Главная Страхование Страхування - Осадець С.С.

Страхування - Осадець С.С.

19.4. Оподаткування страхових компаній

Система оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання діяльності суб’єктів господарювання. У своїй основі вона має загальні принципи побудови і впливу на фінансово-господарську діяльність господарюючих суб’єктів в умовах ринкової економіки.

Становлення в Україні системи оподаткування суб’єктів господарювання, у тому числі страхових компаній, почалось з 1991 року. Перший Закон про систему оподаткування в Україні було прийнято 1991 року. Становлення і розвиток системи оподаткування з часу прийняття цього Закону свідчить про недоліки в податковій політиці держави щодо суб’єктів господарювання, зокрема й таких, що працюють на страховому ринку.

Програма ринкових перетворень, що реалізується в Україні, передбачає вдосконалення оподаткування суб’єктів господарювання. У лютому 1997 року Верховною Радою України прийнято третій варіант Закону «Про систему оподаткування».

Страхові компанії зобов’язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов’язкові платежі). Перелік податків і зборів, які можуть стягуватись зі страхових компаній у процесі їх фінансово-господарської діяльності, наведено на рис. 19.2.

Податки у суспільстві виконують, як відомо, дві основні функції: фіскальну та регулюючу. Через регулюючу функцію досягається вплив податків на результати фінансово-господарської діяльності, фінансовий стан господарюючих суб’єктів. Окремі податки та відрахування по-різному впливають на діяльність страхових компаній. Цей вплив пов’язаний із вирішенням цілого ряду питань. Насамперед потрібно визначити об’єкт оподаткування, ставки податків, джерела і терміни їх сплати, податкові пільги, фінансові санкції при порушеннях податкового законодавства.

Оподаткування страхової діяльності потребує з’ясування не лише відповідних законодавчих і нормативних актів з оподаткування, а й законодавства щодо страхової справи. Діяльність страховика охоплює як страхову діяльність, що має свій відмінний порівняно з іншим порядок оподаткування, та діяльність, не пов’язану зі страхуванням (інвестиційну та іншу діяльність), яка оподатковується у загальному порядку.

Розглянемо податки й відрахування, що їх мають здійснювати страхові компанії згідно з чинним податковим законодавством.

Оподаткування прибутку страхових компаній.Згідно з прийнятим 22 травня 1997 року Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”» істотно змінилося оподаткування страхової діяльності. Об’єктом оподаткування визначено валовий дохід від страхової діяльності, який включає суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами. Ставка податку визначена в розмірі 3 % від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності.

До складу валового доходу страхової компанії, що оподатковується за ставкою 3 %, не включаються доходи, отримані страховиками-резидентами у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування життя на території України або за її межами.

Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від страхування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 30 % у джерела їх виплат за рахунок таких виплат.

Згідно із Законом України «Про страхування» нерезиденти не можуть здійснювати страхування на території України. Тобто існує неузгодженість у названих законодавчих актах.

Водночас слід звернути увагу на те, що підвищені ставки оподаткування доходів нерезидентів від страхової діяльності в Україні створюють сприятливі умови для діяльності українських страховиків на внутрішньому страховому ринку.

Звільняється від оподаткування валовий дохід страхових компаній, пов’язаний зі страхуванням життя фізичної особи, що передбачає страхову виплату в разі таких страхових випадків:

• смерть застрахованої особи;
• рішення суду про оголошення застрахованої особи по-мерлою;
• дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або досягнення нею віку, визначеного договором страхування. У цьому випадку строк дії договору не повинен бути меншим від 120 календарних місяців. Договір не може передбачати часткових виплат до закінчення строку його дії або настання страхового випадку. (На перехідний період до 2003 року строк дії договору зі страхування життя громадян віком після 50 років встановлюється від 60 календарних місяців.)

Якщо договір страхування життя буде розірваний достроково і це не пов’язано зі смертю застрахованої особи, доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню в оподатковуваному періоді, протягом якого відбулося розірвання договору. При цьому використовується ставка податку в розмірі 6 %.

Доходи від страхування фізичних осіб на інших умовах, окрім щойно перелічених, оподатковуються за ставкою в розмірі 3 %.

Крім доходів від страхової діяльності страховики можуть одержувати доходи з інших джерел: прибуток від продажу цінних паперів; доходи від здійснення операцій з оперативного лізингу, оренди землі та приміщень; доходи від торгівлі борговими зобов’язаннями і вимогами у вигляді суми нарахованих відсотків за кредитно-депозитними операціями, доходи у вигляді додатної різниці від перерахунку у гривні іноземної валюти і дебіторської заборгованості в іноземній валюті; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги і безкоштовно отриманих товарів; доходи від операцій з основними фондами і нематеріальними активами. Ці доходи оподатковуються в загальному порядку. Тобто об’єктом оподаткування є прибуток, який обчислюється зменшенням валового доходу звітного періоду від зазначених операцій на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань при їх здійсненні.

При цьому до складу валових витрат, пов’язаних з отриманням доходів з інших джерел, не включаються витрати страхової компанії, які мають місце при здійсненні операцій з основної діяльності (страхування і перестрахування). Тобто потрібно вести як окремий від основної діяльності облік доходів, що надходять з інших джерел. У разі неможливості прямим підрахуванням визначити розмір амортизаційних відрахувань за основними фондами, що використовуються під час здійснення страхової та іншої діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, він визначається пропорційно питомій вазі валових доходів від страхової діяльності та валових доходів, не пов’язаних із страхуванням (перестрахуванням) у загальному валовому доході.

При оподаткуванні прибутку страхових компаній від іншої діяльності застосовується ставка 30 %. Податкове зобов’язання страховика — платника податку від діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, зменшується на суму сплаченого до бюджету податку на дивіденди. Схему оподаткування валового доходу і прибутку страховиків наведено на рис. 19.3.

Завдяки змінам в оподаткуванні результатів основної діяльності страховиків, тобто переходу до оподаткування валового доходу від страхової діяльності (крім доходу від страхування і перестрахування життя), розширюється самостійність страхових компаній у здійсненні фінансово-господарської діяльності, у формуванні поточних витрат, а отже, і прибутку. Одночасно перехід до оподаткування валового доходу замість прибутку підвищує відповідальність страховиків за поточні і кінцеві результати їхньої діяльності.

Розширено самостійність, а також і відповідальність страховиків за сплату податку на прибуток (дохід). Не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, страховики складають податкову декларацію за звітний квартал і подають до Державної податкової адміністрації. Протягом кварталу (до 20 числа другого і третього місяців кварталу) вони сплачують авансові внески до бюджету (за підсумками першого і другого місяців кварталу). Авансові внески страховик розраховує самостійно, без складання податкової декларації. При цьому слід звернути увагу, що штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються. Подання бухгалтерської звітності передбачено лише за результатами діяльності страховика — платника податку за рік (не пізніше 15 лютого року, що настає за звітним).

Рис. 19.3. Схема оподаткування валового доходута прибутку страховиків

Плата за землю.Плата за землю вноситься у вигляді земельного податку або орендної плати. Платниками податку є власники землі або землекористувачі. За земельні ділянки, надані в оренду, береться орендна плата. Отже, страхові компанії можуть сплачувати податок на землю або орендну плату із земельних ділянок, які зайняті під офіси, культурно-побутові та господарські будівлі, гаражі.

Ставки податку за землю в населених пунктах встановлюються у відсотках до грошової оцінки землі або в грошовому вимірі за 1 м2 земельної ділянки (якщо грошова оцінка земельної ділянки не встановлена). Ставки податку за 1 м2 диференціюються залежно від чисельності мешканців у населеному пункті, а також від розміщення ділянки на території населеного пункту.

Податок із власників транспортних засобів. Цей податок сплачують страхові компанії, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, човни моторні). Ставки податку встановлені з одиниці потужності транспортних засобів в євро залежно від потужності двигуна транспортного засобу та одиниці її вимірювання. Якщо страховик бере в оренду автотранспортні засоби, він не виступає платником зазначеного податку.

Плата за землю і податок із власників транспортних засобів впливають на фінансову діяльність страхових компаній через формування поточних витрат, оскільки відносяться на вказані витрати. Але з огляду на незначний абсолютний обсяг зазначених податків їх вплив на фінансовий стан страховиків не істотний.

Непрямі податки. Сплата страховими компаніями непрямих податків (податок на додану вартість і мито) не пов’язані з їх основною діяльністю.

Податок на додану вартістьстраховики можуть сплачувати при реалізації основних фондів, нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, у разі надання консультаційних послуг. Податок у розмірі 20 % додається до ціни реалізації. Податкове зобов’язання зі сплати податку виникає, коли кошти покупця зараховуються на рахунок страховика як оплата матеріальних цінностей або послуг.

Податок мито (ввізне мито) страховики сплачують при закупівлі матеріальних цінностей за імпортом. Податкове зобов’язання виникає при перетинанні митного кордону. Джерелом сплати мита є кошти, використовувані страховиком для закупівлі за імпортом.

Відрахування до цільових державних фондів. Згідно із діючим законодавством страховики мають здійснювати загальнодержавні обов’язкові платежі (збори) на обов’язкове державне пенсійне страхування; обов’язкове державне соціальне страхування.

Зазначені відрахування відносяться до поточних витрат страховика, а отже, безпосередньо впливають на формування прибутку від його основної діяльності.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Страхові компанії здійснюють зазначені відрахування на фактичні витрати на оплату праці фізичних осіб (працівників), котрі перебувають у трудових відносинах зі страховиком. Це основна і додаткова заробітна плата та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). Об’єктом оподаткування є також винагороди, що виплачуються страховими компаніями громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру. Не враховується при визначенні бази нарахування страхових внесків виплата доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлено в розмірі 32 % від витрат на оплату праці працівників страхових компаній. Крім того, страхові компанії мають сплачувати збір у розмірі 32 % суми винагород, що виплачені фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування сплачується до Пенсійного фонду одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці. Страхова компанія має зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Комерційні банки при відкритті відповідних банківських рахунків зобов’язані вимагати від страхової компанії — платника збору — інформацію про зазначену реєстрацію.

Внески на загальнообов’зкове державне соціальне страхування включають перерахування коштів:

• на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
• на соціальне страхування на випадок безробіття.

Страхові компанії визначають указані відрахування до суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інші заохочувальні компенсаційні витрати. При цьому застосовується норматив відрахувань на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та на випадок безробіття в розмірі 2,5 відсотка.

Місцеві податки. Згідно з внесеними в 1997 році змінами до Закону України «Про систему оподаткування» передбачено стягнення місцевих податків і зборів, які надходять до місцевих бюджетів. Місцеві податки — комунальний і на рекламу. Ці податки сплачують і страхові компанії. Вони включаються в поточні витрати, а отже, впливають на формування прибутку від основної діяльності.

Комунальний податок. Обчислюється в розмірі 10 % (максимальна ставка) річного фонду праці. Останній визначається із середньосписочної чисельності працівників страхової компанії і місячного неоподатковуваного доходу, що встановлений при стягненні прибуткового податку з фізичних осіб.

Податок з реклами. Обчислюється від вартості послуг за встановлення і розміщення реклами. Максимальні ставки встановлені в розмірі 0,1 % вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на значний проміжок часу.

Ставки за зазначеними податками, пільги при їх стягненні і термін сплати визначають місцеві органи.

Страховики — платники податків і зборів несуть відповідальність за додержання податкового законодавства. У разі його порушення до них застосовуються такі штрафні (фінансові) санкції.

Якщо контролюючий орган виявляє арифметичні або методологічні помилки в податковій декларації, що призвели до заниження суми податкового зобов’язання, і самостійно нараховує суму податкового зобов’язання платника податків, останній повинен сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків суми донарахованого податку, але не менше одного оподатковуваного мінімуму доходів громадян.

За умови, що платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених законодавством, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

• при затримці до 30 календарних днів — у розмірі 10 % указаної суми;
• при затримці від 31 до 90 календарних днів — у розмірі 20 % такої суми;
• при затримці, що є більшою 90 календарних днів, — у розмірі 50 % такої суми.

У разі неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку.

Якщо платник податків не подав у встановлені строки податкову декларацію і контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання платника податків, додатково до вказаного вище штрафу, платник податків сплачує штраф у розмірі 10 % суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, однак не більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов’язання або не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо при перевірці контролюючим органом буде виявлено заниження суми податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, і податковий орган самостійно донарахує суму податкового зобов’язання, платник податку зобов’язаний сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків від суми недоплати за кожний із податкових періодів, установлених для такого податку, збору, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, в якому платник податків отримав відповідне повідомлення контролюючого органу. При цьому зазначена сума штрафу не повинна перевищувати 5 % суми недоплати та бути не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та самостійно погашає суму недоплати і штраф у розмірі 10 % суми недоплати, додаткові штрафи, а також адміністративні штрафи не застосовуються.