Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

ВНУТРІШНІЙ ЛАД В УКРАЇНІ ПЕРЕД ХМЕЛЬНИЧЧИНОЮ

Cоціальний стан України

а) Магнати

До XVII ст. українські магнати були особливо могутні у Волинській землі. Але й там, з приєднанням до Польщі, збільшується приплив польського елементу. На Волині в кінці XVI ст. місцеві магнати були, за невеликими вийнятками, українці, вони мали тісний зв'язок з землею, з населенням і, звичайно, могли б обстоювати свої права перед чужинцями, але самі поволі втрачали відпорність і зв'язок з Церквою. Вищі верстви приєдналися до польського панства і до польської культури. Устрій, суспільні відносини, культура, приватне життя — все підпало протягом другої половини XVII та першої половини ХVШ ст. глибокому спольщенню. Характеристично, що навіть такі глухі кути, як Пинщина, до такої міри спольщилася, що 1657 року Богдан Хмельницький в універсалі на ім'я готської шляхти забезпечив збереження «римської віри».

Ще більше польщилася Київщина та Брацлавщина. Крім нових маєтностей, переходили до поляків старі через шлюби, через службу гетьманів, старост, воевід (Жолкевські, Оришевські, Конецпольскі, Потоцькі, Струсі та ін.). Конкуренцію їм робили волинські магнати: Вишневенькі, Острозькі, Збаразькі. Брак або нечисленність місцевої аристократії спричинялися до того, що уряди роздавали часто магнатам волинським, які цим шляхом здобували величезні лятифундії.

На переломі ХVІ-ХVІІ ст. ця прихожа аристократія — з Волині — українська та з Галичини-Поділля — польська, опанувала Брацлавщину; лише в північному куті залишилося дещо від старик землевласників: роди Немирйчів, Лозки, Проскури, Горностай, Солтан, Олизар, Ласки та ін. Ці роди повигасали або заникяи, і Брацлавщину заливали польські магнати: Жолкевські, Потоцькі, Конєцпольські, Струсі, Каліновські тощо.

До Брацлавщини в XVII ст. належали південна Київщина, Поросся та землі за Россю. Там зростав комплекс латифундій переважно польських магнатів (Тишковичі - Бердичівщина, Корецькі - Білилівщина, Ружинські — р. Роставиця, Збаразькі — р. Рось та землі між Россю та Богом, Каліновські — Уманщина, Конецпольські — горішній Тясмин та ін.). Розміри лятифундій були такі, що з ними не могли рівнятися землевоволодіння середньої шляхти, і бони переходили до рук магнатів шляхом скуповування, захоплення тощо.

Особливо показовий приклад Вишневецьких, що в середині XVI ст. були старостами Київськими (князь Михайло та син його — Олександер). Вони випрохали між іншими землями «пустиню» «річки Сули, ріку Удай і ріку Солоницю з річками та озерами, почавши З кінця: горою Сули од Снитина, рубежу московського аж вниз до устя Дніпра»; Сойм постановив, що окрема комісія мас встановити межі володінь Вишневенького, але такої комісії не створено. Боротьба з Вишневеньким була неможлива, і поволі він захоплює сусідні володіння. В Лубнях Ярема Вишнивецький будує свою столицю з пишним палацом, прикрашеним картинами італійських майстрів, статуями, бронзою. Так формується в першій половині XVII ст. «єдина своїми розмірами не тільки в Україні і в Польщі, а мабуть у цілій Европі лубенська маєтність Вишневецьких — «Вишневеччина».

Вишневеччина була найбільшою з лятифундій магнатів. Величезні лятифундії мав також Станислав Потоцький. По козацькому погромі під Лубнями.він дістав сконфісковані землі: поріччя Сніпороду, Горошин, землі над р. Альтою та Трубежем — Бориспільську волость. Крім того скуповував землі над середнім бігом Ворскли. Колосальне Переяславське староство держав князь Януш Острозький.

У першій половині XVII ст. переведено ревізію прав на земельні володіння в Сіверщині, що за договором 1634 р. була остаточно закріплена за Польщею. Всі землі, на які не було доказів, роздано польським шляхтичам та магнатам Так з'явилися лятифундії О. Песочинського на Стародубівщині, Казановського — на Чернігівщині (їх перекупив А. Кисіль); канцлер Оссолінський дістав Батурин та Конотіп. Але поруч з магнатськими затрималися на Сіверщині володіння дрібної шляхти.

Так наприкінці XVI й особливо в першій половині XVII ст. Брацлавщина, Київщина, Лівобережна Україна перетворилися на комплекс величезних лятифундій, яких не знали ні Польща, ні Західня Европа. В них безконтрольно панували дідичі-магнати або «державці»-старости, які часто теж ставали дідичами. Це були «королев'ята», «віце-королі», «королики», удільні князі нової генерації, справжні правителі України, супроти яких король і сойм не мали ні авторитету, ні влади. На цих безмежних просторах не було представників влади: на все Подніпров'я єдиним офіційним представником влади був воєвода Київський, який здебільшого не жив у Києві і його функції виконували різні службовці. Серед абсолютної безправности було єдине право — сила.

Про характер взаємин між королем та «короликами» свідчить такий факт: князь Ярема Вишневецький, не бажаючи виконати вимог Сойму, умовився зі своїми людьми, яких було з ним у Варшаві біля 4 000, що, коли він почне рубати Конецпольського та його прибічників, навіть короля, його люди мають вступити до «Сенатської» палати і допомагати йому. Цього не сталося: король та Сойм зреклися своїх вимог.

Усі ці магнати, незалежно від походження, являли собою польський елемент і несли польську культуру. Широчезні території лятифундій вкривалися резиденціями, великопанськими дворами, дворами адміністраторів, агентів, шляхти, різних службовців. Магнати роздавали від себе дільниці своїм службовцям та слугам «до волі своєї» — на ленному праві. Виростали міста, містечка, села. Залюднювалися Лятифундії селянами, яких приваблювали «слободи», де мали вони т. зв. пільгові роки. Особливо Конєцпольський та Вишневецький вславилися інтенсивністю заселення земель. У Конецпольського служив як «придворний» інженер Левассер-де-Боплян, який писав, що він сам заклав більше як 50 слобід, з яких за короткий час вийшло понад 1000 осель. Ці слободи зафіксовано на мапах Бопляна. Заселених'земель не можна було порівняти з тією пустелею, якою йшли 50-60 років перед тим козаки Лободи та Наливайка, і навіть з тим, як виглядали вони за 25 років перед Хмельниччиною.