Главная Экономика Книги Політична економія - Оганян Г.А.

Політична економія - Оганян Г.А.

Регулювання ринку праці

Політика на ринку праці — важлива соціальна функція держави. У чистому вигляді цей ринок представлено двома суб'єктами: роботодавцями і найманими працівниками. Насправді такого ринку праці немає у жодній з країн, оскільки третім суб'єктом ринку праці стали профспілки, а четвертим — держава, які активно впливають на всі найважливіші чинники ринку праці: попит і пропозицію робочої сили; порядок наймання і звільнення працівників; режим праці і відпочинку, тобто тривалість робочого дня, тижня, відпусток і, основне, рівень заробітної плати, її індексацію у зв'язку із зростанням цін на життєві блага; встановлення мінімальної заробітної плати.

На ринку праці оцінюється вартість робочої сили, визначаються умови її наймання, праці, можливості здобуття освіти й перекваліфікації, професійного зростання, гарантії зайнятості тощо. Можна виокремити такі основні напрями державного регулювання ринку праці: стимулювання зростання зайнятості й збільшення кількості робочих місць; програми, спрямовані на підготовку і перепідготовку робочої сили; сприяння найманню робочої сили; соціальне страхування безробіття, державне фінансування надання допомоги у зв'язку з безробіттям.

Перерозподіл доходу і соціальне регулювання

Соціальна політика — це політика перерозподілу доходів, що має на меті коригування пов'язаного з виробництвом первинного розподілу доходів за допомогою системи трансфертних соціальних послуг разом з необхідним для їх фінансування оподаткуванням. Поняття " соціальний захист населення" не обмежується тільки матеріальною допомогою його окремим категоріям, під ним розуміють і економіко-правовий захист усього населення, і забезпечення державою потреб громадян у суспільних товарах.

У політики перерозподілу доходів антиринкові, але гуманні цілі — забезпечення кожній людині прийнятного життєвого рівня, незалежно від наявності в неї факторів виробництва та від підсумків її економічної діяльності, зменшення нерівності у доходах і багатстві через систему прогресивного оподаткування.

Здійснення соціальної політики стикається із серйозними проблемами на кшталт зникнення стимулів до отримання високих доходів, зниження інвестиційного попиту серед високоприбуткових корпорацій. Державна допомога не може і не повинна охоплювати всіх, а повинна надаватися тим, хто потребує її найбільше, причому переважно у грошовій формі, яка забезпечує належну свободу вибору у споживанні.

Напрями здійснення соціальної політики, зумовленого соціальною вразливістю ринкової економіки, такі:

• забезпечення соціального захисту певних категорій населення — індексація доходів, надання допомог і пільг, соціальних пенсій для осіб без трудового стажу, допомог сім'ям з дітьми, допомоги продовольством для забезпечення харчування дітей і престарілих;

• соціальна й економічна підтримка всіх категорій населення, пов'язана з певними видами ризику — нещасні випадки і травматизм на виробництві, хвороби, інвалідність, пенсійне і медичне страхування, безробіття, тобто весь спектр соціального страхування;

• розвиток системи державної освіти й охорони здоров'я; регулювання ринку праці.

Кейнсіанська політика повної зайнятості, що активно здійснювалася до середини 70-х років минулого століття, привела до того, що середній рівень витрат на соціальні цілі становить близько половини витрат держбюджетів розвинених країн. Це становить 21 % ВВП у США, 31 % — у Німеччині, 33 % — у Франції, 35,5 % — у Швеції, 36 % — у Нідерландах. Саме через податки і держбюджет підтримується у соціально безпечних межах диференціація у доходах і багатстві. З середини 80-х років в окремих країнах з ринковою економікою були здійснені реформи соціальної політики, спрямовані на скорочення кількості і державного фінансування соціальних програм. Відбулося значне зменшення витрат держави на соціальні потреби, освіту, муніципальне житлове будівництво та за іншими напрямами. Такі дії в межах неоконсервативної економічної політики мають на меті підвищення ефективності й конкурентоспроможності економіки, зменшення темпів інфляції, підвищення трудової активності населення.