Главная Экономика Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.

Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.

Тема 11. МАТЕРІАЛЬНО-РЕЧОВІ ЕЛЕМЕНТИ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

11.1. Функціональна роль матеріально-речових елементів основних виробничих фондів та їх місце у формуванні енергетичних ресурсів

Основний капітал (основні фонди) як важливий складовий елемент продуктивних сил функціонує в процесі виробництва в певній матеріально-речовій формі. Його складові мають різне цільове призначення, а тому істотно відрізняються за своєю функціональною роллю при створенні матеріальних благ. Можна виділити три групи засобів праці за цією ознакою.

Перша група — це засоби праці, що безпосередньо самі виробляють продукцію і завдяки названій властивості дуже активно впливають на процес виробництва. Ця специфічна функціональна роль притаманна таким матеріально-речовим елементам основних виробничих фондів, як продуктивна худоба і багаторічні культурні насадження в плодоносному віці. Вони відтворюються в сільськогосподарському виробництві, а тому саме від аграрних підприємств залежить їх кількісний та якісний склад й обсяг продукції, яку вони виробляють.

Друга група — засоби праці, що сприяють підвищенню продуктивності праці. За їх допомогою здійснюється комплексна механізація й автоматизація виробництва і як наслідок — знижується трудомісткість продукції, ліквідується важка, непрестижна ручна праця, відбувається умовне вивільнення працівників, які можуть бути використані в інших сферах виробництва. Зазначену функціональну роль відіграють такі засоби праці, як робочі і силові машини, транспортні засоби, комбайновий парк, автоматичні лінії, засоби механізації тваринницьких приміщень, різні прилади й устаткування тощо. Ці матеріально-речові елементи основного капіталу також активно впливають на процес виробництва. Абсолютна більшість їх відтворюється за межами аграрного сектора, а тому ступінь їх впливу визначається темпами розвитку науково-технічного прогресу в галузях промисловості і масштабами його реалізації у виробництві.

Третя група — засоби, що створюють сприятливі умови для нормального виробничого процесу. Це — тваринницькі приміщення, складські приміщення, споруди, літні табори для утримання худоби тощо. Ці засоби праці, хоч і менш активно, впливають на процес виробництва, але є необхідними його елементами. Без них неможливо досягти високих кінцевих результатів господарської діяльності аграрних підприємств.

Усі матеріально-речові елементи основного капіталу мають відповідні техніко-економічні характеристики, знання яких вкрай необхідне для визначення потреби в цих ресурсах, оцінки й аналізу ефективності їх використання, а також для планування виробництва. Однією з найважливіших характеристик частини засобів праці є те, що вони мають певну енергетичну потужність. Це — найактивніша частина основного капіталу, яка формує енергетичні ресурси аграрних підприємств і сільського господарства в цілому.

Енергетичні ресурси підприємств представлені потужністю тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигунів, електродвигунів і електроустановок, живої тяглової сили, що виражена у механічних кінських силах. При цьому потужність електромоторів і електроустановок переводиться у механічні кінські сили за коефіцієнтом: 1 кВт — 1,36, робочих коней — 0,75, робочих волів — 0,5 м.к.с. На основі даних про загальну кількість енергоресурсів визначаються такі важливі показники, як енергозабезпеченість виробництва та енергоозброєність праці. Енергозабезпеченість виробництва визначається діленням енергоресурсів підприємства на його посівну площу. У громадських сільськогосподарських підприємствах цей показник у 1999 р. становив 435 м.к.с. на 100 га посівної площі. Енергоозброєність праці розраховується діленням енергоресурсів підприємства на середньорічну кількість працівників. Її рівень становить 35,6 м.к.с.

Слід зазначити, що більшість аграрних підприємств має ще низьку забезпеченість енергоресурсами. В господарствах з високим рівнем організації виробництва енергозабезпеченість сягає 650—700 м.к.с., а енергоозброєність — більше 50 м.к.с. Між рівнем цих показників і кінцевими результатами виробництва існує пряма залежність — з їх підвищенням зростає врожайність культур і продуктивність тварин, збільшуються продуктивність праці і прибутки підприємств.

Про ефективність використання енергетичних потужностей судять, виходячи з показника енергоємності виробництва, що визначається діленням енергоресурсів підприємства на обсяг одержаної валової продукції. У підприємствах з інтенсивним типом розвитку, де запроваджені енергозберігаючі технології, енергоресурси використовуються ефективно і рівень цього показника не перевищує 2—2,5 м.к.с. на 1000 грн валової продукції в порівнянних цінах.

Значну частку (понад 20 %) в структурі енергоресурсів аграрних підприємств займають електродвигуни та електроустановки. Вони дають змогу ширше використовувати на господарські потреби електроенергію як один з найбільш економічно вигідних видів енергії, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві. В 2000 р. в сільському господарстві України було спо-жито електроенергії (включаючи одержану від державних електростанцій) 11,7 млрд кВт-год або в 2,4 раза менше, ніж у 1990 р.

Оскільки електрифікація є основою комплексної механізації та автоматизації виробництва, то рівень виробничого споживання електроенергії значною мірою характеризує стан розвитку матеріально-технічної бази підприємства, його потенційні можливості в досягненні вищих валових і економічних показників господарської діяльності. Для оцінки досягнутого рівня споживання електроенергії аналізують показники електрооснащеності виробництва і електроозброєності праці. Перший з них визначається діленням використаної на виробничі цілі електроенергії на посівну площу, а другий — на середньорічну кількість працівників.

Досягнутий рівень виробничого споживання електроенергії ще далекий від необхідного як через економічну кризу, яку переживала Україна з початку 90-х років, так і через низьку забезпеченість аграрних підприємств електродвигунами й електроустановками. Нерідко відчувається нестача комплексу машин, що могли б ефективно працювати на електроенергії. Водночас необхідно економно витрачати цей вид енергії за рахунок впровадження, насамперед, економічних високопродуктивних електроустановок і електродвигунів підвищеної експлуатаційної надійності, а також здійснення режиму економії.