Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА: УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

Козацькі повстання

Повстання Наливайка та Лободи було могутнім виявом протесту гнобленої української людности проти польського шляхетства, протестом, в якому об'єдналися селяни, українська шляхта і міщани під проводом нової еліти. Це повстання повинно було стати серйозною пересторогою для Польщі, але, зарозуміла, засліплена ненавистю, вона не зрозуміла цієї перестороги. На повстання відповіла вона репресіями, а репресії викликали нові повстання. Тож поляки мусіли зміняти ці репресії на привілеї, щоб притягти козаків до війська, бо самі поляки неохоче брали участь в походах, які без перерви провадив Сіґізмунд III, і єдиною реальною військовою силою залишалися козаки.

Внаслідок політики польського уряду зродились серед козацтва дві течії: до одної, радикальної, належали незаможні козаки з безземельних селян, міських ремісників, що жили зі здобичі і прагнули через перемогу над шляхтою поліпшити свій стан; друга група складалася зі статечного козацтва, заможного шляхетства, міщанства і прагнула шляхом договорів з польським урядом, шляхом компромісів здобути якнайширші вольності.

Перші роки після повстання гору взяла течія поміркованого козацтва. Гетьман Самійло Кішка (1600-1602) добився від уряду дарування козацьких «провин» — і козаки знову ходили походами на Молдавію та Лівонію.

На початку XVII ст. почалася московська авантура, яка втягла козацтво і дала йому можливість відіграти знову велику ролю. Героєм її був молодий чоловік, який втік з Москви до Польщі. Під іменем Дмитра, сина Івана IV Лютого, він виступив проти царя Бориса Ґодунова добиваючись своїх «прав» на престол. «Царевича», або «Лжедмитрія», підтримали польські магнати: Вишневенькі, Ружинський, Струсі та інші. Король в цю справу не втручався. 1604 року війська магнатів, а з ними й багато українських козаків рушили на Москву. Війська йшли через Сіверіцину. Після упадку Лжедмитрія в 1605 році, козаки взяли участь у повстані проти його наступника, царя Василя Шуйського. Міста Сіверщини піднялися під проводом Путивльського воєводи князя Шаховського.

Незабаром з'явився інший ватажок повстанців, холоп Болотников. Він закликав «низи» до боротьби з багатіями. До нього сходилися селяни, а також козаки. Під Москвою Болотніков був розбитий і незабаром страчений. Козаки перейшли до табору другого «Лжедмитрія», до Тушина, де було понад 10 000 козаків.

Року 1609 на Москву рушив Сіґізмунд ІІІ, але майже два роки простояв він під Смоленськом, не маючи сил здобути місто. Із Сіґізмундом теж ішли козаки. Року 1610 бояри почали переговори зі Сіґізмундом у справі обрання царем його сина Владислава. Як передумову до цього ставилося: перехід Владислава на православ'я та обмеження його влади на користь бояр. Проте, Сіґізмунд, мріючи про царську корону для себе, не дав згоди на прийняття корони Владиславом.

Брали козаки участь і в інших військових об'єднаннях, які ходили тоді по Московщині, а також у війську Сіґізмунда, що вперто добивався царського вінця для себе.

У той же час запорожці на сотнях човнів ходили на Чорне море. В 1606 році вони здобули від Болгарії Варну, в 1614 — зруйнували Синоп, Трапезунд, у 1615 — загрожували Константинелеві, розбивши турецьку фльоту в гирлі Дунаю і взявши в полон турецького пашу. В 1616 році вони взяли Каффу. Все це викликало паніку в Турецькій державі і підняло козаків на дусі. В різних місцевостях України зростало число «неслухняних», незадоволених людей, які не корилися польській владі. «Самі собі права встановлюють», — скаржилися урядовці. Польський уряд даремно шукав засобів приборкати «неслухняних». Це була грізна сила, яка повстала проти Польщі