Главная Экономика Економіка зарубіжних країн - Філіпенко A. С.

Економіка зарубіжних країн - Філіпенко A. С.

ВИСНОВКИ

Всебічний аналіз різноманітних аспектів економічного розвитку зарубіжних країн показує, що сучасна глобальна економіка поступово, але неухильно набуває рис єдиної, цілісної системи, котра характеризується взаємозалежністю та взаємодоповнюваністю її складових елементів і ланок. Домінантними ознаками гомогенності світової економічної системи є ринкова парадигма як загальна субстанція, поглиблення й розширення процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізації сучасного господарського життя. Об'єднуючою основою практично для всіх зарубіжних економік є також їхня спільна трансформація у нові цивілізаційні виміри суперіндустріального, антропогенно-інтелектуального суспільства третього тисячоліття.

Зміст суспільного виробництва, його економічні форми, механізми регулювання і управління макро- й мікропроце-сами дедалі більше визначаються параметрами прийдешньої ноосферно-космічної цивілізації, яка змінить аграрну та індустріальну моделі розвитку. Таким чином, цивілізаційні закономірності посилюють тенденцію до формування спільних рис та ознак господарського розвитку світової економіки. Водночас відбувається диференціація між різними країнами та регіонами залежно від рівня їхнього соціально-економічного розвитку, ступеня втягнутості у міжнародний поділ та кооперацію праці, забезпеченості головними факторами виробництва, територіально-географічних та інших особливостей. Обидві тенденції спонукають країни до найширшого використання як внутрішніх, так і зовнішніх джерел і факторів економічного зростання, до гармонізації національної та міжнародної економічної політики, взаємопристосування господарських механізмів й інституціональних структур на міждержавному і міжнародному рівнях, уніфікації господарського законодавства. Продовжують загострюватися екологічна та ресурсна складові сучасного економічного розвитку.

Проблема ресурсів посідає нині ключове місце в системі джерел і факторів економічного зростання. Вона розглядається, як правило, в плані стратегії і тактики ресурсозабезпечення. У тактичному плані йдеться про нагромадження насамперед відповідних фінансових засобів з метою їх подальшої конвертації у фактори виробництва. Особливо гостро ця проблема стоїть перед країнами, що розвиваються, зокрема, перед найменш розвинутими країнами, а останнім часом - і перед країнами з перехідною економікою, у тому числі перед Україною. Через гостру нестачу власних коштів ці країни потребують значного притоку зовнішніх ресурсів від індустріально розвинутих держав, транснаціональних корпорацій та міжнародних кредитно-фінансових організацій.

Важливою закономірністю світового економічного розвитку є його циклічний характер, що неминуче спричиняє відповідні підйоми і спади у різних секторах світової економіки. На сучасному етапі найбільш динамічно розвиваються Китай, нові індустріальні країни; позитивну динаміку демонструють останнім часом і високорозвинуті індустріальні держави. У фазі затяжного спаду, глибокої соціально-економічної кризи й депресії перебувають найменш розвинуті країни та країни з перехідною економікою, особливо нові незалежні держави, що утворилися на теренах колишнього СРСР. Довгі хвилі економічної кон'юнктури (25 - 50 років), десятилітні цикли, пов'язані з оновленням основного капіталу, сезонні коливання, трансформаційні процеси, зумовлені переходом від командно-адміністративних до ринкових структур та механізмів, диктують необхідність докорінних перетворень у відносинах власності, радикального реформування структури економіки, створення сучасних ринкових інституцій, впровадження розгалуженої інформаційної мережі. Зовсім уникнути негативних процесів, якими супроводжуються перехідний період, а також кон'юнктурні цикли, неможливо. Може йтися, очевидно, лише про певне пом'якшення цих ударів, нейтралізацію негативних чинників й факторів з допомогою гнучкої і динамічної економічної політики.

Субстанціальну основу економічної політики становлять неокласичні (неоліберальні) або монетарні концепції та кейнсіанські (неокейнсіанські) моделі регулювання й управління господарством. Економічна практика різних країн світу засвідчує, по-перше, що існуючі моделі дуже рідко застосовуються у чистому вигляді. По-друге, використання тих чи інших господарських механізмів та їх ефективність прямо залежать від рівня розвитку продуктивних сил відповідних країн або регіонів, історичних та національних традицій, від політичної ситуації, рівня освіченості населення, кваліфікації кадрів тощо. По-третє, застосування певних економічних механізмів, запозичення зарубіжного досвіду вимагає глибокої адаптації відповідних інструментів, важелів та інститутів до специфічних умов кожної країни. І навпаки, механічне, некритичне копіювання чужих здобутків має своїм наслідком, як правило, негативні результати господарювання. Щодо перехідної економіки принциповим є положення про застосування методів макроекономічної стабілізації, або ж шляхом так званої шокової терапії, чи через здійснення градуалістської політики еволюційного, поступового переходу до ринку в міру створення відповідних передумов та інституцій. Переважна більшість країн з перехідною економікою обрала еволюційні поступові ринкові перетворення, зважаючи на надзвичайну болісність шокової терапії, здійснення котрої різко загострює соціальну ситуацію в країні, ставить на межу виживання економічно вразливі верстви населення.

В умовах посилення глобалізації економічного розвитку, зростаючої економічної єдності світу актуалізується необхідність міжнародної координації, особливо міждержавних економічних стосунків. Істотний вплив на світові економічні процеси справляють щорічні наради семи провідних індустріальних держав світу, економічні конференції, що проводяться під егідою Організації Об'єднаних Націй, наслідки переговорів у ГАТТ-ВТО, ЮНКТАД, інших міжнародних організаціях та форумах. Важливого значення набувають аналітичні матеріали, розробки й рекомендації, прогнозні оцінки Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції і розвитку. Великий досвід координації економічної політики мають регіональні інтеграційні об'єднання, насамперед Європейський Союз, Північно-американська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Об'єднання країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін.

Особливості сучасного світового економічного розвитку, розробки й здійснення відповідної господарської стратегії треба, очевидно, враховувати при формуванні наших економічних концепцій і програм із врахуванням специфіки господарського комплексу України, її генетико-історичних, онтологічних та цивілізаційних детермінантів і чинників.