Главная Политэкономия Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

3. Сен-Сімон, сенсімоністи й походження колективізму

Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімон (1760—1825) — виходець з вищої французької аристократії, здобув прекрасну освіту, був великим землевласником. У віці шістнадцяти років бере участь у війні за американську незалежність. У роки революції відмовляється від дворянського звання і збагачується завдяки вдалій спекуляції на національному майні. Як політично неблагонадійного його було ув’язнено. Після звільнення з в’язниці він займається комерцією, подорожує, вивчає науки. У період з 1813 по 1825 рр. виходять найважливіші його праці: «Про промислову систему», «Про стару і нову політичну систему», «Катехизис промисловців», «Нове християнство». Їх написано під враженням від тих змін, які несло з собою народження нового капіталістичного індустріального ладу.

Теоретичні підходи Сен-Сімона до аналізу суспільства базувалися на історичному методі. Сен-Сімон, як і інші утопісти, вирішує питання докорінної перебудови суспільства, але щодо загальнотеоретичних поглядів він вимагає, щоб минуле людства і його сучасне вивчалося як єдиний безперервний процес прогресивного розвитку суспільства.

Сен-Сімон пише, що будь-який аналіз сучасного, узятий ізольовано, може призвести лише до дуже поверхових або навіть хибних висновків, і якщо не вивчати минуле, то неможливо відрізнити соціальні елементи системи, яка має зникнути, від елементів тієї системи, яка повинна утвердитись.

За Сен-Сімоном, суспільство, цілісна система політики, економіки і знання, у своєму історичному розвитку проходить три формації: рабовласницьку, феодальну та індустріальну. Кожна з них характеризується відповідним рівнем розвитку знань, політики та господарства, що, у свою чергу, проходять дві стадії: органічну, чи врівноважену, та критичну, коли попередню рівновагу порушено.

Економіка і політика, з одного боку, і знання — з іншого, розвиваються, на думку Сен-Сімона, паралельно. Під час органічної стадії при владі перебуває клас, який відіграє найважливішу господарську роль у даний період, а в критичній стадії на економічну владу претендує інший клас, господарська функція якого зростає. Клас, що народжується, протистоїть тому, що вже існує. Проявом цього протистояння є політична боротьба, яка завершується виникненням нової формації.

Капіталістичне суспільство Сен-Сімон розглядає як проміжну стадію між феодалізмом та індустріалізмом. Капіталізм поєднує ознаки розкладу попереднього періоду та елементи нового — індустрію.

Характеристика капіталізму грунтується на аналізі його суперечностей, ролі приватної власності та індустрії, що народжувалась.

Головною вадою капіталістичної системи Сен-Сімон уважав відсутність у ній організуючої, об’єднуючої основи. Наслідком цього є те, що у виробництві панує приватна власність і породжувана нею анархія; економіку й політику відокремлено одну від одної, і обидві — від науки. За його визначенням, період, коли економіка й політика існують автономно, є перехідним. Саме тому капіталізм він відносить до критичного періоду, перехідного від органічного феодалізму до майбутньої органічної науково-індустріальної системи.

Трактування капіталістичного періоду в Сен-Сімона безумовно відрізняється від того, що пропонувала сучасна йому школа економічного лібералізму. Він визнає дію природних економічних сил, але вважає, що саме вони і є причиною всіх пороків капіталізму, зумовлюють його майбутню руйнацію.

Буржуазне суспільство він критикує ще й за те, що в ньому індустрія не посіла відповідного місця. У капіталістичному середовищі вона стає такою самою причиною криз, як і приватна власність, сприяє розшаруванню суспільства на класи, яке з часом стає все глибшим.

Усе сучасне йому суспільство він поділяє в основному на два класи: на індустріалів (елемент майбутнього) і власників (непродуктивний клас, елемент феодалізму), між якими точиться боротьба за економічну владу. Цей антагонізм він часто формулює як антагонізм між власниками та трудящими, тобто між ледарями і трударями.

На думку Сен-Сімона, індустрія будує економічні передумови для формування нового суспільства: готує капітали до усуспільнення, забезпечує високий рівень споживання, створює умови для об’єднання трудівників на новій, індустріальній основі, для розвитку науки. Необхідно лише сформувати відповідне соціально-політичне середовище, що привело б економіку, політику та науку у відповідність, і тоді капіталізм переросте в наступну стадію.

Економічний устрій суспільства індустріалів. Економічною формою нового суспільства, що вирішить проблему узгодження трьох складових суспільного розвитку, на думку Сен-Сімона стане асоціація.

Спираючись на історичний метод, Сен-Сімон указує, що прогресивний рух людства спрямований від більш дрібних асоціацій до більш великих: від родини до общини, від общини до нації, від нації до міжнародної згоди — це безперервний рух з відомим кінцевим пунктом — «всесвітня асоціація всіх людей на всій земній кулі і в усіх їхніх відносинах».

Формування асоціації відбуватиметься створенням промислових угруповань на базі існуючих капіталів та виробництв. Це буде об’єднання промисловців, торговців, банкірів, фермерів, робітників і вчених.

Сен-Сімон підкреслює, що «національну асоціацію» потрібно розглядати як «промислове підприємство», усі члени якого працюють задля однієї мети.

Сен-Сімон — натхненний пророк індустріалізму. Майбутнє суспільство базуватиметься на індустрії, яку Сен-Сімон розуміє широко. Індустріалом він називає кожного, хто не ухилятиметься від суспільно корисної праці у будь-якій сфері: виробництва, обігу чи розподілу. Праця є складовою суспільної індустрії. У цій системі немає місця лише для феодальних елементів і ледарів. Для Сен-Сімона індустріальна система — це не лише нові можливості виробництва, що згодом забезпечуватиме всі потреби, а й зміна соціального середовища, умови для формування якого підготувала ще капіталістична індустрія.

Завдяки асоціації приватна власність трансформується в колективну. Попервах Сен-Сімон не відмовляє асоціації в праві на приватну власність. Спочатку виробництво стане суспільним лише в межах асоціації, відносини між окремими асоціаціями будуватимуться на приватних засадах. Але в майбутньому, коли все суспільство стане єдиною асоціацією, він передбачає остаточне усуспільнення, націоналізацію власності.

Асоціація змінить форму розподілу. Капітал, власність підприємця — члена асоціації, є основою функціонування індустріальної системи Сен-Сімона, служить її розвиткові. На його думку, капітал має таке саме право на винагороду, як і праця. Прибуток визначається як сукупний дохід, що розподіляється відповідно до праці і вкладеного капіталу. Підприємець, за Сен-Сімоном, не тільки власник, а й керівник промислового підприємства, а отже, його доходи — природна винагорода за висококваліфіковану працю. Справедливий розподіл благ у майбутньому суспільстві Сен-Сімон розуміє не як зрівнялівку, а як розподіл за внеском у спільне виробництво, проте, частина отриманого прибутку в асоціації використовуватиметься для задоволення суспільних потреб. Коли асоціація набере планетарного масштабу, розподіл узагалі здійснюватиметься за потребами.

Асоціація ліквідує також і конкуренцію. Промисловістю керуватимуть з одного центру за одним планом, що його розроблятимуть учені.

Політичний устрій суспільства Сен-Сімон обмежує колективним управлінням асоціацією вповноваженими індустріалами. Виконавчу владу буде доручено палаті депутатів, її буде також наділено повноваженнями опрацьовувати закони, що стосуватимуться виключно проблем зростання добробуту країни.

Політика не зникне, а змінить свою сутність. Вона стане позитивною наукою про виробництво, тобто такою наукою, змістом якої буде дослідження найбільш сприятливих для розвитку виробництва умов.

Економічний уряд прийде на зміну політичному, відбуватиметься управління речами замість управління людьми. Як працею, так і капіталом розпоряджатиметься асоціація в особі створених нею колегій та рад. Керуватимуть асоціацією лише найбільш обдаровані й досвідчені вчені та підприємці. Перші розроблятимуть відповідні наукові настанови, а другі втілюватимуть ці настанови в життя.

Шляхи переходу до індустріального ладу.

Досягнення мети є, за Сен-Сімоном, можливим лише тоді, коли за справу візьметься держава, і поряд із функцією організатора асоціацій виконуватиме також функцію духовного перевиховання членів суспільства, сприятиме відновленню суспільної моралі. Саме ідеї та доктрини мають стати вирішальними агентами соціальної трансформації.

Перевихований капіталіст-підприємець, усвідомивши, якої шкоди завдає суспільству приватний спосіб виробництва та розподілу, сам сформує, користуючись своїм капіталом, асоціацію, де власність і розподіл наберуть справедливих форм, перебуватимуть під контролем членів асоціації.

Отже, на думку Сен-Сімона, лише свідома діяльність забезпечує порядок і добробут суспільства.

Сен-Сімону пощастило зібрати навколо себе багатьох справді талановитих людей, які пропагували його ідеї. До його перших учнів належали Огюстен Тьєрі, який був його секретарем, брати Євгеній та Оленд Родрігеси. Згодом до них приєдналися Анфантен і Базар. Після смерті Сен-Сімона вони заснували газету «Виробник», щоб поширювати ідеї свого вчителя. Вони, також, стали засновниками свого роду наукового товариства. Базару, наприклад, доручили публічний виклад сенсімоністської доктрини в цілому лекційному курсі. Згодом ці лекції було опубліковано в двох томах під назвою «Виклад доктрини Сен-Сімона». Але це вже було соціальне вчення, яке дещо різнилося від доктрини Сен-Сімона.

Сен-Сімон не вимагав негайного скасування інституту власності, а його послідовники дотримувались поглядів Сісмонді і Прудона, ототожнюючи приватну власність з крадіжкою, експлуатацією, несправедливістю. Причини криз та анархії вони пояснювали тим, що власність розпорошена, належить різним людям, що її господарями через успадкування можуть стати ті, хто не має найменшого уявлення про виробництво, потреби споживання і ресурси, про розподіл знарядь праці.

Використовуючи теорію вартості, сенсімоністи формулюють теорію експлуатації. Вони вважають, що в основі капіталістичного нагромадження лежить неоплачена частка праці найманих робітників, але розрізняють прибутки від праці підприємця і прибутки від власності. За підприємцем вони визнавали право тільки на той прибуток, що є результатом управлінської праці, інші його види, які отримують не зайняті у виробництві землевласники та капіталісти у вигляді ренти, розцінювали як частку, відібрану в тих, кого позбавлено засобів виробництва. Тому послідовники Сен-Сімона і пропонували реформувати приватну власність, побудувати економіку на засадах колективізму. Держава стає єдиним власником усіх знарядь праці, вона розподілятиме їх відповідно до суспільних потреб та інтересів. Уряд на зразок величезного центрального банку з численними філіями стане розпорядником усіх капіталів, постачаючи в найвіддаленіші місця необхідні засоби. Він також призначатиме здібних людей для управління капіталами і винагороджуватиме їх відповідно до їхньої праці.

Але це не означатиме, що власність зникне остаточно: навпа-ки, вона тільки змінить свої форми, стане організованою, колективною, забезпечуватиме інтереси виробництва й рівність. Право приватної власності поширюватиметься лише на предмети особистого споживання.

Шлях до колективізму сенсімоністи бачили у скасуванні закону про успадкування власності і поступовій передачі права на спадок державі. Промисловість також із рук приватних підприємців поступово має перейти у власність держави.

Рівність, якої вимагали сенсімоністи, вони бачили, головне, у розподілі за працею в інтересах розвитку суспільного виробництва. Водночас сенсімоністи розуміли й необхідність суспільних фондів споживання, сподіваючись, що частину прибутку, яка має рентну природу, за соціалізму буде використано для задоволення «загальних потреб нового суспільства».

Сенсімоністи передбачали, що для розвитку соціалізму важливе значення матимуть великі централізовані банки, зростатиме роль кредиту й централізації підприємств як основи централізованого економічного керівництва з тим, щоб пристосувати виробництво до споживання, чого не може зробити конкуренція.

У вченні сенсімоністів закладено основи майже всіх конструктивних ідей соціалізму ХІХ ст.

На тлі розвитку ідей класичної політекономії доктрини Сен-Сімона і його послідовників стали альтернативним ученням, виводили предмет і метод дослідження за традиційно прийняті межі.

Так, класики розрізняли політичну економію і науку про соціальний устрій суспільства. Приватну власність вони розглядали як об’єктивно визначене суспільне явище, що перебуває поза межами аналізу. Розподіл багатств вони не зв’язували з власністю, розуміючи його як поділ річного прибутку між факторами виробництва. Їх цікавило, як саме визначається рівень процента, ренти та заробітної плати.

У сенсімоністів проблема розподілу багатств полягає у визначенні ролі власності в цьому розподілі. Вони наголошували, що доходи в капіталістичному суспільстві залежать від того, як розподіляється між людьми приватна власність. Економісти-класики і сенсімоністи по-різному уявляли протилежність між суспільними і приватними інтересами. Класики протиставляли інтерес споживачів (загальний) інтересу виробників (приватний). Сенсімоністи (а за ними й усі соціалісти) протиставляють інтереси трудівників і ледарів (пізніше це буде конкретизовано — робітників та капіталістів, які живуть за рахунок трудящих).

Класики намагалися довести, що об’єктивні закони врівноважують економіку, наприклад, конкуренція обмежує економічний егоїзм і змушує його служити загальному інтересу. Сенсімоністи як засіб для об’єктивного примирення інтересів бачать свідоме координування діяльності, асоціацію суперечливих економічних сил.

Нетрадиційні підходи до аналізу дали змогу сенсімоністам досить докладно описати економічний лад майбутнього «справедливого» суспільства. Шляхом до його побудови вони вважали моральне виховання. Водночас прихильники сенсімонізму були дуже активними підприємцями у фінансовій та промисловій сферах, відігравали провідну роль в економічному управлінні Францією. Брати Перейр заснували Credit mobilier, прототип сучасних великих фінансових товариств. Анфантен був ініціатором створення континентальних залізничних ліній, заснував товариство для спорудження Суецького каналу. Мішель Шевальє захищав інтереси буржуазної держави у сфері міжнародних відносин.