special

Політична економія - Оганян Г.А.

Засоби регулювання зовнішньої торгівлі

Засоби регулювання зовнішньої торгівлі такі:

• протекціонізм;

• митні тарифи;

• експортні премії;

• встановлення низького курсу національної валюти;

• політика вільної торгівлі.

Політика протекціонізму означає відвертий захист вітчизняного ринку, національної промисловості і сільського господарства від іноземної конкуренції, іноземних товарів за допомогою здійснення митної політики, впровадження митних тарифів. Митний тариф — це систематизоване зведення ставок митних зборів на товари, що провозять через кордон країни. Такі товари об'єднують у групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Для кожного товару вказується розмір мита, яким товар обкладається. Мито — це податок, який стягується у зв'язку із ввезенням іноземного товару в країну, його збирають митниці. Економічна мета мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, що ввозиться в країну, і в такий спосіб створює перевагу, іноді визначальну, вітчизняному товару.

Експортні премії означають заохочення вітчизняних виробників за продаж своїх товарів за кордоном, адже у цьому разі відбувається приплив іноземної валюти. Іноді іноземцям, які купували товар у країні, при перетинанні кордону надають "премію" за допомогою зменшення ввізної ціни цього товару. Хоч як це дивно, низький курс національної валюти не тільки не заважає, а й, навпаки, сприяє розширенню експорту. Річ у тому, що у цьому разі товар дешевшає, використовуються низькі заробітна плата та інші складові витрат виробництва.

Захищаючи свій ринок від конкуренції з боку іноземних товаровиробників, кожна країна зустрічається з подібними діями сусідів. Адже згідно з законом опору матеріалів кожна дія породжує протидію. Тому замість протекціонізму, як правило, набагато доцільніше здійснювати політику вільної торгівлі — "відкритих дверей" для імпорту іноземних товарів, якщо маємо так само відчинені двері для експорту своїх товарів. Мова йде не про парну категорію "монополія — вільна торгівля", а про парну категорію "протекціонізм — вільна торгівля". До того ж, крім турботи про вітчизняного виробника є ще й піклування про вітчизняного споживача, який купує іноземні речі не через відсутність патріотизму, а через дефіцит грошей для купівлі вітчизняних товарів, коли вони дорожчі, аніж закордонні.

Міжнародний рух капіталів

Крім товарів через кордони переміщуються капітали. У чому ж полягають особливості руху капіталів за кордон? У разі продажу товару за кордон змінюється лише форма вартості, відбувається обмін товарами. При вивозі ж капіталу відбувається однобічне переміщення за кордон вартості у товарній або грошовій формі з метою одержання доходу. Розрізняють експорт підприємницького капіталу (для одержання прибутку) і експорт позичкового капіталу (для одержання процента). Експорт підприємницького капіталу здійснюється у вигляді інвестицій, створення за кордоном спільних підприємств, дочірніх компаній або філій. Якщо експортер є повним власником підприємства або контрольного пакета акцій, то це прямі інвестиції; якщо ж повний контроль експортера над іноземним підприємством відсутній, то такі інвестиції називаються портфельними.

Для залучення іноземного капіталу надзвичайно важливий сприятливий інвестиційний клімат у країні, який передбачає:

• політичну стабільність;

• відповідний характер законодавства щодо іноземних інвестицій, у тому числі з питань діяльності спільних підприємств, а також гарантій захисту повернення самих інвестицій і прибутку (можливість вивезення прибутків з-за кордону називається препарацією);

• достатність запасів природної сировини;

• наявність кваліфікованої робочої сили;

• належний ступінь розвитку виробничої інфраструктури, зокрема транспорту і засобів зв'язку;

• енергетичну забезпеченість народного господарства, наявність енергетичних резервів;

• місткість місцевого ринку, високий ступінь платоспроможності попиту на товари і послуги;

• відповідний характер внутрішнього господарського механізму, можливість вільних економічних відносин з місцевими товаровиробниками;

• конвертованість національної валюти.

Україна конче потребує іноземних інвестицій, що зумовлено насамперед значним зношенням обладнання, машин, механізмів, верстатів, приладів у всіх галузях народного господарства і нагальною потребою їх оновлення. На жаль, інвестиційний клімат у країні несприятливий. Саме цим пояснюється, чому так важко йдуть сюди інвестиції. Зовнішній борг України перевищує 14 млрд дол. За 1991-1999 рр. у країну надійшло 3 млрд дол. інвестицій з-за кордону, саме стільки одержує Польща за рік. Україна посідає одне з останніх місць серед 14 країн Центрально-східної Європи за іноземними інвестиціями в розрахунку на душу населення. У 1998 р. цей показник дорівнював 50 дол. Для порівняння: на одного румуна припадало 106, латиша — 240, естонця — 533, чеха — 796, словенця — 950, угорця — 1667 дол. В Єгипті та Ізраїлі на одного жителя припадає по кілька тисяч доларів іноземних інвестицій.

Міжнародні кредити можна розглядати і класифікувати за різними ознаками (табл. 22).

Зв'язані кредити мають суто цільовий характер: комерційні кредити надаються іншим країнам під закупівлю певних товарів фірм, які визначає кредитор; інвестиційні кредити — надаються для будівництва певних об'єктів або розширення діючих. Фінансові кредити не мають чіткого цільового призначення, позичальник може використати їх на погашення зовнішньої заборгованості; закупівлю засобів виробництва, інших товарів; здійснення будь-яких фінансових операцій. Товарні кредити надаються у формі товарів і матеріальних цінностей, валютні кредити надаються у вільноконвертованій валюті та у формі валютних цінностей. Короткострокові міжнародні кредити зазвичай надаються на строк до 1 року для закупівлі сировини

Таблиця 22

Класифікація міжнародних кредитів

Ознака класифікації

Вид міжнародного кредиту

За цільовим призначенням

Зв'язані, у т. ч. комерційні; інвестиційні

За формами надання

Фінансові

Товарні

Валютні

За строками

Короткострокові

Середньострокові

Довгострокові

та матеріалів, середньострокові — на термін від 1 до 5 років для придбання верстатів, обладнання, машин, довгострокові — на термін понад 5 років для будівництва суден, мостів, інших споруд. Для цієї мети деколи використовують облігаційні позики — для залучення коштів з міжнародних ринків капіталів.



 

Created/Updated: 25.05.2018