Главная Налоги Бюджетно-податкова політика - Куценко Т.Ф.

Бюджетно-податкова політика - Куценко Т.Ф.

Тема 6. Бюджетно-податкова політика: досвід зарубіжних країн

…Державні фінанси — це мистецтво передавати гроші з рук в руки до тих пір, поки вони не зникнуть.

Роберт Сарнофф

Основна проблематика

Цілі

Особливості бюджетного устрою та бюджетної системи зарубіжних країн Національна специфіка структури державного бюджету в розвинутих країнах Бюджетне законодавство як основа бюджетної політики в країнах Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) Бюджетно-податкова політика в зарубіжних країнах у ІІ половині ХХ століття: загальне та специфічне Загальні особливості функціонування податкового механізму розвинутих зарубіжних країн Бюджетно-податкова політика європейських країн в умовах сучасних інтеграційних процесів Бюджетна конвергенція і податкова гармонізація

Втручання уряду в економічне життя країни завжди було досить значним і стало ще суттєвішим протягом останніх десятиріч. Уряди багатьох країн витрача-ють та оподатковують близько половини ВВП. Значна частка цих видатків являє собою перерозподіл доходу серед громадян. Проте уряди є також і великими споживачами — жодний уряд неекономний у використанні свого бюджету. Часто мають місце дефіцити, і більшість урядів звичайно заборговує в приватного сектора та за кордоном. У середньому державний борг в Європі становить приблизно половину річного ВВП. Проблеми бюджетно-податкової політики зарубіжних країн, досвід їх вирішення, зокрема в країнах ЄС на сучасному етапі, мають стати метою самостійної роботи студентів при вивченні даної теми. Особливу увагу студенти мають звернути на національну специфіку бюджетного устрою, бюджетної та податкової системи, структури державного бюджету кожної з країн, що стане об’єктом дослідження, а також на особливості її бюджетного та податкового законодавства та основні напрями бюджетно-податкової політики на сучасному етапі.

Методичні поради до вивчення теми

Вивчаючи дану тему студентам слід ознайомитися з бюджетним устроєм та бюджетною системою країн ринкової економіки, що дає змогу зробити деякі порівняння з Україною, зрозуміти особливості і національну специфіку.

Кожна держава має свою бюджетну систему і встановлює принципи її побудови, структури, взаємозв’язок об’єднаних у ній складових, тобто бюджетний устрій. Організація бюджетної си-стеми, або бюджетного устрою, визначається державним устроєм країни. Залежно від організації структури розрізняються унітарні (єдині), федеративні та конфедеративні держави.

Рис. 26. Ланки бюджетної системи

Слід зазначити, що на перших етапах розвитку бюджетна система багатьох країн характеризувалась залежністю державного бюджету від місцевих фінансів. Після Другої світової війни процес централізації бюджетної системи стосовно доходів різко посилився в усіх державах. Істотно зросла питома вага державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної системи. Наприклад, у США цей показник становить понад 50 %, у Великобританії — понад 70 %. За видатками спостерігається інша тенденція: збільшення питомої ваги в загальній сумі видатків бюджетної системи місцевих бюджетів, на які уряд перекладає значну частину витрат, спрямованих на розвиток економічної та соціальної інфраструктури, а також частину витрат на відтворення кваліфікованої робочої сили.

З’ясувавши, як виглядає бюджетна система в ринкових країнах узагалі, студентам необхідно ознайомитися зі структурою державного бюджету в цих країнах, а також особливостями бюджетного процесу в них, що логічно випливає з попереднього питання. У кожній країні структура державного бюджету і бюджетний процес мають свої національні особливості. Це залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей національного господарства, історичних та інших чинників. Наприклад, у різних державах початок бюджетного року є різним. Так, у Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії він збігається з календарним роком; у Великобританії, Японії, Канаді — з 1 липня по 30 червня; в США — з 1 жовтня по 30 вересня. Це пояснюється історичними причинами, традиціями, пов’язаними з термінами скликання сесій законодавчих органів. У федеративних державах бюджетний рік у членів федерації може не збігатися з федеральним бюджетом. У США, наприклад, багато штатів мають інший початок бюджетного року, ніж це встановлено для федерації. Крім того, існує пільговий термін — це час, що надається для завершення фінансування окремих об’єктів, закриття фінансових рахунків. Цей період коливається в країнах від 1 до 5 місяців. Протягом цього часу уряд має право здійснювати фінансування за рахунок коштів, передбачених по вже закінченому бюджетному року, не випрошуючи нових дозволів. Бюджетний рік з включенням пільгового терміну складає рахунковий період, під яким розуміється фактичний період виконання бюджету з урахуванням пільгового терміну [17].

Таблиця 27

ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ І ЗАТВЕРДЖЕННЯ БЮДЖЕТУ У РІЗНИХ КРАЇНАХ

Країна	Положення про бюджетний період і багаторічне планування	Загальні бюджетні обмеження
Австрія	Бюджетний рік триває з 1 липня по 30 червня. Багаторічне планування згідно із законом не вимагається, але разом з бюджетним законопроектом подається кошторис на два наступні роки	У законі відсутні будь-які обмеження
Франція	Бюджетний і календарний роки збігаються. Згідно із законом вимагається багаторічне планування (три роки)	Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. У 1994 р. вперше в законі про бюджет було встановлено конкретні контрольні показники для обмеження зростання видатків і дефіциту у відсотках до внутрішнього європейського продукту на період з 1993 по 1997 рр.

Закінчення табл. 27

Країна	Положення про бюджетний період і багаторічне планування	Загальні бюджетні обмеження
Німеччина	Бюджетний і календарний роки збігаються. Обов’язково є багаторічне планування (5 років), але без затвердження парламентом. Ці перспективні оцінки готуються і подаються до парламенту разом із щорічним бюджетом< /p>	Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. Бюджетна політика, погоджена у Раді фінансового планування, може встановлювати граничні розміри бюджету, а поточні контрольні показники узгоджуються з Маастрихтською угодою
Швеція	Бюджетний рік триває з 1 квітня до 31 березня. Багаторічне планування (п’ять років) є обов’язковим, але не підлягає затвердженню парламентом. Перспективні оцінки готуються і подаються до парламенту на три наступні роки	Законом не встановлено жодних обмежень, але згідно з поточним середньостроковим планом протягом трирічного періоду необхідно проводити скорочення видатків
Великобританія	Бюджетний рік триває з 1 квітня до 31 березня. Багаторічне планування не є обов’язковим. Разом з річним бюджетом готуються і подаються до парламенту перспективні оцінки на три наступні роки	Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. Поточний середньостроковий план повинен підтримувати величину дефіциту в межах, передбачених складеними на три роки перспективними оцінками.
США	Бюджетний рік триває з 1 жовтня до 30 вересня. Вимагається здійснення багаторічного планування — на бюджетний рік плюс чотири наступні роки	Встановлюється контрольний показник скорочення бюджетного дефіциту. Коли контрольних показників скорочення не дотримано, автоматично розпочинається процес секвестрування

Слід ознайомитися з бюджетним законодавством розвинутих ринкових країн, що має свою специфіку та є основою бюджетної політики цих країн на сучасному етапі. У західних країнах бюджетне законодавство розвивається впродовж тривалого часу, інколи навіть сторіч. За весь період розвитку бюджетне законодавство набуло різноманітних форм і в основному забезпечує правові рамки, які дають виконавчій гілці влади можливість здійснювати програми на підставі повноважень, наданих законодавчою гілкою влади, і бути їй підзвітною. У зв’язку з переходом України від централізовано-планової системи управління до си-стеми змішаного ринкового типу та зміною структури влади, а також при створенні нового регулятивного середовища, вивчення досвіду і структури бюджетного законодавства ринкових країн є сьогодні досить актуальним. Студентам рекомендується оглянути бюджетне законодавство країн ОЕСР

Насамперед необхідно звернути увагу на масштабність структури бюджетного законодавства у цих країнах. Тут правові рамки сформовано на кількох рівнях — Конституція, Закон про управління бюджетно-фінансовою діяльністю (закон, в якому йдеться про загальні принципи державного фінансового планування; інколи його називають органічним законом про бюджет), закони про річний бюджет (асигнування); закони про спеціальні асигнування, фінансові приписи та інструкції. Але конкретний набір цих норм змінюється залежно від країни.

Таблиця 28

РІВНІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ В КРАЇНАХ ОЕСР

Конституційний рівень	Управлінський рівень	Спеціалізований рівень
Більшість конституцій має положення щодо управління фінансовою діяльністю за трьома напрямами: 1) вимоги про те, щоб всі державні кошти проходили через спеціальні рахунки і витрачалися тільки на підставі повноважень, передбачених законом; 2) визначення фінансових відносин між загальнодержавним рівнем управління і субнаціональними рівнями; 3) положення, пов’язані з відповідними повноваженнями законодавчої та виконавчої гілок влади стосовно державних фінансів	1) Закон про управління бюджетно-фінансовою діяльністю, що може набути форми окремого закону (наприклад, Закон про державний бюджет, аудит) або кількох загальних законів, що охоплюють певні напрями 2) Закон про річний бюджет ухвалюється на підставі конституції або закону про управління бюджетно-фінансовою діяльністю з метою отримання санкції на витрачання державних коштів для виконання програм уряду, так званих щорічних асигнувань	1) Спеціальні закони, що забезпечують спеціальні, або постійні, асигнування для задоволення різних потреб, тобто закони, що санкціонують виплати по лінії соціального забезпечення, державні позики, обслуговування боргу 2) Для бюджетів багатьох країн ОЕСР притаманна також висока частка (до 70—80 %) щорічних витрат, санкціонованих на підставі інших, відмінних від закону про бюджет на поточний рік, законодавчих актів

Слід розглядати бюджетне законодавство розвинутих ринкових країн ОЕСР як адміністративний засіб у системі макроекономічного регулювання.

У практиці ринкових країн застосовуються різні підходи щодо використання регулюючої ролі бюджетного законодавства.

Рис. 27. Основні підходи до використання регулюючої ролі бюджетного законодавства

Особливої уваги при вивченні теми заслуговує проблема безпосередньої реалізації бюджетно-податкової політики в розвинутих ринкових країнах, в межах якої необхідно виокремити декілька питань:

• бюджетно-податкова політика у 2-й половині ХХ століття: етапи та особливості;
• сучасна бюджетно-податкова політика європейських країн: загальні риси та специфіка;
• сучасна бюджетно-податкова політика США;
• сучасна бюджетно-податкова політика Японії;
• сучасна бюджетно-податкова політика в трансформаційній економіці постсоціалістичних країн.

За останні півстоліття розвинуті ринкові країни пережили два переломних періоди, в процесі яких істотно змінились модель господарювання, характер економічної політики, масштаби та методи державного втручання в економіку. Насамперед йдеться про повоєнний період (1946—1950 рр.), коли відбувся широкомас-штабний перехід до мирної економіки. Саме в цей період сформувалась змішана система господарювання з великим сектором державних фінансів, які відігравали головну роль у кон’юнктурній, структурній і соціальній політиці, що будувалась на кейнсіанських рецептах. Бюджетно-податкова політика, що реалізувалась у цей період, характеризувалась активним субсидіюванням розвитку національних економік, оскільки вже у перші післявоєнні роки уряди цих держав володіли неабиякими фінансовими ресурсами завдяки перерозподільчій системі, що була створена в той період. Значна частка цих ресурсів була використана для субсидіювання пріоритетних галузей господарства (паливної, енергетики, суднобудування, металургії), а також спрямована в інфраструктуру — житлове і дорожне будівництво, комунальне господарство. Держава фінансувала в цей період від 30 до 40 % валових інвестицій.

Значні бюджетні витрати вимагали відповідних податкових надходжень. Доходи були ще низькими, а від дефіцитного фінансування, що породжує інфляцію, уряди, як правило, утримались. Тому податкова політика була жорстка, відрізнялась широким діапазоном прогресивності прибуткового податку. Крім того, при високому рівні податку на прибуток існували різні стимулюючі пільги, що сприяли накопиченню капіталу в пріоритетних галузях. Таким чином, цей період є періодом бюджетної активності держав.

Наступний 20-річний етап — до початку 70-х років — для індустріально розвинутих країн став періодом економічного зростання. Бюджетно-податкова політика держави була підпорядкована головній меті — створити «трансфертну державу», державу добробуту з високим рівнем соціальних витрат. Доходи та витрати держави широко використовувались для проведення кейнсіанського антикризового регулювання.

Подальший переломний період — друга половина 70-х років, що характеризується нафтовою кризою та виникненням стагфляції. Ця ситуація спричинила кризу попередньої моделі розвитку, банкрутство кейнсіанських методів управління економікою. Змінились цільова спрямованість і методи макроекономічної політики, в тому числі бюджетно-податкового регулювання. Крім того, неможливо вже було не враховувати постійно зростаючу інтернаціоналізацію економіки, підсилення взаємовпливу та взаємозалежності країн у рамках світового господарства. Бюджетно-податкова політика на цьому етапі із знаряддя стабілізації та економічного зростання перетворилась на джерело гальмування, головний фактор інфляції. «Трансфертна держава» вийшла за оптимальні межі: 1) державні бюджети були гігантськими; 2) перерозподіл національного продукту на користь держави досягав великих розмірів: питома вага державних витрат у ВВП в Японії становила 27 %, ФРН — 49, Франції — 43, Великобританії — 47, США — 35 %; 3) при цьому понад 50 % державних витрат складали допомоги та субсидії, пов’язані із соціальним страхуванням і забезпеченням; 4) високі податки не вирішували проблеми, тому з’явились та стали зростати бюджетні дефіцити, які набули стійкого структурного характеру. Тож, виникла необхідність у радикальних змінах у бюджетно-податковій політиці.

Бюджетно-податкова політика у 70—80-ті роки у розвинутих ринкових країнах здійснювалась у рамках нового курсу економічної політики взагалі, що змінився в зв’язку з переходом влади від сил реформістських, що застосовували принципи кейнсіанства, до консервативних, монетаристів, пріоритетами яких були грошово-кредитне регулювання та зміцнення ринкових засад. Кожна держава у цей період мала національні особливості проведення економічної політики, в тому числі її складової — бюджетно-податкової. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновків, що нові орієнтири бюджетно-податкового регулювання принесли свої результати. У 80-ті роки темпи зростання витрат уповільнились. Питома вага державних витрат у ВВП дещо стабілізувалась. Відбулось також скорочення бюджетних дефіцитів, а головне — зміна джерел їх фінансування завдяки монетарним заходам, отже, істотно скоротились темпи інфляції. Крім того, скорочення податкового тиску стимулювало інвестування. Були створені умови для розвитку дрібного і середнього підприємництва. За рахунок приватизації скоротився державний сектор економіки країн і створились можливості структурної перебудови та стимулювання НТП. Такі зміни відбулися на базі нової моделі змішаної економіки, в якій було покладено край екстенсивному розширенню державного втручання, тобто бюджетно-податкова політика використовувалась у поєднанні з монетарними засобами регулювання.

У 90-ті роки ХХ століття основним чинником, що зумовив певні зміни в бюджетно-податковому регулюванні в розвинутих ринкових країнах, стало прискорення інтеграційних процесів в Європі, створення ЄВС (Європейської валютної системи), ЄЦБ (Європейського Центрального Банку) та ін. Слід зазначити, що в країнах Європи, з одного боку, відбувається поширення загальних принципів проведення бюджетно-податкової політики, насамперед щодо бюджетного дефіциту та державного боргу, а з іншого — у бюджетних і податкових системах, що формувалися протягом тривалого часу відповідно до національних особливостей і традицій, продовжують зберігатися істотні відмінності у структурі державних видатків, рівні бюджетних доходів, темпах діючих податків і способах їх стягнення.

Студентам також треба звернути увагу на загальні особливості функціонування податкового механізму розвинутих зарубіжних країн, податкові системи яких мають індивідуальний характер, що визначається рівнем розвитку країни, місцем її в міжнародному розподілі праці, ступенем розвинутості ринкової інфраструктури, роллю держави у вирішенні економічних і соціальних проблем, історичними і культурними традиціями, менталітетом народу, рівнем правової культури тощо.

У доходах бюджету всіх рівнів розвинутих держав переважають податки, які досягають у доходах центральних бюджетів 80—90 %, а в США понад 95 %. У бюджетах членів федерації та місцевих органів влади питома вага податків перевищує 50 %.

Конституція або спеціальне законодавство закріплює певні податки за відповідним бюджетом:

Державні податки:
прибутковий податок корпоративний податок мито універсальний акциз (ПДВ)

 

Податкова структура бюджетів членів федерації відрізняється великою різноманітністю в різних країнах. У бюджетах штатів США вирішальне значення мають непрямі податки (податок з продажів, акцизи), у ФРН головним податком у бюджетах земель є відрахування від прибуткового податку, податку на додану вартість і податку на прибуток. Доходи місцевих бюджетів формуються головним чином за рахунок майнових податків: земельного, промислового, подомового. В цілому податки членів федерації та місцевих органів влади вважаються місцевими.

Рис. 28. Види податків

Сучасний податковий механізм розвинутих держав включає прямі та непрямі податки. Особливе місце в ньому займають внески до фонду соціального страхування, що використовуються за цільовим призначенням.

Прибутковий податок — один з найважливіших прямих особистих податків, що стягується з доходів фізичних осіб. Об’єктом оподаткування є дохід від різних джерел. У зарубіжній податковій практиці історично склались дві форми побудови прибуткового податку.

Рис. 29. Форми побудови прибуткового податку

Слід зазначити, що глобальна форма оподаткування прибуткового податку дістала найбільшого поширення. Прибутковим податком обкладається чистий дохід фізичної особи, тобто валовий дохід, зменшений на суму дозволених за законом вирахувань і податкових пільг. До них належать неоподатковуваний мінімум, сімейні знижки, знижки на дітей, внески до фонду соціального страхування тощо. Ставки прибуткового податку протягом тривалого часу були прогресивні та побудовані за складною прогресією. У 80-ті роки характерно значне зниження ставок прибуткового податку у більшості розвинутих країн. Так, у США замість 14 ставок податку від 11 до 50 % за результатами податкової реформи 1986—1988 рр. введені дві ставки: 15 та 28 %, причому 4/5 платників сплачують мінімальну ставку. У Великобританії встановлені дві ставки: 25 і 40 %, тоді як наприкінці 70-х років вони коливались від 33 до 83 %.

Питома вага прибуткового податку у сукупних доходах сімей у середньому значна: в США та Великобританії — близько 30 %, у ФРН — понад 35 %, Японії — близько 15 % (для самітних). Надходження прибуткового податку в доходах центрального бюджету країн значно різняться. В США цей податок дає близько 45 % податкових надходжень федерального бюджету, у Франції — близько 20 %.

Другим за значенням прямим податком є податок на прибуток корпорацій. Ним обкладаються юридичні особи за податковою декларацією. Система оподаткування прибутку в зарубіжних країнах в цілому побудована за єдиною схемою:

ЄДИНА СХЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ КОРПОРАЦІЙ

Прибуток корпорацій обкладається як центральним урядом, так і місцевими органами влади

Ставки пропорційні або мають незначну прогресію

Оподаткуванню підлягає так званий оподаткований прибуток:

Дозволені податковим законодавством вирахування і пільги знижують прибуток компаній на 40—60 %. Слід зазначити також, що ставки податку на прибуток корпорацій за податковою реформою 80-х років скоротились. Так, у США нині діють три ставки — 15, 25 і 34 % (замість 5 ставок від 11 до 46 %), у Великобританії одна ставка — 35 % (замість 52 %).

Найбільшого поширення серед непрямих податків одержав універсальний акциз, що нині діє в багатьох країнах у формі податку на додану вартість (ПДВ). Об’єктом оподаткування ПДВ виступає частина вартості товару, що є доданою на кожній стадії виробництва та обігу. В країнах ЄС ставка ПДВ з 1.01.93 встановлена в розмірі 14 %. Спеціальними платежами фізичних та юридичних осіб держави є внески до фонду соціального страхування, що використовуються для надання соціальних послуг населенню. Для осіб найманої праці вони набувають вигляду прямого цільового податку. Ставки встановлюються у відсотках до заробітної плати та коливаються від 5 до 10 % по країнах. Юридичні особи сплачують ці внески в повній пропорції до фонду зарплати (у Великобританії — 12 %, в США — 7,5 %). Ці платежі для юридичних осіб є своєрідним непрямим податком.

Особливу увагу при вивченні даної теми студенти мають приділити проблемі формування прямих бюджетних трансфертів у зарубіжних країнах, розглянути можливі форми їх надання. Внаслідок недостатніх фінансових ресурсів кожна країна формує прямі бюджетні трансферти (ПБТ) з бюджетних асигнувань.Формування фонду ПБТ може здійснюватися як:

• часткові відрахування від одного або кількох податків, що надходять до держбюджету;
• щорічні асигнування держбюджету;
• обсяг видатків місцевих колективів.

Таблиця 29

ДЖЕРЕЛА ФОНДУ ПБТ У РІЗНИХ КРАЇНАХ

Країна	Види ПБТ	Джерела ПБТ
ФРН	Додаткові дотації	2 % суми ПДВ
	Допомога на інвестиції
	Дотації на виконання спільних завдань
	Структурний фонд	Залежно від місцевих видатків
Росія	Бюджетна дотація	Бюджетні асигнування
	Бюджетні субвенції	15 % надходжень до держбюджету
	Федеральний трансферт	Залежно від місцевих видатків
Франція	Глобальна дотація на функціонування	Щорічно індексована частка ПДВ
	Дотації на компенсацію податкових пільг	Бюджетні асигнування, частка податку на прибуток
	Глобальна дотація на децентралізацію	Залежно від місцевих видатків
	Глобальна дотація на устаткування	Частка ПДВ
	Компенсація ПДВ	Бюджетні асигнування
	Спеціальні субвенції	Залежно віл місцевих видатків
Польща	Загальні субвенції	Частка до бюджетних видатків держави
	Цільові дотації	Бюджетні асигнування
Латвія	Бюджетні субсидії	Бюджетні асигнування
	Субсидії з фонду вирівнювання	Частка прибуткового податку
Литва	Бюджетні дотації	Бюджетні асигнування
	Спеціальні субсидії

В цілому вважається, що найстабільнішими частинами ПБТ є ті, джерело яких прив’язане до доходів бюджету, хоча повної стабільності такий підхід не дає. Найбільшу сталість з огляду на джерело мають дотації у Франції (ГДФ). У країнах зі стабільною економікою ПБТ, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща). Такого підходу намагаються дотримуватися й у Росії. Щодо зв’язаних ПБТ, то найпридатнішим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Отже, країни з трансформаційною економікою (Латвія, Литва) не в змозі забезпечити стабільного джерела ПБТ, а тому віддають перевагу бюджетним асигнуванням, обсяг яких залежить від можливостей бюджету і політичних факторів.

Слід зазначити, що більшість країн при розподілі дотацій надає перевагу формульному підходу.

Світова практика виділяє такі методи розподілу ПБТ:

1) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

2) багатофакторна формула;

3) компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

4) як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий і четвертий методи, для зв’язаних ПБТ — перший і третій.

Таблиця 30

МЕТОДИ РОЗПОДІЛУ БЮДЖЕТНИХ ДОТАЦІЙ

Країна	Види дотацій	Методи розподілу
ФРН	Додаткові дотації	Частина річного бюджету у розмірі сум, необхідних для доведення дохідної бази до середнього рівня, та як фіксовані суми
Росія	Бюджетна дотація Федеральний трансферт	Частина річного бюджету Формула
Франція	Генеральна дотація на функціонування	Формула
	Дотація на компенсацію податкових пільг	Згідно з фактичним розміром втрат (компенсація)
	Фонд компенсації ПДВ	Компенсація частини видатків на капіталовкладення
Польща	Субвенція генеральна	Формула
Швеція	Незв’язана субсидія	Формула
Латвія	Бюджетні субсидії Субсидії з фонду	Формула Формула
Литва	Дотації	Частина річного бюджету

У рамках даної теми студенти мають звернути особливу увагу на проблему реалізації бюджетно-податкової політики європейських країн в умовах сучасних інтеграційних процесів, прискорення яких зумовлює поширення загальних принципів проведення бюджетно-податкової політики, передусім стосовно бюджетного дефіциту і державного боргу.

Рис. 30. Класифікація країн Євроленду за ступенем використання бюджетно-податкової політики як інструменту макроекономічного регулювання національної економіки

Бюджетно-податкова політика в 90-ті роки ХХ ст. в Євроленді була зумовлена цілою низкою чинників, які мають дослідити студенти. Основними з них є інтеграційні фактори: створення ЄВС, введення єдиної валюти євро з 01.01.99 р. для безготівких розрахунків та введення готівки з 01.01.02, створення ЄЦБ, основи чого були закладені Маастрихтською угодою (Нідерланди, грудень 1991 р.) між представниками урядів країн ЄС.

З метою відбору кандидатів на вступ до ЄВС (1997 р.) Європейський валютний інститут (створений у 1994 р.) запропонував певні критерії.

КРИТЕРІЇ ФІНАНСОВОЇ КОНВЕРГЕНЦІЇ

Грошово-кредитні	1) інфляція в країні-учасниці не може перевищувати середній з трьох найнижчих темпів інфляції у ЄВС більше ніж на 1,5 % 2) відсоткова ставка у країні не може перевищувати середню з відсоткових ставок трьох країн з найнижчими темпами 3) валютний курс країни повинен змінюватися у вузьких межах без девальвації впродовж принаймні двох років
Бюджетні	4) державний борг країни не може перевищувати 60 % її ВВП 5) бюджетний дефіцит країни не може перевищувати 3 % її ВВП

Рис. 31. Критерії зближення країн — членів ЄС

Три перші критерії спрямовані на досягнення низької інфляції. Два останні є жорсткими бюджетними обмеженнями і стосуються ризику монетизації державного боргу, коли його збільшення не супроводжується зростанням ВВП. Таким чином, задовольнивши перелічені критерії в умовах фінансового валютного курсу та єдиної грошової політики, що проводиться в рамках ЄВС, бюджетно-податкова політика лишається єдиним інструментом макроекономічного регулювання, але її антициклічна спрямованість дуже жорстко обмежена пактом стабільності.

Пакт стабільності

Перевищення 3 % рівня бюджетного дефіциту допускається лише у разі 2 % економічного спаду, що є унікальним явищем, оскільки жодна європейська економіка не мала такого протягом останніх 20 років

Для ряду країн приведення бюджетних показників у відповідність до встановлених критеріїв зближення призвело до занадто жорстокої рестриктивної бюджетно-податкової політики та спо-вільнення бюджетної конвергенції. У теорії державних фінансів бюджетна конвергенція означає цілеспрямоване зниження структурних бюджетних дисбалансів, що забезпечує скорочення бюджетного дефіциту та державного боргу в довгостроковому періоді. Наприклад, метою бюджетної конвергенції 1993—1997 рр. в ЄС було досягнення встановлених Маастрихтською угодою кількісних показників, що мало певні негативні наслідки для країн з високим структурним дефіцитом, таких як Бельгія, Італія, Португалія, Іспанія.

Для забезпечення ефективної бюджетної конвергенції необхідна, по-перше, гармонізація бюджетних систем як у податковій, так і витратній частинах, що є досить тривалим процесом; по-друге, згладження та синхронізація циклічних коливань у країнах ЄВС, що потребує створення розвинутої системи міждержавних трансфертів, по-третє, встановлення контролю над бюджетно-податковою політикою, що має стати логічним завершенням еволюції національних бюджетних і податкових систем у рамках ЄВС.

Політичні чинники, такі як зміна політичної ситуації в Євроленді, прихід до влади в деяких країнах (Німеччині, Франції) «лівих» урядів, призвели до зіткнення монетаристських і неокейн-сіанських принципів у рамках ЄВС. У зв’язку з цим виникає питання про можливість внесення поправок до Маастрихтської угоди, що стосуються насамперед бюджетного дефіциту і штрафних санкцій. Вважається, що це питання пов’язане з проблемою співвідношення національно орієнтованих і наднаціональних інструментів економічного регулювання. Слід зазначити, що у фінансовому механізмі ЄВС бюджетно-податковій політиці нині відводиться пасивна роль забезпечення ефективності кредитно-грошової політики. Пом’якшення бюджетних критеріїв призведе до підсилення ролі національної бюджетно-податкової політики.

Вивчаючи особливості бюджетно-податкової політики в умовах сучасних інтеграційних процесів, студенти мають звернути увагу також на процес податкової координації та гармонізації.

Слід зазначити, що існують загальновживані критерії, за якими відбувається координація оподаткування. Але в практиці господарювання ці принципи використовуються рідко, тому основною метою податкової координації є можливість запобігти податковій конкуренції, що відбувається через маніпулювання умовами торгівлі між країнами та має дестабілізуючі макроекономічні наслідки. Податкова координація з погляду її змісту може розглядатися як процес, що веде до ідеальної гармонізації податкових систем. За спрямуванням податкова координація мож е бути односторонньою або формуватись на основі співробітництва. Це не означає одноманітності конкретних податків і податкових систем у різних країнах. За приклад податкової гармонізації можна розглядати будь-яку адаптацію податкової системи однієї країни до іншої, і навпаки, якщо метою таких заходив не є зростання сукупного податкового тягаря. З іншого боку, гармонізація податків з певних позицій зумовлює процес розширення регіональних економічних зв’язків. У створених зонах вільної торгівлі або спільних ринків були спроби просування до податкової гармонізації на регіональному рівні, наприклад в ЄС.

У галузі регіональної гармонізації податків у межах сучасних міжнародних економічних угруповань поки що досягнуті незначні успіхи: існує певний прогрес щодо створення єдиного мита та вирівнювання ставки оподаткування на деякі платежі. В ЄС зберігається погляд, згідно з яким податкова гармонізація має здійснюватись у кілька етапів.

ПОДАТКОВА ГАРМОНІЗАЦІЯ В ЄС

Етапи	І етап — досягнення згоди відносно типу податку, що підлягає гармонізації
	ІІ етап — узгодження податкової бази
	ІІІ етап — узгодження податкових ставок
Сучасні результати	обмежена гармонізація щодо основних податків: податку з обороту, акцизних зборів, податків на прибутки корпорацій, на дивіденди та відсотки, деяких видів податку і капітал; узгодження режимів ПДВ у державах — членах ЄС відсутність повного узгодження податкових ставок

Вважається, що мета гармонізації податків має полягати в збереженні індивідуальних відмінностей, що відображають національні переваги різних країн і не суперечать мінімізації чистого податкового навантаження та витрат, пов’язаних із втручанням держави. Це є ширший підхід, ніж пряма уніфікація податків, оскільки він обумовлює врахування видаткової частини бюджету. Слід зазначити також, що формальна гармонізація податків рідко означає їх фактичне узгодження. Це зумовлено неоднорідністю показників оподаткування в різних країнах.

Термінологічний словник

Бюджетна конвергенція — складова фінансової конвергенції країн — членів ЄС, змістом якої є цілеспрямоване зниження структурних бюджетних дисбалансів, що забезпечує скорочення бюджетного дефіциту та державного боргу.

Бюджетна система — врегульована правовими нормами сукупність усіх видів бюджетів, які створюються в країні відповідно до її бюджетного устрою.

Бюджетний устрій — організація та принципи побудови бюджетної системи, встановлення складу, структури та взаємозв’язку між об’єднаними в ній складовими, що визначаються державним устроєм країни.

ЄВС — Європейська валютна система, форма економічної інтеграції, співробітництва та координації у валютно-фінансовій сфері країн — членів ЄС, що формально була проголошена у 1978 р.

ЄЦБ — Європейський Центральний Банк, головний фінансовий інститут у рамках ЄС, що визначає монетарну політику, спрямовану на формування Європейського валютного союзу.

Маастрихтська угода — угода між представниками урядів країн — членів ЄС про поетапне створення Європейського валютного союзу, що була прийнята на основі пропозиції комісії Делора в грудні 1991 року в Нідерландах.

Пакт стабільності — бюджетне обмеження для країн — членів ЄС, що сприяє стабілізації їх економічного розвитку, змістом якого є те, що перевищення 3 % рівня бюджетного дефіциту допускається лише у випадку 2 % економічного спаду в країні.

Податкова гармонізація — процес узгодження механізму оподаткування в країнах стосовно типу податку, податкової бази, податкових ставок, що може відбуватися як на односторонній основі, так і на фундаменті співробітництва між країнами на рівні регіонального міжнародного економічного угруповання.

Централізація бюджетної системи — процес зростання питомої ваги державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної системи, що призводить до залежності місцевих бюджетів від державного бюджету.

Завдання та запитання для самоперевірки

1. Що таке бюджетний устрій та бюджетна система? Чим вони визначаються? Наведіть приклади.

2. Після ознайомлення зі структурою державного бюджету різних країн спробуйте зробити висновки щодо їх спільних рис і національних особливостей.

3. На основі власних висновків складіть таблицю «Типова структура державного бюджету країни».

4. Назвіть основні підходи щодо використання регулюючої ролі бюджетного законодавства в країнах ОЄСР, порівняйте їх та спробуйте застосувати на теоретичному рівні до бюджетної практики в Україні. Чи реалії нинішньої бюджетної практики в Україні співвідносяться з вашими теоретичними узагальненнями? Спробуйте скласти таблицю.

5. Знайдіть у літературі та опишіть структуру державного бюджету Німеччини, Швеції, Італії чи будь-якої з інших країн. Самостійно складіть таблицю.

6. Що таке «трансфертна держава»? Чи мало місце таке явище у світовій економіці? В якій країні чи країнах? Наведіть приклади.

7. Дослідіть зміни в бюджетно-податковому регулюванні в зарубіжних країнах, починаючи з 2-ї половини ХХ століття. Які етапи реалізації бюджетно-податкової політики слід розрізняти? На основі ваших власних досліджень заповніть табл. 31 та 32.

Таблиця 31

ОСОБЛИВОСТІ БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ у 70—80-х роках ХХ ст.

Країна	Загальний курс економічної політики	Особливості бюджетно-податкового регулювання
Великобританія	Політика «тетчеризму» на чолі з прем’єр-міністром Маргарет Тетчер
США	«Рейгономіка» на чолі з президентом Р. Рейганом
Франція	Програма «Плани Барра»
	«План Делора»

Таблиця 32

ОСОБЛИВОСТІ БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Країна	Загальний курс економічної політики		Особливості бюджетно-податкового регулювання
	90-ті роки	з 2000 р.	90-ті роки	з 2000 р.
США
Німеччина
Великобританія
Франція

8. Дайте економічну інтерпретацію термінів:

а) бюджетна конвергенція;

б) пакт стабільності;

в) бюджетні обмеження;

г) податкова координація;

9. Що являє собою Маастрихтська угода? Коли та з якою метою вона прийнята?

10. Розкрийте загальні особливості оподаткування в розвинутих ринкових країнах. Назвіть, за рахунок яких податків формується бюджет у цих країнах? Яку питому вагу складають прямі та непрямі податки? Назвіть ставки оподаткування за основними видами податків по країнах з урахуванням проведених у них податкових реформ.

11. Що означає податкова координація та гармонізація? На якому етапі щодо неї перебувають країни — члени ЄС, інші міжнародні економічні угруповання?

12. На якому етапі нині перебуває розвиток подій стосовно зближення та гармонізації бюджетних та податкових систем країн — членів ЄВС? Яка роль та особливості бюджетної політики нині спостерігаються у кожній з країн? Якими чинниками ці зміни обумовлені?

Тестові завдання

1. Концепція бюджетної політики, за якою місцевій владі та місцевому бюджету відводиться пасивна роль виконавця політики центральних органів управління, називається:

а) концепцією бюджетної децентралізації;

б) концепцією функціональних фінансів;

в) концепцією бюджетного унітаризму;

г) концепцією вирівнювання розвитку.

2. Обмежене право законодавчого органу вносити зміни до розробленого виконавчою владою бюджету реалізується в рамках:

а) підходу щодо розподілу бюджетних повноважень;

б) підходу щодо формування позабюджетних фондів;

в) підходу щодо законодавчих обмежень бюджетного дефіциту;

г) комбінування підходів.

3. В якій з розвинутих країн бюджетне планування є обов’язковим за чинним законодавством:

а) Франція;

б) Австралія;

в) Німеччина;

г) Швеція;

д) Великобританія;

е) США.

4. Основний чинник, що зумовив певні зміни в бюджетно-податковій політиці розвинутих країн у 90-ті роки ХХ ст., — це:

а) прискорення інтеграційних процесів;

б) інфляція;

в) екологічна криза;

г) значна дефіцитність бюджетів і заборгованість держав.

5. У зарубіжній практиці використовуються такі форми побудови прибуткового податку:

а) шедулярна система;

б) класична система;

в) глобальна система;

г) система умовного нарахування;

д) система диференціації ставок;

е) комбінована система.

6. В Євроленді використовуються такі системи оподаткування прибутку:

а) шедулярна система;

б) класична система;

в) глобальна система;

г) система умовного нарахування;

д) система диференціації ставок;

е) комбінована система.

7. Податок, що є найбільш поширеним у зарубіжних країнах серед непрямих податків, — це:

а) ПДВ;

б) універсальний акциз;

в) мито;

г) акцизи на товари і послуги;

д) прибутковий податок;

е) податок на прибуток.

8. Характерною рисою еволюції бюджетних систем європейських країн є:

а) зростання державних видатків у ВВП;

б) скорочення державних видатків у ВВП;

в) зростання податкових надходжень у ВВП;

г) скорочення податкових надходжень у ВВП;

д) надмірний податковий тягар;

е) значна роль непрямих податків;

ж) податки на прибуток складають значно більшу частку порівняно з особистими прибутковими податками у державних доходах.

9. Основні критерії бюджетної конвергенції в ЄС:

а) державний борг не може перевищувати 60 % ВВП;

б) бюджетний дефіцит не може перевищувати 3 % ВВП;

в) в умовах економічної кризи бюджетно-податкова політика має бути активною;

г) інфляція не може перевищувати середній з трьох найнижчих темпів інфляції в ЄВС більше ніж на 1,5 %;

д) валютний курс має змінюватись у вузьких межах без девальвації впродовж двох років;

е) жорстка рестриктивна бюджетно-податкова політика.

10. Пакт стабільності означає:

а) перевищення 3 % рівня бюджетного дефіциту (допускається лише у разі 2 % економічного спаду);

б) перевищення 2 % рівня бюджетного дефіциту (допускається лише у разі 3 % економічного спаду);

в) бюджетний дефіцит на може перевищувати 3 % ВВП;

г) державний борг не може перевищувати 60 % ВВП.

11. Основна мета податкової координації:

а) адаптація податкової системи до поточних змін;

б) запобігання зростанню сукупного податкового навантаження;

в) запобігання податковій конкуренції;

г) досягнення гармонізації податкових систем.

12. Податкова гармонізація означає:

а) узгодження щодо типу податку;

б) узгодження податкової бази;

в) узгодження податкових ставок;

г) уніфікація податкових ставок;

д) уніфікація податкових систем.

13. Бюджетна конвергенція вирішує проблему:

а) гармонізації бюджетних систем країн ЄС;

б) синхронізації циклічних коливань в ЄС;

в) правового забезпечення бюджетно-податкової політики;

г) контролю над бюджетною і кредитно-грошовою політикою;

д) бюджетних дисбалансів в умовах зближення бюджетних систем.

Запитання	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Варіанти відповідей	в	а	а, в, г, е	а	а, в	б, г, д, е	а, б	а, д, е	а, б	а	в, г	а, б, в	д