Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

КУЛЬТУРА ТА ОСВІТА

а) Школа

Кінець XVI та перша половина XVII ст. в Україні характеризується поширенням шкіл, що їх головним чином засновували братства. Після Берестейської унії засновано школи за зразком Львівської Братської — в Стрятині, Луцьку, Кам'янці, Пинську та інших містах. Велику увагу звертали в цих школах на вивчення грецької мови, так що називали їх «грецькими». Гетьман Сагайдачний — у своєму заповіті з 1622 року залишив спеціяльні кошти на утримання вчителів грецької мови у львівській та київській школах. Письменність поширювалася не тільки серед міщан; але й селян. Павло Алепський, який був в Україні 1654 року, звернув увагу на поширення письменности навіть серед жінок.

1615 року Гальшка Гулевичівна, дружина мозирського маршалка Лозки, «палаючи побожною ревністю до віри грецької», подарувала Київському Братству садибу на Подолі під манастир та «школу дітям, так шляхетським, як і містським». Школа була поставлена добре: в ній було чотири відділи, в яких вивчали граматику, риторику, філософію, мови — грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Все навчання велося в дусі релігійному, православному. Ректорами школи були: Йов Борецький (1615-1618), Мелетій Смотрицький (перед 1620 р.), Касіян Сакович (1620-1624 р.).

Року 1631 Петро Могила заснував у Києво-Печерській Лаврі школу за типом західньоевропейських шкіл. Перед тим він вирядив у тій цілі кількох молодих людей за кордон, щоб вони підготовилися до викладання в школі. З львівської школи запросив видатних учених: о. Ісаю Козловського та о. Сильвестра Косова. Викладання в школі, що мала до ста учнів, велося польською та латинською мовами. Від цієї школи залишалася пам'ятка: панегірик Петрові Могилі під назвою «Євхвристіон албо вдячність», підписаний 23 учнями.

Заснування школи в Лаврі викликало невдоволення серед членів братства та козаків, які бачили в цьому конкуренцію з Братською школою. Опозицію очолив сам митрополит Ісая Копинський. Цей конфлікт закінчився злиттям двох шкіл в одну. Викладовою мовою залишилася слов'янська, хоч деякі курси викладали латинською мовою, — так читав психологію Інокентій Гизель.

Реформа Братської школи, надання їй західноєвропейського характеру викликала протест поляків-католиків, які 1634 року добивалися навіть заборони православним мати «латинські школи». Це викликало 1635 року відповідь Сильвестра Косова під назвою «Екзегезис», в якій він доводив, що українці не можуть обходитися без латинської, мови, яка панувала тоді в усіх польських установах, судах, соймах.

1635 року Влади слав IV надав православним привілей, яким дозволялося вивчати в школах польську мову, але не дозволялося викладати богословських дисциплін. Так Петрові Могилі не вдалося зробити Київську колегію високою школою з повним курсом навчання. Це обмеження було зроблено з метою, щоб українці вступали до польських католицьких академій.

Киево-Могилянська колегія мала великий вплив на культуру України «Школи Могили, — писав М. Возняк, — далеко поширили круг братських шкіл. Маючи професорами людей із західноєвропейською освітою, вони розвивали й серед українського громадянства та й у письменстві серйозний науковий напрям, ознайомлювали з західньоевропейською наукою й методами наукових дослідів»; знання латинської мови відкривало шлях до європейської науки.

«Могилянська колегія, — пише М. Чубатий, — стала правдивим першим українським університетом, що виховував сотні української освіченої інтелігенції за зразками західньої культури».

Киево-Могилянська колегія була не тільки школою, але й прикладом і зразком православного християнського життя. За статутом, що його уклав Петро Могила («Анфологія»), в колегії були дві «конгрегації», або «младенчеські братства», старша — під покровом Богородиці і менша — під покровом св. Володимира. В них учні привчалися до самодіяльности, обирали свою управу, вступаючи до конґреґації, давали присягу шанувати свій манастир.

Такі організації існували з початку XVII ст, в різких Школах України: 1606 року «юнацьке братство» у школі в Замості дістало благословення Гедеона Балабана; 1620 року в Київській Братській школі було студентське братство; 1625 року в Мотелеві постало юнацьке братство; 1655 року у Вільні існувала «студентська конгрегація св. Константина й Олени».

Учні Київської колегії урочисто брали участь у всіх святах; за Петра Могили в колегії влаштовували шкільні драматичні вистави на теми релігійного та морального характеру.

За прикладом Київської колегії, Петро Могила в 1634 році заснуй вав філію колегії у Вінниці, а року 1639 переніс її в Гощу, де вона існувала до 1672 року.

На Західній Україні виникли в першій половині ХVII ст. школи в Рогатині, Городку, Перемишлі, Комарні, Люблині, Бересті, Білій, Камінці, Замості, Галичі, Луцьку, Крем'янці, Холмі, Немирові, Пересопниці, Стрятині, Дубні, Ярославі, Межибожі, Пинську та інших містах.

Братські школи, а головним чином Киево-Могилянська колегія, прислужилася до ширення освіти в народі. Учні шкіл та «спудеї» — слухачі колегії або «бурсаки», що жили в гуртожитку — «бурсі» — на вакації розходилися по селах України і там вчителювали, давали вистави, показували «вертеп», співали колядки.

Українські митрополити дбали про засновування шкіл. Митрополит Іпатій Потій, що сам був високоосвіченою людиною і розумів значення освіти для народу, заснував католицьку колегію у Вільні та католицьку школу в Бересті. Митрополит Иосиф IV — Велямін Рутський 1624 року заходився заснувати руську «Семінарію» — «велике учбове заведення», — як характеризує її о. А. Великий. Ідея ця зародилася у митрополита ще в 1605 році, коли він обмірковував реформу Василіянського Чину; василіяни повинні були забезпечити Семінарію професорами, ректорами, адміністрацією. Ця Семінарія, на думку митрополита, мусіла бути єдиною на всю митрополію, «спільною, для русинів та москалів, але чисельною, звідки вийде багато робітників, з поміччю яких цілковито, зникне роз'єднання не тільки в усій Русі, але й у Московщині та й у багатьох інших народів того ж обряду й мови, що й русини, як Волощина, Молдавія, Рашія, Болгарія і т. д.». Спільне навчання в Семінарії зродить у духовенства почуття єдности, — думав митрополит.

Загальні умови життя Церкви значно змінилися за 20 років: походи королевича Владислава на Москву, закріплені згодою в 1618 році, давали надію, що католицька Церква зможе поширити місійну діяльність на новоздобуті землі. З другого боку, 20 років діяльности Веляміна Рутського дали багато позитивного для освіти України та Білоруси: Віденську Семінарію перетворено на високу чернечу школу богословія; новіціятів перенесено до Битеня (1616 р.); настоятелями манастирів, де були школи, митрополит призначав тільки людей з високою освітою, головним чином тих, що закінчили студії в закордонних університетах. Укладають підручники, книжки, писані народньою мовою, щоб зробити навчання доступним для широкого гурту людей наблизити їх до розуміння обрядів, Богослужб. У склад Чину св. Василія Великого входило вже 20 манастирів і майже стільки шкіл. Митрополит Иосиф IV записав, що «Віденське Згромадження св. Василія починає мати теологів, знавців грецької і латинської мов, що за нашої і наших батьків пам'яті було невидане».

За одну з передумов розвитку Семінарії Рутський вважав заборону переходити на латинський обряд. На підтвердження цього наводив він такий приклад: У латинських школах майже 200 шляхетських руських хлопців перейшли за чотири роки на латинський обряд, стільки ж у війську. «Тоді я питаю: після 10 років — що залишиться від руської шляхти? Тим то сьогодні греки, а незабаром і ми зможемо сказати: немає в нас людей, які могли б поміж русинами вести християнську справу». Годі чекати допомоги від короля. Рятувати може тільки декрет про заборону переходити на латинський обряд від папи в формі булі. Але такої булі не було видано.

Витративши власні кошти на колегії у Вільні та Новгородку, Рутський звертався по допомогу до Апостольської Столиці, просин наказу повернути маєтності, що їх забрали єзуїти, але допомоги не дістав лише пораду «шукати інших засобів». Кобринський синод одноголосно ухвалив перевести самооподаткування всіх єпископів та манастирів на заснування Головної Гімназії (Семінарії), «до якої і усіх частин Руси (тобто Білоруси, України та Московщини) люди шляхетського стану грецького обряду посилали б своїх хлопців для навчання добрих наук і своєї рідної віри, що в ній вони народилися». При цьому заможніші учні мали б харчуватися власним коштом, а бідніші — коштом школи».

Проте засновано Семінарію тільки наприкінці 1632 року, бо, як писав єпископ Корсак, землю, що на ній було збудовано Семінарію, передано православним, які вигнали її. «Довелося наново закладати Семінарію, але року 1640 пожежа її знищила. Єпископ Корсак, повідомляючи про це папу Урбана VШ, просив допомогти відбудувати Семінарію. Громадянство допомогло щедрими пожертвами, і тільки в 1646 році закінчено відбудову Семінарії і в ній відкрито кляси, починаючи з нижчих. Митрополича Семінарія, хоч і не виконала завдання, залишилася як висловлюється А. Великий — грандіозно задуманою інституцією, що в кращих обставинах була б стала для українців-католиків тим, чим стала Могилянська колегія для українців-православних ».