Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Торгівля

а) Внутрішня торгівля зосереджувалася по містах, де були «торги», «торговища». Торговельних майданів у Києві року 1017 було вісім. Вони відігравали важливу ролю в житті міста, бо на них збиралися віча, оголошували накази князя. Про чудо, коли в храмі св. Софії знайшли дитину, що втопилася була в Дніпрі, митрополит наказав оголосити «на сборі торгу».

На торгу продавали головним чином хліб, м'ясо, рибу, городину. Ченці Києво-Печерського манастиря продавали тут вироблені ними ковпаки, «копитця» (шкарпетки), а за вторговані гроші купували жито. Продавали сіль, яку привозили до Києва з Галичини — Галича або Перемишля. Можливо, що на ці торги потрапляло дещо із закордонної торгівлі. В цілому питання про внутрішню торгівлю висвітлено дуже слабо, значно докладніші відомості про зовнішню торгівлю,

б) Зовнішньою торгівлею, як уже зазначено вище, займалися не лише купці, так звані «гості», але й бояри. Треба гадати, що брали участь в ній і князі. Билини зберегли пам'ять про славних своїм багатством і розкішшю життя «гостей» Чурила Пленковича, Дюка Степановича.

У добі Х-ХШ ст. відбувається значна еволюція торговельних шляхів: утрачають першенство східні шляхи, торгівля зі Сходом ще не втрачає значення, але вже не грає тієї ролі, яку відігравала в ІХ-Х ст.

Щораз більшого значення набували шляхи, які зв'язували Україну із Західньою Европою. Головний шлях лежав з Києва на Луцьк, Володимир, Завихост, Краків, Битом, Ополлє, Вроцлав. В другій половині XIII ст. швидко підносився Львів, з якого шлях ішов через Городок, Любачів, Сандомир, Опатов та Радом. Тоді зросло значення Володимиро-Торунського шляху, що йшов через Горо-діл, Холм, Люблин, Казімеж, Шеченов, понад Вислою — Вишеград, Плоцьк, Бобровники. В селі Городілі та містах Володимир та інших стояли митниці.

Значне місце в торгівлі здобуло Берестя, яке вело торгівлю з Прибалтикою, з Тевтонським орденом. У ХІІІ ст. з Берестя йшов шлях на Торунь через Дорогичин, Нескужин, Брок, Широцьк, Помнихов на гирло Буга і далі на Торунь, відгалужуючись в напрямках на Литву та Мазовію.

У середині XII ст. українські судна плавали Дністром до Дунаю. Галицьке Пониззя внаслідок діяльности Романа, було зв'язане торговельними шляхами з Галичиною та Києвом. В добі Х-ХП сторіч поширювалися торговельні зв'язки України з Заходом.

Вище вже була мова про перший фіксований торговельний акт — Рафельштетський митний статут 906 року, який відбивав на собі значно старіший статут 880 року. В ньому згадувалося русів (з країни «Ругів»), яким давалося право торгувати по берегах Дунаю, а також в Ротелі та Рідуархі з певним митом: мають продавати віск, рабів та коней.

Далі зустрічаємо щораз більше вказівок на стосунки України з Заходом. Жид Ібн — Якуб (965-973) писав, що до «Фраги (Праги) ... приходять з міста Кракова руси й слов'яни з крамом». Серед купців, що їздили з Західньої Европи до України, було багато жидів. Ю. Бруцкус пише, що в равинських записах Х-ХІІ ст. жидівські купці, які їздили до Руси, називалися «Holchei russia», а в Реґенсбурзі по-латині звалися вони «rusari». В XI ст. занотовано караван жидівських купців, що поверталися з Києва до Реґенсбурґу. Наприкінці XI ст. знову реґенсбурзькі купці вислали до Реґенсбурґу з Києва транспорт хутер.

Шлях маж Києвом та Реґенсбурґом був небезпечний: він ішов через багна, гори, від Кракова на Моравські ворота, Богемський ліс, Прагу, але вигоди торгівлі переважали небезпеку. В. Татіщев, не називаючи джерела, писав, що 1129 року, По дорозі через Польщу з Моравії, українських купців пограбовано. 1142 року німецький цісар скаржився візантійському цісареві, Іванові Комнену, на те, що його підданих побито й пограбовано на дорозі до Руси.

Вище згадувалося, що до Володимира Мономаха приходили по допомогу ченці з Реґенсбурґу. Це, звичайно, не був поодинокий факт. Між роками 1173 та 1180 в книзі прибутків манастиря св. Емерама в Реґенсбурзі записано, що підданий цього манастиря, Гартвіх, перебуваючи в Києві, офірував манастиреві 18 фунтів срібла й доручив сплатити гроші своєму боржникові в Реґенсбурзі. Цей факт свідчить про те, як, зважаючи на небезпечність шляху, люди шукали можливости встановити розрахунки між Києвом та Реґенсбурґом.

У середині ХП ст. маркграф Штирійський, Оттокар V, дав місту Еннсу «митий статут», підтверджений його сином Оттокаром VI, 1191 року. В ньому встановлено мито з тих, хто їхав з Руси та на Русь, і перелічено головні види краму: хутра, мед, віск, візантійські тканини, вино. Це було знову підтверджене грамотою Леопольда. Такі факти стосуються й інших країн. Так, 1180 року герцоґ Фрідріх Саксонський звільнив від мита руських купців. Року 1190 Леопольд Австрійський видав грамоту, якою стверджував торгівлю між німцями та Руссю. Протягом цілого середньовіччя в Західній Европі, головно в Німеччині, не проминала мода на пишні хутра; їх носили й королі, і патриції, і пані. Хутра бобрів, куниць, білок, не кажучи про північних соболів та горностаїв, постачала Україна.

Є відомості про торгівлю України з Чехією та Моравією. В Чехії знаходять багато хрестів-енколпіонів XI ст., зроблених в Україні.580 Чеські дослідники давно вже констатували вплив речей типу Чорної Могили під Черніговом на ювелірні вироби XI ст. в Чехії (Жілениці, Русовиці, Мельник, Жалова, Передмостє та ін). Помітний цей вплив на речах XI ст. в Моравії. Дослідник Червінка пише, що на них позначається стиль, невідомий у Західній Европі, але властивий Русі (Чорна Могила). За інтенсивність торговельних зносин промовляє велика кількість монет Льва Даниловича, знайдених у Чехії.

Багато височних колець київського типу знайдено в Польщі — в Каліші, Кракові. В Кракові знайдено ковти київсько-чернігівського типу ХІ-ХІІ ст. В Польщі ширилися мідяні намиста, що їх виробляли в Турові. Знаходять на території Польщі шиферні пряслиці з Овруча.

По всій Польщі та Помор'ю знаходять окремі предмети та цілі скарби срібних речей з України. Про значення торгівлі з Польщею промовляють знайдені в Дорогичині цльомби, якими позначали крах на митниці. Характеристично, що Болеслав Хоробрий карбував монети з руськими написами (кирилицею) для торгівлі" з "Руссю. Треба додати, що Мартин Галл (XII ст.) писав, що Польща бачила руських купців, але своїх купців, які їздили б до Руси, не мала.

Постійні торговельні стосунки підтримувала Україна з Угорщиною. Ще Святослав у половині X ст. згадував про угорські коні і срібло. Очевидно, й далі угри вивозили срібло та золото. Пізніше вивозили з Угорщини мармур та скло. Данило вивіз велику мармурову чашу. Водночас із тим відбувався експорт до Угорщини з України. В грамоті кінця ХП ст. короля Емерика Острогомському манастиреві на першому місці стоять купці з Руси. Бували вони в Буді.

Року 1288 дано Острогомський митний устав, в якому перелічено купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Руси. В. Халоупецький, який досліджував цей устав вважає, що деякі пункти його одночасні з Рафельштетенським. Згадувалось угорську торгівлю в грамоті 1134 року Івана Берладника.

Були торговельні стосунки з Скандинавією. Т. Арне вказував на поширення в Швеції київських хрестів з виїмчастим емалем. Зустрічаються українського походження писанки з емалевою поливою, навіть глиняні горщики руського типу. Форму та орнамент останніх, мабуть, треба віднести до запозичень. Цікаво, що ще в X ст. норвезький король висилав на Русь послів купувати шиті золотом тканини (паволоки), «яких до того часу не бачили.

Торговельні зв'язки України-Руси досягли далекої Франції. До XII ст. шовкові тканини у Франції мали загальну назву — «руські», незалежно від того, звідки вони походили: чи були візантійські, східні чи привезені руськими купцями. В ХІІ-ХП ст. у Франції взагалі називали «руським».усе коштовне, мистецьке. Були «руські» плащі, соболі, золото. Французький епос знав Русь, як багату країну. З другого боку на Русь ішло французьке сукно-скарлат, яке дуже цінили при княжому дворі.

Звичайно, тут наведено лише деякі факти, які свідчать про широкі торговельні зв'язки України-Руси з Західньою Европою. Тяжко сплюндрована, зруйнована татарською навалою, Україна-Русь не припинила цих зв'язків. Пляно-Карпіні оповідав, як 1245 року разом з ним приїхали до Києва купці з Вроцлава (Бресляв), з Польщі, Австрії, компанія купців з Візантії, з Пізи, Генуї, Венеції, Франції. Рубруквіс, посол французького короля Людовика IX (1253-1254 років) писав, що з Руси до Туреччини їздило багато купців, які возили хутра горностаїв, вивірок та ін. В Судаку можна було купити криті вози, в яких вони везли ці хутра. Далі висилали їх морем до Візантії. З цим можна поставити у зв'язок те, що німці та сурожани оплакували смерть Володимира Васильковича в 1288 році.