Главная Финансовое право Книги Міжнародне економічне право - Дахно I. I.

Міжнародне економічне право - Дахно I. I.

5.2.29. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) Organization of Petroleum Exporting Countries (OPEC)

Це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Америки, що видобувають нафту. ї х частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв'язків між краї-нами—експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іраком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час конференції у Каракасі — столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відповідно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни—члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу видобутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислово розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її економним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До органів керування належать Рада керівників і Генеральний секретар. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

5.2.30. Організація Об'єднаних Націй (ООН) United Nations Organization (UNO)

Держави—засновники ООН підписали Статут про створення цієї Організації 26 червня 1945 р. на установчій конференції, що відбулася в Сан-Франціско. Статут набрав чинності 24 жовтня того ж року. На початку 1985 р. до складу ООН входили 185 держав.

Серед керівних органів ООН — Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР). Вона уповноважена досліджувати та складати доповіді з міжнародних питань у сферах економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, прав людини, екології, соціальної сфери та надсилати відповідні рекомендації Генеральній Асамблеї ООН, її членам, спеціалізованим агенціям ООН, координувати їх діяльність, укладати з ними угоди (їх затверджує Генеральна Асамблея), отримувати від них доповіді, надсилати відповідну інформацію до Ради Безпеки.

Економічна і соціальна рада збирається на сесії двічі на рік. Рада складається з 54 членів ООН. їх обирає Генеральна Асамблея. Щороку склад ЕКОСОР поновлюється на третину. Цей орган має регіональні комісії.

5.2.31. Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) United Nations Industrial Development Organization (UNIDO)

Створена в 1966 р. з метою сприяння промисловому розвитку та прискорення процесів індустріалізації країн, що розвиваються. Організація покликана також координувати діяльність ООН у сфері промислового розвитку. Членами Організації є понад 160 держав. Штаб-квартира розташована у Відні.

Основні органи — Генеральна конференція, Рада з промислового розвитку, Постійний комітет і Секретаріат. Організація має власний бюджет, що формується з внесків країн—членів.

Головними видами діяльності є оперативна і допоміжна. Оперативна охоплює надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, у здійсненні конкретних проектів (надання консультацій, відрядження експертів, забезпечення кадрами тощо). Допоміжна діяльність стосується збирання, узагальнення, публікації інформації, виконання досліджень, організації конференцій тощо з питань промислового розвитку.

Під егідою цієї Організації опрацьовуються десятирічні регіональні стратегії розвитку. Діє Банк промислової і технологічної інформації, втілюється Технологічна програма, спрямована на створення національних закладів з дослідження світового ринку технологій, зміцнення власного науково-технічного потенціалу.