Главная Финансы Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.

Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.

2.6. проблематика розвитку страхового ринку

Однією з найскладніших проблем ринкової трансформації економіки в Україні є формування розвиненого страхового ринку. Це визначається кількома чинниками. По-пер­ше, в умовах адміністративної економіки страхового ринку як такого не було. До 1991 р. страхування було сконцентровано виключно в руках держави і належало фактично до сфери державних фінансів. Воно охоплювало насамперед ризики життє­діяльності громадян — страхування від нещасних випадків, змішане страхування життя, страхування дітей, страхування приватних будівель, транспортних засобів і домашнього майна. Тільки в 70-ті роки набуло розвитку страхування майна і врожаю в колективних сільськогосподарських підприємствах в обов’язковій формі. У 80-ті роки почали розширюватися види особистого страхування — страхування пенсій, страхування до одруження, до повноліття тощо. При цьому в нових видах більше переважала накопичувальна, ніж захисна функція.

По-друге, формування страхового ринку в перші роки незалежності не мало надійної законодавчої бази. Спочатку воно здійснювалося на основі законодавства про діяльність господарських товариств. Тільки в 1993 р. був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», що набув статусу закону лише в 1996 р. При цьому тільки в 1993 р. був створений Комітет з нагляду за страховою діяльністю, котрий, проте, був розформований у 2000 р., а його функції передані Міністерству фінансів.

По-третє, формування страхового ринку відбувалося в умовах зниження рівня доходів підприємств і громадян. Будучи неплатоспроможними, переважна їх частина не в змозі страхувати свої ризики. У зв’язку з цим особливого значення набула обов’язкова форма страхування. Достатньо стійкий фінансовий стан мають тільки ті страхові компанії, які зуміли вийти на ринок обов’язкового страхування.

Формування страхового ринку багато в чому було схоже на створення банківської системи ринкового типу. Тут також стояло завдання як реструктуризації діяльності державної страхової організації, так і формування конкурентного середовища. Ще наприкін­ці 1991 р. державна страхова компанія була переведена на комерційні засади діяльності, а в 1994 р. на її основі створена Державна акціонерна страхова компанія «Оранта». Разом з тим слід зазначити, що якщо в банківському секторі були хоча б формальні ознаки конкуренції між спеціалізованими банками, то у сфері страхування в перші роки трансформаційного періоду державна страхова компанія фактично була монополістом. Саме це визначило бурхливе зростання кількості страхових компаній в Україні в першій половині 90-х років. У 1994 р. у країні було зареєстровано 700 страхових компаній. Проте за періодом стрімкого зростання пішов значний спад активності і ліквідація багатьох компаній — за три роки (1995—1997) їх чисельність скоротилася у 3,3 раза (рис. 20). Істотний вплив на ці процеси справило як погіршення загальноекономічної ситуації в країні, так і підвищення вимог до обсягу статутного фонду, платоспроможності і резервів страхових компаній після прийняття Закону України «Про страхування».

Рис. 20. Динаміка чисельності страхових компаній в Україні

Починаючи з 1998 р. спостерігається стабільна тенденція поступового зростання (в середньому на 14 % щорічно) кількості страхових компаній і станом на початок 2002 р. в Україні функціонувало 328 страховиків. Загалом це доволі життєздатні компанії, які або пройшли досить складний процес становлення в період економічної кризи, або були створені після прийняття в 1996 р. зазначеного вище закону. Крім того, в Україні створені Моторне, Авіаційне і Морське страхові бюро, котрі розробляють основні правила страхування. Також функціонують Асоціація фахових страхових посередників, Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки, Ліга страхових організацій України. Разом з тим фінансові можливості більшості страхових компаній дуже обмежені — середній розмір власного капіталу становить лише 5,9 млн грн, або трохи більше 1 млн дол. США. Понад 2/3 страховиків мають капітал менше 100 тис. дол. При цьому законом «Про страхування» мінімальний розмір статутного фонду був установлений у сумі 100 тис. євро (близько 93 тис. дол.).

У 2001 р. прийняті поправки до зазначеного закону, відповідно до яких протягом двох років статутний фонд страхових компаній має бути збільшений до 500 тис. євро, а протягом ще одного року — до 1 млн євро. Для страховиків, що здійснюють страхування життя, відповідно спочатку до 750 млн, а потім до 1,5 млн євро. Безумовно, з погляду забезпечення надійності страхових компаній це дуже важливе рішення. Проте, як було показано вище, сьогодні переважна більшість із них фінансово малопотужні і для них установлені нормативи скоріше за все виявляться непосильними. Це, безперечно, може призвести до нового скорочення їх чисельності. Крім того, відповідно до зазначених поправок страховиками в Україні можуть бути тільки резиденти. Разом з тим зняті обмеження на частку іноземного капіталу в статутному фонді, котрий до прийняття поправок не міг перевищувати 49 %.

Розвиток страхового ринку характеризується як кількістю страхових компаній, що працюють на ньому, так і його місткістю, що відбивається в сумах страхових платежів і страхового відшкодування. Їх динаміка, а також обсяги сформованих страхових резервів наведені в табл. 14.

Таблиця 14

Динаміка показників розвитку страхового ринку України (1995—2001 рр.), млн грн*

* За даними Ліги страхових організацій України.

Як видно з наведених даних, страховий ринок України має стійку тенденцію розвитку. Так, за період із 1995 р. до 2001 р. страхові платежі в номінальному обчисленні зросли в 12,4 раза, а в порівнянному — у 4,2 раза. Істотно збільшилися і страхові резерви — відповідно у 18,2 і 6,2 раза. Обсяги ж страхових виплат були досить стабільними: у номінальному обчисленні вони збільшилися в 2,9 раза, а в порівнянному не змінилися.

Подібне співвідношення в динаміці основних параметрів страхового ринку навряд чи може однозначно сприйматися як позитивне явище. Адже значне зростання страхових платежів за практично незмінних обсягів страхових виплат свідчить про завищення страхових тарифів. Співвідношення між показниками, що аналізуються (у 2000 р. страхові платежі у 5,2, а у 2001 р. у 7,1 раза перевищували страхові виплати), наочно показує цю невідповідність. І хоча, як видно з наведених даних, більша частина цього перевищення направлялася на формування страхових резервів — у 2000 р. 45 %, а в 2001 р. 39 % від суми страхових платежів, подібні пропорції просто непри­йнятні для страхувальників. Тому можна зробити висновок, що, як і на кредитному ринку, у сфері страхування в Україні ціна послуг, що надаються, надмірно висока. Цей чинник, у свою чергу, стримує подальший розвиток страхового ринку. У зв’язку з цим прискорене нарощування страхових резервів (тільки за 2000 р. їх приріст становив 78 %) стратегічно навряд чи може бути виправдане. Та й навіщо потрібні страхові резерви, які у 2,8 раза перевищують страхові виплати?

У цілому, незважаючи на тенденцію зростання, обсяги страхового ринку України не просто незначні — вони вкрай малі. За даними Ліги страхових організацій, він охоплює усього лише близько 10 % ризиків, тоді як у розвинених країнах цей показник становить 90—95 %. Частка українського страхового ринку в Європі становить 0,05 % при тому, що в країні проживає 7 % населення Європи. Страхові платежі відносно обсягу ВВП становлять трохи більше 1 %. Природно, що в подібній ситуації всі зусилля мають бути спрямовані на всебічний розвиток даного сегмента фінансового ринку, у тому числі й на основі виваженої політики страхових тарифів. За вкрай низької платоспроможності і громадян, і підприємств охарактеризовані вище тенденції та пропорції скоріше перешкоджають розвитку ринку. Адже доти, доки страхові послуги не стануть доступними переважній масі клієнтів, ринок не матиме надійного розвитку.

Спектр послуг, які надаються нині на страховому ринку України, доволі обмежений. Домінує добровільне майнове страхування — у 2000 р. більше 2/3 усіх страхових платежів. Крім того, набули розвитку такі види, як добровільне страхування відповідальності, добровільне особове страхування, а також державне і недержавне обов’язкове страхування. Зміни в структурі страхових послуг характеризується такими даними (табл. 15).

Таблиця 15

Структура страхових послуг в Україні, %*

* За даними Ліги страхових організацій України.

З наведених даних видно, що в структурі страхових послуг відбувались істотні зміни. Вони насамперед стосуються співвідношення між добровільним особовим і майновим страхуванням. За період із 1994 р. до 2001 р. питома вага страхових платежів за добровільним майновим страхуванням зросла більше ніж у 2 рази — із 33 % до 73 %. При цьому питома вага особового страхування за обсягом страхових платежів зменшилася більше ніж у 6 разів — із 48 % до 7 %. Особливо обвальний характер ця тенденція має стосовно страхування життя, питома вага якого до 2001 р. щорічно скорочувалася в 2 рази, а кількість укладених договорів — у 5 разів.

Розглянуті тенденції мають доволі логічне пояснення. В ос­танні роки відбулося значне зниження рівня реальних доходів у мало- і середньозабезпечених громадян, що є основними потенційними страхувальниками життя. Нинішні доходи роблять їх неплатоспроможними, у тому числі і за страховими платежами. Розвиток же добровільного майнового страхування пов’я­заний з появою досить багатих громадян, котрі бажають убезпечити себе на основі страхування свого майна. У складі видів добровільного майнового страхування виділяється страхування вогневих ризиків, ризиків стихійних лих, страхування вантажів і багажу, майна громадян і підприємств.

Доволі високого рівня розвитку на страховому ринку України набуло перестрахування. У 2001 р. перестраховикам було сплачено чверть загальної суми страхових платежів. При цьому значну частину цієї суми отримали перестраховики-нерезиденти. Подібна ситуація сприяє стабілізації українського страхового рин­ку, підвищуючи рівень захищеності страхових платежів, у тому числі і на міжнародному страховому ринку.

Подальший розвиток страхового ринку України пов’язаний з вирішенням низки проблем економічного, законодавчого, соціально-психологічного й інституційного характеру. До проблем економічного характеру належать поліпшення загальної економічної ситуації в країні, зростання доходів підприємств і громадян, ліквідація тіньової економіки. У законодавчій сфері необхідно усунути суперечності між нормами окремих законів, юридично закріпити стимулювання власників майна до страхового захисту своїх майнових інтересів, відпрацювати механізми,

що активізують інвестиційну діяльність страхових компаній. Вирішення соціально-психологічних проблем пов’язано з відновленням довіри клієнтів до страхових компаній, так само як до банків, інвестиційних компаній і фондів. Інституційні проблеми потребують створення незалежних рейтингових агенцій, які б на­давали клієнтам повну і достовірну інформацію про надійність страховиків та якість послуг, що ними надаються.