Главная Экономика Книги Політична економія - Оганян Г.А.

Політична економія - Оганян Г.А.

Загальні закономірності розвитку світового господарства

Основні закономірності розвитку світового господарства такі:

• підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах світового господарства. Це виявляється у створенні великих господарських одиниць, наприклад, транснаціональних компаній;

• залучення національних економік у світогосподарські зв'язки. Це передбачає насамперед розвиток господарських відносин між різними галузями виробництва країн світу;

• зближення національних господарств, що потребує адаптації, взаємопроникнення їх економічних потенціалів;

• вирівнювання рівнів економічного розвитку національних господарств. Ця закономірність виявляється у процесі зближення кількісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу, зокрема виробництво продукції на душу населення, обсяг експорту, імпорту тощо.

Економічні зв'язки між країнами

Зазначені закономірності є загальними для розвитку світового господарства. Поряд з ними існують такі, що характеризують міжнародні економічні зв'язки між країнами світу. До них насамперед належать інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці, міжнародна економічна інтеграція. Розглянемо ці закономірності детальніше.

Інтернаціоналізація господарського життя як закономірність світового господарства означає процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою вияву цієї закономірності є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Процес інтернаціоналізації господарського життя охоплює всі сфери функціонування сучасного світового господарства. Можна виокремити такі напрями інтернаціоналізації господарського життя:

• інтернаціоналізація продуктивних сил, що означає процес створення матеріальних елементів міжнародних господарських об'єктів у країнах світу;

• інтернаціоналізація виробничих процесів, що виявляється в розвитку спільного підприємництва партнерів з різних країн світу;

• інтернаціоналізація обміну, у результаті якої розвиваються міжнародні торговельні відносини;

• інтернаціоналізація транспорту, тобто створення міжнародних транспортних систем, наприклад, трубопроводів;

• інтернаціоналізація паливно-енергетичних комплексів за рахунок інтенсифікації господарських зв'язків між спорідненими галузями економік країн-партнерів;

• інтернаціоналізація розподілу, що виявляється в розподілі капіталу, міграції робочої сили в межах світового господарства;

• інтернаціоналізація інформаційних систем у результаті об'єднання матеріальних, фінансових ресурсів з метою оптимального використання інформації в межах світового господарства, наприклад, Інтернет.

Отже, інтернаціоналізація господарського життя має чимало форм вияву і характеризує розвиток економічних зв'язків між країнами світу у різних сферах світового господарства.

Міжнародний поділ праці — це найвища форма розвитку суспільного поділу праці. Його загальнотеоретична сутність полягає в раціональному застосуванні суспільної праці в межах світового господарства. Виокремлюють три види міжнародного поділу праці:

• загальний, означає поділ праці між країнами світу на рівні великих сфер суспільного виробництва, наприклад, промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв'язку тощо;

• частковий, тобто поділ праці між країнами світу в одній великій сфері суспільного виробництва, наприклад, у промисловості за такими напрямами, як добувна, металургійна (чорна і кольорова), хімічна, машинобудування, легка тощо;

• одиничний, означає поділ праці між суб'єктами світового господарства на мікрорівні, наприклад, на спільному підприємстві, на якому один партнер виконує управлінські функції, другий — виробничі, третій — збуту і постачання і т. ін.

Конкретний зміст міжнародного поділу праці полягає в спеціалізації кожної країни на випуску певного виду продукції з метою задоволення як власних потреб, так і потреб країн-партнерів. Основною формою міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва, яка поділяється на міжгалузеву і внутрішньогалузеву.

До внутрішньогалузевої спеціалізації виробництва належать:

• предметна, що означає спеціалізацію країн на випуску окремих товарів;

• подетальна, тобто спеціалізація на випуску окремих деталей для машин та обладнання;

• агрегатна — спеціалізація на випуску окремих вузлів для машин та обладнання;

• технологічна, означає спеціалізацію на окремих операціях технологічного процесу.

Міжнародна економічна інтеграція почала розвиватися в межах світового господарства із середини 50-х років ХХ ст. Початок цього процесу пов'язують зі створенням ЄЕС (Римський договір, 1957 р.).

Інтеграція (від лат. іntegratio — відновлення, поповнення) — це об'єднання в ціле окремих частин або елементів.

Економічна інтеграція — це процес зближення і взаємопроникнення національних економік; це якісно вищий етап інтернаціоналізації життя, що виявляється у розвитку всіх форм і методів здійснення міжнародної економічної інтеграції; це такий етап міжнародного господарського співробітництва, коли центр його тяжіння переноситься в середовище матеріального виробництва; це процес стирання відмінностей між країнами в сфері економіки, між суб'єктами господарської діяльності; це господарські відносини, в яких відсутня дискримінація іноземних партнерів у кожній з національних економік.

Особливості міжнародної економічної інтеграції:

• синхронізація (органічна взаємодія) процесів відтворення в межах груп країн;

• створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік;

• поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці;

• формування наднаціональних органів регулювання міжнародної економічної інтеграції;

• узгоджена політика в реалізації взаємних економічних відносин, а також господарських зв'язків з іншими державами.

Розвиток процесу міжнародної економічної інтеграції базується на таких передумовах:

• об'єктивний процес розвитку виробничих сил, які переростають національні межі;

• розвиток транснаціональних корпорацій і банків, зближення, переплетення національних фінансових капіталів (зближення валютно-фінансових відносин сприяє розвитку міжнародної економічної інтеграції);

• закономірності розвитку науково-технічної революції;

• наявність досить високого рівня економічного розвитку країн, що інтегруються;

• наявність тривалого періоду і досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн (інтеграція є продовженням цього співробітництва, його вищим рівнем);

• загальні історичні, культурні умови розвитку країн. Міжнародна економічна інтеграція відбувається на кількох рівнях. Основний рівень — господарська взаємодія підприємств і організацій різних країн. Вони виступають безпосередніми учасниками інтеграційних процесів, оскільки здійснюють виробництво, експорт і імпорт товарів і послуг, спеціалізацію і кооперацію.

Другий рівень міжнародної економічної інтеграції — господарська взаємодія окремих держав. На цьому рівні створюються умови для розвитку інтеграційних процесів між державами і державні структури (міністерства, відомства, організації, корпорації) беруть безпосередню участь у міжнародній економічній інтеграції.

Третій рівень міжнародної економічної інтеграції — це функціонування інтеграційного угруповання окремих країн ЄС. На ньому формується система відносин з кожним учасником інтеграції, з третіми країнами, міжнародними економічними організаціями. Інтеграційне угруповання є якісно вищим порівняно з першими двома рівнем розвитку міжнародної економічної інтеграції і в межах світового господарства є цілісним економічним утворенням.

Оскільки міжнародна економічна інтеграція є продовженням розвитку інтернаціоналізації господарського життя, економічного співробітництва країн світового співтовариства, необхідно зазначити відмінності цих процесів.

Основні відмінності міжнародної економічної інтеграції порівняно з традиційним економічним співробітництвом:

1. На етапі міжнародної економічної інтеграції країни виконують такі нові завдання:

• зміна структури галузей економіки;

• встановлення міжгалузевих зв'язків між державами;

• формування міжнародного господарського комплексу, що включає самостійні, відтворювальні, галузеві, регіональні й управлінські органи.

2. Зростає рівень об'єднання різних ресурсів країн з метою спільного вирішення соціально-економічних проблем.

3. Створюється загальний господарський простір для виробників і споживачів продуктів та послуг інтегрованих країн.

Міжнародна економічна інтеграція здійснюється на основі розробки довгострокових цільових програм господарської взаємодії зацікавлених країн.