Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

СОЦІЯЛЬНИЙ СТАН УКРАЇНИ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКІЙ ДОБІ

а) Князі та пани

Найвищу верству населення в Литовсько-Польській державі становили князі — нащадки українських удільних князів, які, хоч і позбавлені державних прав, зберегли свої великі земельні володіння. Після розгрому Вітовта до українських князів приєдналися князі ґедиміновичі, позбавлені теж своїх князівств: Ольґердовичі, Коріятовичі, Корибутовичі, Любартовичі та інші. Вони разом творили могутню верству маґнатів, «княжат», аристократію. Найбільше українських князів збереглося на Чернігівщині, але вони поволі переходили до Москви, здебільшого з своїми землями, творячи там аристократичні роди князів Трубецьких, Брянських, Волконських, Масальських і інших. Інший характер мала Волинь, де збереглося коло ЗО княжих родів, які відіграли велику ролю в її політичній та культурній історії. Серед них найвизначнішими були Заславські, Четвертинські, Ружинські, Порицькі на чолі з князями Острозькими, які в XVI ст. володіли понад 1.000 сіл. До княжат наближалися багатством бояри: Боговитини, Монтовти, Семашки, Сенюти, Загоровські, Гулевичі, Немиричі й інші. Княжата виходили на війну не під загальною хоругвою, а під власною, і тому називалися «панами хоруговими». Із своїх маєтків вони повинні були давати по одному озброєному воякові з 8 селянських господарств. Про розмір маетностей маґнатів свідчать числа вершників, яких вони виставляли. 1528 року виставили: князь Слуцький — 433, Острозький — 426, Радзівілл — 260, Кишка — 294, Ходкевич — 197 і т. д. З усього війська, яке виставляла Волинь, магнати давали коло 3/4 частину, тобто маґнати давали 900, а решта 300 вояків.

Найбільше магнатів було на Волині; на Побожжі, Берестейщині і Підлящші було розвинене дрібне володіння; на Київщині і на Брацлавщині не було жадного хоругового роду. Магнати володіли великими маетностями і посідали вищі уряди. З маґнатів складалася Рада Панів, що, як уже зазначено, була співучасницею влади Великого князя і до 1569 року була найвищою державною установою Великого Князівства Литовсько-Руського. Магнати були звільнені від підсудности провінціяльній адміністрації, а підлягали судові самого князя. Інші умови створилися на Поділлі, бо там не збереглося старих українських боярських родів і туди в ХУ-ХУІ ст. посунули польські роди: Одровонжі, Бучацькі, Гербурти, Фредри, Конєцпольські, Потоцькі та спольщені українські, як Струси, Кирдеї, Чурили. Найкращі землі захоплювали поляки, найгірші залишалися українцям. Боярство в Галичині у 1430 році було зрівняне з польською шляхтою. Польські королі роздавали полякам землі, і значна частина українського боярства потонула в польській масі, а частина емігрувала на Поділля та Волинь. У XVI ст. в Галичині вже не залишилося боярських родів, які трималися українських традицій, лише серед дрібної шляхти зберігалися вони. Року 1509, як уже була мова вище, на Галичину пішов волинський воєвода Богдан. Цей похід мав українське забарвлення, і до нього пристало багато галицької шляхти. Так само було, коли на Галичину пішов Андрій Барул, що називав себе «спадкоємцем Руси». Становище шляхти в землях Волзькій, Холмській і Підляській було ще гірдие, бо там була спольщена і вища, і дрібна шляхта.

Нижче від магнатів-панів стояла шляхта, яка жила на господарських землях, одержуваних за військову службу. Шляхта давала головну масу постійного війська, якого завжди потребувало Литовсько-Руське Князівство, оточене з усіх боків ворогами. Навіть удови, якщо діставали у спадщину маєток, на заклик мусіли виставляти озброєних людей. За це уряд щедро надавав шляхті різні привілеї, які звільняли її від податків, підлеглости місцевій адміністрації тощо. Шляхта не була замкненою верствою: до неї могли переходити селяни, поповичі. Нижче стояли бояри, щс є в Литовському Князівстві мали інше значення, ніж за княжої доби. Це були службовці, які виконували різні повинності: розвозили пошту, виконували «подорожну», «путну» службу («путні» бояри) тощо. Серед них було чимало зубожілих старих бояр, а також смердів — селян, колишніх невільників. Ще нижче стояли «панцерні слуги», які теж жили на землях. одержаних від уряду. Вони служили у війську персонально, не маючи обов'язку приводити своїх людей. Городельський привілей 1413 р. вніс багато нового: всі шляхтичі мали бути католиками і своїх дочок мусіли одружувати лише з католиками; крім того, всі вони повинні були мати свої герби, а для того мусіли приписуватися до польських родів, що мали герби, звичайно, за їх згодою. Ці пункти Городельського привілею скасував Великий князь Сіґізмунд-Авґуст у 1563 році, а Люблинська унія з усіх цих груп утворила єдину шляхетську верству.