Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Перші спроби державного об'єднання українців

Історія застає слов'ян у стадії розкладу родового ладу племен. Провід у племенах належав людям, представникам визначних родів, що здобули своєю діяльністю. Вони збиралися на «віча» — ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни та миру. На випадок війни вони обирали вождя-князя, а згодом князі залишалися на мирні часи. Проте, влада їхня, необмежена під час війни, за мирних часів була обмежена вічем. Прокопій писав, що слов'янами «не править один муж, але здавна живуть вони громадським правлінням і всі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно». Рівні джерела зберегли імена перших князів українських племен, які намагалися об'єднати під своєю владою більші частини. Так, у 380-х роках антський князь Вож або Боз воював ґотів, які напали на антів. Його самого, його синів та Готи взяли в полон і стратили. Але держава антів залишилася. Між 480-558 роками ця держава здобуває характер військової організації. У ній формується керівна група з воєначальників, людей, з яких складається рада. Сила держави антів примушує Візантію рахуватися з нею. Вона простягається від Дунаю до Дону. Ця держава загинула під навалою аварів. Цар Мезамир у 550-х роках був убитий, а людність не захотіла коритися аварам і свою землю. Друга велика держава посталю на Волині. Аль-Масуді писав так: «З цих племен одне в старовину мало владу, його царя звали Маджак, а саме плем'я звалося Валінана». Цьому цареві, як могутньому, корились інші племена. «Ми застаємо у східніх слов'ян на Карпатах у VI ст. великий воєнний союз, який можна поставити на початку нашої історії: вона почалася з VI сторіччя на північно-східніх схилах і передгір'ях Карпат.» Довгий час після того ми не бачимо спроб заснувати державу, яка об'єднувала б різні племена. Навпаки, бачимо багато племінних князів.

Дуже цікаве оповідання «Повісти временних літ» про заснування Києва трьома братами — Києм, Щеком та Хоривом. Пам'ять про них залишилася в назвах самого міста Києва та гір — Щека-вищ та Хоревиці. Легенду цю записав ще у VII ст. вірменський письменник Зеноб Глак. Він оповідав про заснування Києва — Куара в землі «полунян» (полян) Куаром, Ментеєм і Хореаном. Зберіг літопис згадку про те, як «Кий княжаше в роде своем», їздив до Царгорода і «якоже сказають... велику честь приял от царя». В легенді цій е зернятка правди, бо археологічні дослідження виявили в Києві три окремі міста, які були об'єднані лише за княжої доби. Поляни не були єдиним племенем, що мало князів. У Х ст. був племінний князь у деревлян Мал, якого вони хотіли одружити з Ольгою після смерти Ігоря в 945 році. Посли деревлян казали їй, мовляв, «напій князи добри суть, иже распасли суть Деревську землю», — протиставляючи їх іншим князям. Неясно згадує «Повість» про Тура, князя туровського. Очевидно, племінними князями були Радим та В'ятко, які вивели радимичів та в'ятичів «з ляхи».

Найдовше зберігалися племінні князі у в'ятичів: ще Володимир Мономах ходив на князя в'ятичів Ходоту. Можливо, що всі ті князі, яких перелічено в договорі з греками Ігоря (серед яких немало слов'янських: Предолав, Володислав, Улеб), — були теж племінними князями. У IХ ст. згадується в різних джерелах про якесь об'єднання «ру-сів» на північних берегах Чорного моря. Так, у житії св. Степана Сурожсьтого, біля 800 р., е оповідання про напад на Сурож (пізн. Судак) руського князя Бравлина, чудесне навернення його та його Дружини на християнство. Оповідання це дуже неповне, але вельми важливе. Ім'я князя — слов'янське, і це дає підстави вважати, що оті «руси» були слов'янами, себто українцями, зі своїм племінним князем. На початку ЇХ ст., за перших десятиріч його, у житії св. Юрія Амастридського є згадка теж про «руського» князя, який напав на Апастриду й охристився. Можна припустити, що обидва князі виходили з якогось не названого осередку на берегах Чорного або Озівського моря. Звичайно, всі наведені факти уривчасті. Коли писалися літописи, вже не було цих князів, а головне — метою літописів було показати єдність князівської династії, яку. намагалися вести від Рюрика, існування ж місцевих українських князів не відповідало цій меті. Важливо те, що з-поміж усіх згаданих вище спроб об'єднати племена в єдину державу, з одного боку, і існування місцевих князів, з другого, — більш-менш міцна держава виникла тільки у полян, а осередком її став Київ. Виникла вона на території, яка вже не раз ставала важливим осередком життя, силою різних умов, сприятливих для життя, господарства, торгівлі. За доби, яка передувала постанню Київської держави — у УІІ-УПІ вв. — Придніпров'я переживало надзвичайне економічне піднесення у зв'язку з розквітом торгівлі з Іраном, Візантією, арабами. У VII ст. на Придніпров'ї місцеві майстри виробляють речі високої вартости: посуд, зброю, прикраси, в яких засвоюються й перетоплюються чужоземні впливи, і твориться своя культура.