Главная Экономика Книги Політична економія - Кривенко К.Т.

Політична економія - Кривенко К.Т.

4.3.2. Рабовласницька і феодальна власність.

У результаті зростання майнової нерівності, розвитку поділу праці, обміну, відокремлення виробників виникла приватна власність на основі експлуатації рабської і кріпацької праці. За рабовласництва самі раби були об’єктами власності рабовласників. У середні віки пануючою стала феодальна земельна власність, за якої земля не належала виключно окремій особі. Взаємні відносини як усередині класу феодалів (сеньорів і васалів), так і між земельними власниками і безпосередніми виробниками базувались на особистому володарюванні і підкоренні. Як за рабства, так і за феодалізму сільське господарство поєднувалось і доповнювалось промислами в межах рабовласницького чи феодального маєтку, що й формувало тип замкнутого натурального господарства, де обмін товарами був відсутнім.

У надрах феодального суспільства внаслідок другого суспільного поділу праці, утворення міст і розвитку ремісництва виникла власність, не пов’язана із землею. Ремісники в містах виступали як відносно відокремлені приватні власники засобів виробництва і продуктів своєї праці. Тому власність ремісника на продукт, включаючи життєві засоби, базувалась не на володінні землею, а на володінні знаряддями праці. Приватна власність ремісників уже безпосередньо пов’язана з товарним виробництвом і обміном, тому вони формують нову соціальну спільність — товаровиробників.

Розвиток товарного виробництва, обміну і приватної власності незалежних товаровиробників підірвали підвалини феодальних відносин. Первісне нагромадження капіталу прискорило настання епохи буржуазних революцій, які вже юридично утверджували нову капіталістичну, або буржуазну, систему власності.

4.3.2. Капіталістична власність.

За економічним змістом капіталістична власність принципово відрізняється від попередніх систем: по-перше, для неї характерне повне відчуження безпосередніх виробників від матеріальних умов праці; по-друге, безпосередній виробник в умовах капіталістичної власності є юридично незалежною особою; по-третє, реалізація буржуазної системи власності базується на капіталістичному присвоєнні, опосередкованому купівлею-продажем робочої сили; по-четверте, економічною формою капіталістичного привласнення може виступати додатковий продукт (економічна рента), створений працею найманих робітників; по-п’яте, чільне місце в системі капіталістичної власності посіла власність на промислові товари і послуги шляхом остаточного усунення феодальних відносин і значної частини власності дрібних ремісників.

За сучасних умов розвитку продуктивних сил нові організаційні форми капіталістичного виробництва істотно трансформують економічні відносини, а разом з ними і систему власності. Поступово буржуазна економіка трансформується в систему змішаної економіки, де відбувається заперечення буржуазної власності і розвиваються перехідні форми власності нового способу виробництва.

Тут важливо підкреслити особливості трансформації відносин власності з точки зору їх економічного змісту і юридичної форми. Оскільки економічною основою нових відносин власності виступають нові організаційні форми безпосереднього виробництва, то економічний зміст власності трансформується адекватно організаційним формам виробництва, тобто еволюційно, за винятком епох науково-технічних революцій.

В еволюційному поступі відпрацьовуються кращі варіанти управління новими відносинами протягом багатьох років і десятиріч. Практика господарського життя робить відбір прогресивних форм, методів і юридично закріплює їх економічним законодавством. Звичайно, еволюція може мати і тупикові відгалуження, які служать людству негативним прикладом. Проте з історичної точки зору еволюція є всезагальним законом розвитку природи і суспільства.

Революція настає тоді, коли стара форма не в змозі пристосуватись до нового змісту і їх розбіжність переростає в суперечність, конфлікт і, зрештою, у революційний вибух. Але якщо стрибкоподібні революційні зміни у формах власності здійснюються з волі політичних уподобань вождів чи партій без визрівання необхідних для цього економічних та історичних умов, то такі зміни можуть призвести до негативних, а іноді й до катастрофічних наслідків. Нові відносини вимагають нових методів управління, способів організації і стимулювання виробництва, нових принципів розподілу національного продукту. Проте емпірична революційна практика за браком часу об’єктивно не здатна всі ці параметри нової економічної системи органічно взаємозв’язати і створити ефективний господарський механізм.