Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Володимир (або Володимирко) (1124—1153)

Володимир, чи Володимирко, як звали його сучасники, був видатним дипломатом, мав велику енергію, відзначався хїирістю і безпринциповістю. Коли Володимирові закинули, що він зламав присягу, дану Ізяславові II, він відповів: «Що може зробити цей маленький хрестик?» Володимир уважно стежив за Волинню, щоб не дати їй об'єднатися з Київщиною, і в зв'язку з тим провів кілька воєн. Він здебільшого ворогував з Київськими князями і підтримував Юрія Довгорукого проти Ізяслава II, ведучи боротьбу на три фронти: Київ, Польща, Угорщина. Із складних ситуацій виходив він переможцем, широко вживаючи не військової сили, а своєрідної дипломатії, інтриґ, підкупів. Року 1141 Володимир, заволодівши цілою Галичиною, переніс свою столицю до Галича, і з того часу все князівство стало іменуватися Галичиною. Володимир був основоположником могугности Галицького князівства. У Галичині створилися соціальні умови, відмінні від інших земель України. Насамперед тут дуже рано боярство відокремилося в міцний етан. Серед бояр було багато заможних людей, що, на зразок західньоевропейських февдалів, жили в укріплених замках і мали сильні дружини. Зміцнення боярства М. Грушевський пояснює тим, що в Галичині протягом чотрьох поколінь правила та сама династія, не було припливу дружин чужого походження і представники тих самих боярських родин посідали незмінно високі пости. Не було внутрішніх переворотів, внаслідок яких одівіх бояр заступали інші. Земська аристократія злилася з дружиною.

В містах Галицької Руси рано відокремлюються міські громади, які часто виступають, як ангагонівти князів та боярства. Розпиток ремесла, зростання багатства внаслідок торговельних стосунків із Західньою Европою забезпечували існування міських значних громад. Показова з цього погляду історія другої лінії Ростиславичів — князя Звенигородського Івана Ростиславича, братанича Володимирка. Року 1145, скориставшися з виїзду Володимирка на полювання, громада міста Галича закликала до себе Івана, Очевидно, з одного боку, існувало незадоволення а Володимирка, а з другого — була якась договореність міської громада з Іваном. Іван негайно прибув, і, коли Володимирко повернувся — Галич «закрив ворота», не впустив його. Аж після тритижневої облоги Володимирко вступив до своєї столиці, і одних «исьче, а иньія показни казнью». Іван втік на Дунай, а звідти до Києва, до Володимирового ворога — Всеволода її. Спроба Івана піти 1146 р. проти Воломирка (яінчилась невдачею, і після того він служив зі своїм полком у різних князів, переходячи з міста до міста. Десь у той час заволодів він Вкладом, між річками Серетом і Прутом, і тому іменувався Берлгадником. Року 1159 Іван захопив дві «кубари» (морське судно) і «товару много». Галицькі міщани не припинили з ним зносин і у 1159 році знову закликали його прийти з військом: «тільки покажеш стяги — ми покинемо Ярослава» (сина Володимирка) — казали вони. Іван заволодів Пониззям. Під час облоги Ушиці «смерди скакали через заборола» до нього, і так перейшло 300 чоловіка, — записано в літописі. Епізод з Іваном Берладником свідчить про існування міцної опозиції проти Володимирка та Ярослава.