Главная Политэкономия Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Розділ X ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В РОСІЇ

На стані російської суспільної, у тім числі економічної, думки ХІХ ст. позначились особливості історичного розвитку країни. Якщо на Заході економічна думка вирішувала проблеми капіталізму як реально існуючого способу виробництва, то прогресивна наукова думка Росії ще тільки дискутувала проблеми переходу від феодалізму до капіталізму, ліквідації кріпацтва.

Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. Але цей процес від-бувався за наявності в суспільстві значних залишків феодалізму, що визначало своєрідність капіталістичного розвитку і класової боротьби в Росії. Найзлободеннішими економічними питаннями в перші пореформені десятиріччя було питання про перспективи народногосподарського розвитку, про долю капіталізму в країні. Представники різних класів та їхні ідеологи по-різному намагалися відповісти на них.

1. Економічна думка на початку XIX ст.

На початку XIX ст. в Росії панував феодально-кріпосницький лад. Зародження капіталістичних відносин супроводжувалось зростанням суспільного поділу праці, розвитком промисловості й торгівлі. Основною формою організації промисловості була мануфактура, яка грунтувалася переважно на праці кріпаків.

Промисловість, що народжувалась, потребувала фінансової і кредитної допомоги держави, а також захисту від іноземної конкуренції. Незважаючи на перешкоди формується буржуазна власність. Посилюється процес розпаду феодальних відносин. Значну роль у цьому процесі відігравало купецтво. Усе це позначилось на формуванні нових (порівняно з XVIII ст.) ідей і теорій. Проте в цілому можна зазначити, що основною економічною проблемою був пошук шляхів народногосподарського розвитку, зв’язаний із кризою кріпосництва.

Економічні ідеї консервативного дворянства. Представники консервативного та реакційного дворянства виступали за збереження кріпацтва і самодержавства. Вони ідеалізували становище селян і їх відносини з поміщиками. Ці погляди обстоювали й такі провідні російські журнали, як «Вісник Європи» й «Дух журналів», друкуючи статті, автори котрих не лише захищали і виправдовували кріпацтво, а й вихваляли його. Так, «Дух журналів» намагався довести, що життя російського селянина «безтурботне і щасливе», а відносини між поміщиками і селянами мають «сімейний характер» і є значно людянішими, ніж становище селян в інших країнах, де немає кріпацтва. Про це, зокрема, писав дворянин Правдін у статті «Порівняння російських селян з іноземними» (1817).

На сторінках журналу пропагувалась думка про переваги панщини перед оброком. Якщо поміщики й погоджувались на введення оброку, то виступали за його збільшення.

Навіть розробляючи з доручення уряду проекти звільнення селян, консерватори намагалися всіляко обмежити й ускладнити цей процес. Так, проектом графа О. А. Аракчеєва передбачалось не звільнення селян, а лише переведення їх у категорію державних, тобто у власність держави. Аракчеєв пропонував викупити селян з землею в поміщиків за згодою останніх. Кількість землі, яку передбачалось залишити селянам, не повинна була перевищувати двох десятин на ревізьку душу. А це означало, що в поміщиків лишилося б більше половини землі, що була досі в користуванні селян.

Інший державний діяч того часу Є. Ф. Канкрін, який теж з доручення Олександра I розробляв пропозиції щодо звільнення селян, виходив з того, що цей процес має бути повільним. Поетапне вирішення проблеми кріпацтва він пропонував здійснити не менш ніж за 60 років.

Консервативне дворянство не лише намагалось зберегти феодальні відносини на селі, а й виступало проти розвитку промисловості. Одним із аргументів на користь збереження натурального сільського господарства і проти розвитку промисловості той самий Канкрін називав неминучість появи пролетаріату.