного кредитування та торгівлі іноземною валютою збільшились.

Проблеми з платежами виникли в 1958—1963 рр. Далі розпочався період контролю капіталу (1964—1970 рр.), що характеризувався введенням нового податку (акцизу на купівлю американськими резидентами облігацій і акцій, випущених іноземними юридичними особами), спрямованого на вирівнювання вартості цінних паперів у Нью-Йорку та Європі, де рівень процентних ставок був вищим, та затвердженням на початку 1965 року додаткових форм контролю капіталу: обмеження кредитування американськими банками офшорних позичальників (серед них європейські філіали американських корпорацій), обмеження на прямі закордонні капіталовкладення американських підприємств. Ці обмеження забезпечили стимули для розвитку офшорних фінансових ринків, ураховуючи ринки євровалюти та єврооблігацій.

Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їхнього здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара), призвело до кризи Бреттонвудської валютної системи (1967—1976 рр.).

Наплив доларів у країни Західної Європи та Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів, а отже, спекулятивну атаку їхніх валют на долар. Франція ввела подвійний валютний ринок за прикладом Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи почали відкрито виступати проти привілейованого стану долара у світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи «десяти» 18 грудня 1971 р.

США не взяли зобов’язань відновити конвертування долара в золото та брати участь у валютній інтервенції. У такий спосіб вони зберегли привілейований статус долара.

Закон про девальвацію долара було підписано президентом Р. Ніксоном 3 квітня та затверджено конгресом 26 квітня 1972 р. Підвищення ціни золота було узаконено після реєстрації нового паритету долара в МВФ та повідомлення країн-членів 8 травня 1972 р.

Валютна криза збігалася з енергетичною та світовою економічною кризами.

Пошуки виходу з валютної кризи тривали довго, спочатку в академічних, а потім урядових колах та численних комітетах. «Комітет двадцяти» МВФ підготував у 1972—1974 рр. проект реформи світової вал ютної системи.

• Ямайська валютна система

Угоду було укладено країнами—членами МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. і ратифіковано більшістю членів у квітні 1978 р. Було внесено зміни до Статуту МВФ.

Принципи:

• Уведено стандарт СДР (спеціальні права запозичення) замість золото-девізного стандарту. (Угоду про створення цієї нової міжнародної рахункової валютної одиниці (за проектом О. Еммінгера) було підписано країнами-членами МВФ у 1967 р. Перші зміни Статуту МВФ, пов’язані з випуском СДР, набрали чинності з 28 липня 1969 р.)
• Юридично завершено демонетизацію золота: відмінено його офіційну ціну, золоті паритети, припинено розмінювання доларів на золото.
• Країни отримали право вибирати будь-який режим валютного курсу.
• МВФ, який зберігся на уламках Бреттонвудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання.

Проблеми СДР:

• емісії та розподілу;
• забезпечення.

СДР характеризуються певними позитивними моментами, що уможливлює їхнє використання як основи багатовалютних обмовок, проте вони не мають абсолютної спадкоємності, не забезпечують еквівалентності зіставлень та врегулювання сальдо платіжного балансу. Малоймовірне використання СДР як міжнародного резервного активу та перетворення їх у повномасштабну світову валюту. Концепція стандарту СДР втратила зміст у 90-х роках, і необхідні зміни цього структурного елемента Ямайської валютної системи.

Проблеми Ямайської валютної системи:

• втрата доларом монопольної ролі;
• проблема багатовалютного стандарту;
• проблема золота;
• проблеми режиму плаваючих валютних курсів.

Проблеми Ямайської валютної системипороджують об’єктивну необхідність її подальшого реформування. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики провідних країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему для стимулювання процесу економічної інтеграції.

• Європейська валютна система (ЄВС)

Це міжнародна (регіональна) валютна система — сукупність економічних відносин, пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютнихвідносин країн «Загального ринку» для стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів, підсистема Ямайської світової валютної системи.

Принципи:

• Система базувалася на ЕКЮ — європейській валютній одиниці. Умовна вартість ЕКЮ визначалася методом валютного кошика, який охоплював валюти 12 країн ЄС. Доля валют у кошику ЕКЮ залежала від долі країни в сукупному ВВП держав-членів ЄС, їхнього взаємного товарообігу та участі в короткострокових кредитах підтримки. У 1993 р. доля німецької марки становила 32,6 %, французького франка — 19,9 %, фунта стерлінгів — 11,5 %, італійської ліри — 8,1 %, датської крони — 2,7 %.
• Використання золота як реального резервного активу.
• Режим валютних курсів базується на спільному плаванні валют у формі «європейської валютної змії» у встановлених межах взаємних коливань (±2,25 % від центрального курсу для деяких країн (Італія), ±6 % до кінця 1989 р., з серпня 1993 р. — ±15 %).
• Міждержавне регіональне валютне регулювання здійснюється наданням центральним банкам кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією.

Створення ЄВС — явище закономірне. Ця валютна система виникла на базі західноєвропейської інтеграції для створення власного валютного центру. Однак через те, що ЄВС є підсистемою світової валютної системи, вона випробовує на собі наслідки її нестабільності та вплив долара США.

Досягнення ЄВС:

• Успішний розвиток ЕКЮ (набула деяких рис світової валюти, хоча не стала нею в повному розумінні).
• Режим узгодженого коливання валютних курсів у вузьких межах.
• Відносна стабілізація валют.
• Об’єднання 20 % офіційних золото-доларових резервів.
• Розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країн-членів.
• Міждержавне й елементи наднаціонального регулювання економіки.

Недоліки ЄВС:

• Періодичні офіційні зміни валютних курсів (16 разів за 1979 —1993 рр.).
• Значна структурна нерівновага економіки країн-членів, відмінності в рівнях та темпах економічного розвитку, інфляції, стані платіжного балансу.
• Небажання країн-членів передавати свої суверенні права наднаціональним органам.
• Приватні ЕКЮ не були пов’язані з офіційними ЕКЮ, єдиним емісійним центром та взаємною оборотністю.
• Випуск ЕКЮ «скромно» вплинув на взаємні операції центральних банків країн ЄС, з 1985 р. їхнє право використовувати ЕКЮ для погашення взаємної заборгованості розширено з 50 до 100 %.
• Вплив зовнішніх факторів дестабілізує систему.

«План Ж. Делора» — програма створення політичного, економічного та валютного союзу в квітні 1989 р.

• Створення загального (інтегрованого) ринку
• Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів
• Координація економічної, бюджетної, митної політики для стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту державного бюджету та вдосконалення методів його покриття.
• Заснування наднаціонального Європейського валютного інституту в складі керівників центральних банків і членів директорату для координації валютної політики.
• Єдина валютна політика, уведення фіксованих валютних курсів і колективної валюти — ЕКЮ.
• Створення до 2000 р. політичного союзу ЄС.
• Етапи формування валютно-економічного союзу в ЄС

(Маастріхтський договір, лютий 1992 р. — підписаний; листопад 1993 р. — ратифікований і набрав чинності.)

Перший етап (1 липня 1990 р. — 31 грудня 1993 р.) — становлення економічного й валютного союзу ЄС (ЄВС).

Другий етап (1 січня 1994 р. — 31 грудня 1998 р.) — підготовка країн-членів до введення ЄВРО.

Третій етап переходу до нової валюти (1999—2002 рр.) — ЄВРО стає загальною грошовою одиницею, національна валюта зберігається як паралельна грошова одиниця.

Сценарій переходу до ЄВРО:

• З 1 січня 1999 р. — тверда фіксація курсів валют країн зони ЄВРО до ЄВРО для перерахунків (табл. 3).

Таблиця 3

Курси валют

• З 1 січня 2002 р. — випуск в обіг банкнот та монет ЄВРО, паралельний обіг з національними валютами країн-членів, обмін останніх на ЄВРО.
• З 1 липня 2002 р. — вилучення з обігу національних валют та повний перехід господарського обороту країн-членів на ЄВРО.

Основні інструменти політики ЄЦБ (Європейського центрального банку):

• таргетування;
• установлення меж коливань основних процентних ставок, зокрема для їхнього зближення по всій зоні ЄВРО;
• операції на відкритому ринку;
• установлення мінімальних резервних умов для банків.

Регламентовані також взаємовідносини «зони ЄВРО» з іншим світом. На єдину валюту переходять поки що 11 з 15 країн ЄС. Установлюється механізм регулювання валютних курсів між ЄВРО та валютами, що залишилися в національному підпорядкуванні, — механізм «МОК-2» (табл. 4).

Таблиця 4

Центральні курси Й межі допустимих коливань валют У МЕЖАХ Європейського валютного механізму на 1 СІЧНЯ 1999 р.

Відповідальний за управління «МОК-2» — ЄЦБ.

Зміни правил державного регулювання фінансових операцій в умовах сучасного ринку ЄС (ЄВРО)

• Страхові компанії та пенсійні фонди отримають рівні права на інвестування й у своїх країнах, і в зоні ЄВРО.
• Втратять обмежену національну характеристику первинні дилери з розміщення державних цінних паперів.
• Буде вільним і транскордонним розміщення в зоні ЄВРО кредитів під заставу нерухомості (зараз для цього деяким країнам потрібні спеціальні дозволи).
• Зниження контролю урядами на своїх територіях діяльності центральних банків країн-партнерів.
• Прискорення інтеграції податкових систем країн ЄС.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 45—133.

2. Валютный рынок и валютное регулирование. Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 69—103.

3. Доменик Сальваторе. Международная экономика / Пер. с англ. под ред. проф. Г. Н. Котова. — М.: Ин-т внеш. экон. связей и управления, 1998. — 714 с.

4. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции / Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — С. 224—286.

5. Кругман П. Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. В. П. Колесова, М. В. Кулакова. — М.: МГУ: ЮНИТИ, 1997. — С. 482—636.

6. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — С. 274—309, 324—365, 384—427.

7. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 20—52.

8. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 31—122, 180—211.

9. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 222—227. — (серия «Homo faber»).

10. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 559—619.

11. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 10 — 41.

12. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — 496 с.

13. Савєльєв С. В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник для магістрантів міжнар. економіки і держ. служби. — Т.: Економічна думка, 2001. — С. 371—373.

14. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово-екон. ун-т, 2000. — С. 32—55, 133—157, 202—208, 212—267.

15. Школа І. М., Козменко В. М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інтеграція: Навч. посіб. — Чернівці: Рута, 1996. — С. 47—65.

План семінарських занять

1. Поняття світової грошової системи, основні складові.

2. Валютний курс: поняття, функції, багатофакторність.

3. Теорії регулювання валютного курсу.

4. Криза валютної системи: поняття, види.

5. Еволюція світової валютної системи.

6. Паризька валютна система.

7. Бреттонвудська валютна система.

8. Ямайська валютна система.

9. Європейська валютна система.

Термінологічний словник

Валютний кошик — метод співвіднесення середньозваженого курсу однієї валюти відносно визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їхня доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти в наборі).

Валютний курс — мінова вартість національної валюти однієї країни у валюті інших країн.

Валютний паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку.

Валютні блоки — угруповання країн, залежних в економічному, валютному й фінансовому відношеннях від держави, що керує ним та диктує йому єдину політику у сфері міжнародних економічних відносин та використовує їх як привілейований ринок збуту, джерело дешевої сировини, вигідну сферу капіталовкладень.

Валютні резерви — офіційні запаси іноземної валюти в центральному банку та фінансових органах країни або в міжнародних фінансових організаціях.

Вільно конвертовані валюти — валюти, що обмінюються без обмежень на будь-які іноземні валюти.

Золотий паритет — співвідношення валют за їхнім офіційним золотим вмістом.

Класичний механізм « золотих крапок» — діяв за двох умов: вільна купівля-продаж золота та його необмежене вивезення; межі коливань валютного курсу визначались затратами, пов’язаними з транспортуванням золота за кордон (фрахт, страхування, втрата процентів на капітал, витрати на апробування та ін.) і фактично не перевищували +1 % паритету.

Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ) — здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами.

Міжнародні розрахункові грошові одиниці (МРГО) — штучно створені валютні одиниці, що використовуються як умовний масштаб для зіставлення міжнародних вимог та зобов’язань, установлення валютного курсу та паритету.

Монетний паритет — співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім металевим вмістом (за монометалізму він збігається з валютним паритетом).

Неконвертовані валюти — замкнуті валюти, у країнах, де резидентам та нерезидентам заборонено обмінювати валюти.

Плаваючий валютний курс — визначається шляхом зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного «кошика» товарів.

Резервна валюта — національна валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Ступінь конвертування валюти — здатність валюти до вільного необмеженого обміну на інші валюти.

Таргетування — установлення цільових орієнтирів основних грошових агрегатів для контролю над інфляцією.

Тройська унція — одиниця виміру ваги. 1 тройська унція дорівнює 31,1035 г золота.

Фіксований валютний курс — в основу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях).

Частково конвертовані валюти — валюти в країнах, де зберігаються валютні обмеження.

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття «валюта» та «валютна система».

2. Дайте характеристику основним складовим світової, міжнародної та національної валютних систем.

3. Поняття «валютного курсу», його види, функції та багатофакторність.

4. Що таке резервна валюта та які валюти мають такий статус?

5. Поняття «міжнародна валютна ліквідність», її основні компоненти.

6. Дати визначення валютної кризи та схарактеризувати її основні види.

7. Структурні принципи першої світової валютної системи.

8. Загальні риси та відмінності Генуезької та Паризької валютних систем.

9. Особливості світової валютної кризи 1929—1936 рр.

10. Структурні принципи Бреттонвудської валютної системи.

11. Причини та форми кризи Бреттонвудської валютної системи.

12. Характеристика Ямайської валютної системи.

13. Які проблеми сучасної валютної системи?

14. У чому відмінність Європейської валютної системи від Ямайської?

15. Назвіть загальні риси та відмінності СДР та ЕКЮ.

16. Назвіть причини введення та дайте характеристику особливостей ЄВРО.

Проблемні питання

Чи потрібно країнам використовувати національні валюти?

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Еволюція розвитку національної валютної системи України.

2. Паритет валюти та його форми.