Главная Финансовое право Книги Міжнародне економічне право - Дахно I. I.

Міжнародне економічне право - Дахно I. I.

Тема 13. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА У ПРОМИСЛОВОСТІ ТА СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

13.1 Загальносвітові тенденції розвитку промисловості та сільського господарства

Промисловість є провідною галуззю господарства. Вона справляє вирішальний вплив на рівень економічного розвитку суспільства. Складається з двох великих груп галузей — видобувної та обробної. Умовно промисловість поділяється на виробництво засобів виробництва та виробництво предметів споживання.

Перехід від мануфактури до машинного виробництва в історії людства відомий як "промисловий переворот". Першою країною, яка стала на шлях промислового розвитку, є Нідерланди (XVII ст.). У другій половині XVIII — на початку XIX ст. "промисловий переворот" відбувся у Великобританії. У середині XIX ст. на шлях індустріалізації стали США, Франція, Німеччина, Італія та Японія. У Росії "промисловий переворот" розпочався наприкінці 80-х років XIX ст.

Процес створення великого машинного виробництва і на цій основі перехід від аграрного суспільства до індустріального дістали назву "індустріалізація". Джерелами коштів для індустріалізації можуть бути як внутрішні ресурси, так і кредити та капіталовкладення з країн, що досягли найвищого економічного рівня. Терміни і темпи індустріалізації в різних країн різні. Наприклад, Великобританія перетворилась на індустріальну країну в середині XIX ст., Франція — на початку 20-х років XX ст. У Росії індустріалізація започаткувалась наприкінці XIX — на початку XX ст. Після Жовтневої революції, наприкінці 20-х років, індустріалізація здійснювалася форсованими темпами. При цьому, як відомо, застосовувались насильницькі методи за рахунок обмеження рівня життя більшості населення та експлуатації селянства.

Найвищого рівня промислового розвитку досягли країни Європи, Північної Америки та Японія. З'явились теорії про індустріальну Північ та сільськогосподарський Південь планети.

Поняття "промислово розвинені країни" традиційно ототожнюється з поняттям "економічно розвинені країни". Країни, що не пройшли індустріалізації, належать до економічно відсталих країн світу, які для шляхетності називаються країнами, що розвиваються. Це позначення застосовується до незалежних, зокрема колишніх колоніальних та напівколоніальних, країн, що відстали від інших країн за рівнем соціально-економічного розвитку з огляду на особливості їх історичного шляху. Деякі з раніше відсталих країн протягом останніх десятиліть досягли вражаючого рівня промислового розвитку і тому були названі "економічними драконами" (наприклад, Сінгапур, Таїланд, Південна Корея, Тайвань).

Нині (як і в історичному минулому) сільське господарство є сферою господарської діяльності, де людина якнайтісніше контактує з навколишнім середовищем. Земля була, є й, очевидно, завжди буде основним засобом виробництва в сільському господарстві.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Фермери виробляють такий обсяг сільськогосподарської продукції, який набагато перевищує їх власні потреби. У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Дрібнотоварне виробництво орієнтується переважно на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.

У сільському господарстві окремих країн, що розвиваються, поширені плантації. Плантаційну систему запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноєвропейського узбережжя. Плантації — це великі сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні певного тропічного продукту, який постачається на ринок.

Широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки було названо "зеленою революцією" [21, 600 ]. У США, Канаді, Великобританії та інших економічно розвинених країнах "зелена революція" відбулась ще перед Другою світовою війною. Механізація сільськогосподарського виробництва, запровадження передової агротехніки, укрупнення фермерських господарств зумовили небачений до того рівень продуктивності аграрної праці. Згодом "зелена революція" поширилась і на країни, що розвиваються, де примітивне сільське господарство розвивається шляхом, який вже пройшли країни Заходу. А в останніх у цей час сільське господарство опинилось в умовах нового етапу "зеленої революції" — "біотехнологічної революції", яка передбачає широке застосування біотехнології, комп'ютерної техніки, нових засобів захисту рослин, обробки грунтів тощо.

Інакше кажучи, поки країни, що розвиваються, займаються механізацією сільського господарства, розвинені країни світу задіяні у його біотехнологізації.

До "зеленої революції" голод періодично загрожував населенню окремих (а іноді й групі) країн, що розвиваються. Завдяки "зеленій революції" багато з цих країн зуміли повністю задовольнити свої потреби, спираючись на власне виробництво сільськогосподарської продукції. Деякі з країн цієї групи спромоглися навіть перетворитись на експортерів продуктів сільського господарства.

Загроза голоду чатує в окремих країнах, що розвиваються. Цьому значною мірою сприяє демографічний вибух, що відбувається там.