Главная Банковское дело Книги Кредитно-розрахункові операції - Мілай А.О.

Кредитно-розрахункові операції - Мілай А.О.

1.3. Особливості формування власних і залучених коштів комерційних банків

Основною умовою банківської діяльності є наявність достатнього обсягу грошових ресурсів. Банківські ресурси складають всю величину коштів, які банк може використати для здійснення своїх операцій, насамперед кредитних. Складовими ресурсами банку є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти, а їх структура і розмір визначаються інтенсивністю й різноманітністю операцій, що здійснюються цією фінансово-кредитною установою.

До власних банківських ресурсів належать фонди, які створюються за рахунок прибутку та коштів акціонерів і засновників банку. їх метою є розвиток матеріально-технічної бази, покриття можливих збитків, забезпечення мінімального рівня платоспроможності, стимулювання праці співробітників. Йдеться про статутний фонд, який відіграє вирішальну роль в обсязі власних коштів і формується з коштів акціонерів або пайових внесків засновників та учасників. Згідно із законодавством, встановлення обсягу статутного фонду — право засновників комерційного банку, однак він не може бути менший від мінімуму, що визначений Національним банком України.

Один з найважливіших шляхів зростання власних ресурсів комерційних банків — емісія й розміщення серед юридичних і фізичних осіб акцій, облігацій та інших цінних паперів. Дозвіл на їх випуск дає Національний банк України, а реєстрацію здійснює Міністерство фінансів. Потрібно зазначити, що при організації комерційного банку забороняється для формування чи збільшення статутного фонду використовувати бюджетні ресурси або ті, що одержані в кредит чи під заставу.

У загальному обсязі банківських ресурсів власні кошти становлять незначну частину. В умовах дворівневої банківської системи (центральний або Національний банк і комерційні банки) Національний банк виконує для комерційних банків резервну функцію, тобто стає банком банків. Тому комерційні банки за таких обставин можуть як передавати йому частину своїх ресурсів як резерв, так і в разі потреби одержувати від нього такі кошти.

Залежно від рівня спеціалізації або відповідно до універсалізації комерційних банків, масштабів діяльності, конкуренції на ринку кредитних ресурсів, стану економічної кон'юнктури тощо структура банківських ресурсів окремих комерційних банків може суттєво різнитися. Ці особливості важливо враховувати в банківському управлінні. Наприклад, якщо для банку характерний універсалізм у діяльності, то для операцій з короткострокового кредитування як основне джерело залучених ресурсів доцільно використовувати короткострокові депозити. Для банків з переважно інвестиційною діяльністю для залучення коштів можна застосовувати довгострокові позики від інших фінансово-кредитних закладів, цільові спеціальні фонди державних чи недержавних підприємницьких структур.

Ураховуючи наявність у структурі банківських коштів значної частини позичених і залучених ресурсів, пошук нових шляхів і можливостей їх зростання для банківського менеджера має особливе значення. Для виконання основних завдань менеджменту банківських ресурсів важливо класифікувати їх за основними ознаками.

Депозити банку за економічним змістом поділяють на три групи:

• строкові депозити;

• депозити до запитання;

• ощадні вклади населення.

Кожна з цих груп класифікується за певними ознаками. Депозити за строками можна поділити на такі:

• до трьох місяців;

• трьох-шести місяців;

• шести-дев'яти місяців;

• дев'яти-дванадцяти місяців;

• понад 12 місяців.

Депозити до запитання класифікують залежно від характеру та належності коштів, які зберігаються на рахунках:

• кошти на поточних, бюджетних і кореспондентських рахунках;

• кошти підприємств та організацій у розрахунках;

• кошти місцевих бюджетів.

Ощадні вклади залежно від особливості їх зберігання бувають:

• строкові;

• строкові з додатковими внесками;

• виграшні;

• грошово-речові виграшні;

• молодіжно-преміальні;

• на пред'явника;

• до запитання.

Депозити до запитання для клієнта — власника рахунка є найбільш ліквідними коштами. Переваги для власника цих коштів такі:

• гроші вносяться та вилучаються як частково, так і повністю без будь-яких обмежень;

• дозволяється отримувати гроші з таких рахунків у готівковій формі;

• більша захищеність цих коштів, оскільки банк має зберігати в НБУ певні мінімальні резерви за залишками на цих рахунках.

Основні недоліки використання коштів на таких рахунках для їх власників і банків, які їх відкривають, такі:

• відсутня плата за зберігання коштів на цих рахунках або вона дуже невелика (для власників рахунків);

• необхідність тримати досить великі резерви на кореспондентському рахунку в НБУ для забезпечення миттєвої ліквідності за таким зобов'язанням (для банків).

Строкові депозитні рахунки мають чітко встановлений термін їх повернення, банк за ними сплачує фіксований відсоток, а також існують певні обмеження щодо дострокового зняття цих коштів з рахунка.

Переваги строкових депозитних рахунків для їх власників і банків такі:

• банк за залишками на таких рахунках сплачує підвищений відсоток (позитивно для власника):

• нижча норма резервування і визначені терміни повернення (позитивно для банку).

Основні недоліки для власників рахунків визначаються тим, що ці кошти мають низьку ліквідність, а також їх власники не мають змоги використовувати ці кошти для поточних розрахунків і отримання готівкових коштів.

До позичених депозитних коштів належать кредитні ресурси, куплені на міжбанківському кредитному ринку. З цією метою банки проводять такі операції:

• операції РЕПО (угоди про продаж цінних паперів зі зворотним їх викупом);

• отримання позик НБУ;

• отримання міжбанківських кредитів.

Окрім того, джерелом придбання позичених коштів є емісія банківських векселів.