Главная Банковское дело Книги Кредитно-розрахункові операції - Мілай А.О.

Кредитно-розрахункові операції - Мілай А.О.

Розділ 4. Організація безготівкових розрахунків

4.1. Загальна характеристика безготівкових розрахунків

Безготівкові міжгосподарські розрахунки, формуючи переважну частину грошового обігу, реалізують наймасовіші відносини між економічними агентами нефінансового сектору ринку.

Підприємства у процесі господарської діяльності постійно розраховуються між собою, перераховуючи кошти на відкриті в банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарні операції.

Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції: розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо.

Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно відрізняється.

За товарними операціями форми розрахунків, порядок платежу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зобов'язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов'язковим і надзвичайно важливим розділом кожної такої угоди. Тому тут підприємства мають великі можливості вибору найдоцільніших для них форм розрахунків і способів платежу.

За нетоварними операціями порядок платежу та відповідальність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповідними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені.

Правильний вибір форми розрахунків і способу платежу за товарними операціями є надзвичайно важливою справою як для платника (покупця, боржника), так і для одержувача платежу (продавця, кредитора).

Платники повинні: захистити себе від непоставки оплачених товарів чи поставки товарів з якісними характеристиками, що не відповідають договірним; купити товари навіть за відсутності достатньої суми платіжних засобів; звести до мінімуму свої витрати на оплату зобов'язань тощо.

Одержувачі грошей мають захистити себе від ризику неплатежу з боку покупців (боржників); створити сприятливі розрахункові передумови для реалізації своєї продукції (робіт, послуг) і не втратити вже завойованого сектору ринку; мінімізувати свої витрати на здійснення розрахунків з контрагентами тощо.

Щоб забезпечити учасникам міжгосподарських розрахунків можливість успішно виконувати зазначені вище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжних інструментів, кожний з яких має свої переваги та недоліки. Враховуючи їх і зважаючи на свій реальний фінансовий стан і характер конкретної товарної операції, кожний з контрагентів товарних операцій може вибрати найнадійніший та зручніший для себе платіжний інструмент і визначити умови його застосування.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків (м. Базель, Швейцарія), що застосовується в багатьох країнах, усі платіжні інструменти можна поділити на такі групи:

1) ті, що базуються на кредитовому переказуванні коштів:

• доручення про кредитовий переказ у системі "жиро";

• доручення про кредитовий переказ у системі автоматизованих розрахункових палат;

• платіжні доручення;

• доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT;

2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів:

• дебетові доручення;

• векселі;

• чеки;

• прямі дебетові списання;

• банківські трати;

• інші;

3) пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів.

Платіжні інструменти з кредитовим переказом коштів рухаються в тому самому напрямку, що й сам платіж, — від платника до одержувача. Платник є ініціатором платіжної операції та емітентом відповідного інструменту. Це дає йому змогу якнайкраще проконтролювати відносини з контрагентом і захистити свої інтереси.

Платіжні інструменти з дебетовим переказом коштів рухаються у зворотному щодо платежу (руху грошей) напрямку. Одержувач грошей є ініціатором платіжної операції та емітентом такого інструменту. Це дає йому змогу тримати під контролем свої відносини з контрагентом, впливати на їх реалізацію й захищати свої інтереси.

Проте зазначені відмінності та переваги кредитових і дебетових інструментів не завжди реалізуються на практиці. Так, якщо одержувач грошей (продавець товарів) вимагає від покупця попередньої оплати і вона здійснюється кредитовим переказом, то переваги цього інструменту для покупця втрачаються: він не має змоги попередньо перевірити відповідність поставки товарів умовам договору.

В Україні спектр платіжних інструментів, що застосовуються при безготівкових розрахунках, значно вужчий, ніж у світовій практиці, і базується переважно на кредитовому переказі коштів. Це зумовлено в основному хронічною платіжною кризою, що охопила економіку України в перехідний період, унаслідок чого продавці товарів примушують платників здійснювати попередню оплату кредитовими інструментами. Дебетові інструменти, такі як вексель і чек, хоч і застосовуються в українській практиці, проте не набули значного поширення.

Нині в безготівкових міжгосподарських розрахунках в Україні застосовуються такі платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення, векселі.

Правові основи застосування зазначених інструментів та організації безготівкових міжгосподарських розрахунків визначені чинним банківським законодавством України та Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженою Правлінням НБУ 2 серпня 1996 р. Вимоги їх поширюються на підприємства всіх форм власності, на фізичних осіб, банки та інших суб'єктів платіжної системи.

Платіжними інструментами звичайно називають складені за встановленою формою документи, які подаються банкам юридичними та фізичними особами з дорученням (чи з вимогою) переказати з їхніх рахунків (чи зарахувати на їхні рахунки) певну суму грошей.

Платіжні інструменти строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів. Значна частина реквізитів — спільна і обов'язкова для всіх інструментів.

До обов'язкових реквізитів належать:

• назва документа;

• номер, число, місяць і рік виписки документа;

• повна та скорочена назва платника і одержувача грошей, номери їхніх рахунків та ідентифікаційних кодів; якщо платник є нерезидентом, то зазначається країна його реєстрації;

• назва та місцезнаходження банків платника й одержувача, умовні номери за МФО (коди банків);

• сума платежу (словами та цифрами); призначення платежу для перерахування чи одержання:

• підписи керівника і головного бухгалтера платника (чи одержувача) та відбиток печатки;

• сума податку на додану вартість або напис "без податку на додану вартість".

Правильному оформленню платіжних інструментів банківські установи приділяють велику увагу, щоб захистити інтереси учасників платіжних відносин. Чинним положенням про безготівкові розрахунки визначено основні вимоги до оформлення платіжних інструментів:

• мають бути заповнені всі реквізити кожного документа;

• кількість виписаних документів має відповідати (дорівнювати) числу учасників розрахунково-платіжного процесу;

• жодні виправлення й підчистки, факсимільні підписи не допускаються;

• у даті документа число і рік проставляються цифрами, а місяць — словами;

• назва платника мають точно збігатися із зазначеною в його зареєстрованому статуті;

• платіжний документ мають підписувати особи, яким надано таке право статутом і підписи яких є в картці зразків, поданій банку при відкритті рахунка.

Порушення будь-якої з цих вимог свідчить про недостовірність платіжного документа і незаконність платіжної операції, що дає банку підстави не приймати такі документи до виконання.