Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Поселення антів або венедів та їхня громадська і державна організація

Слов'ян під назвою венедів згадували старогрецькі та римські письменники від VII в. до Р. X.: Гесіод, Геродот, Софокл, Скілан, Корнелій Непот, Пліши, Таціт, Птоломей. Дехто зв'язував їх з Балтійським узбережжям. Ґотський історик Йордан писав, що «анти найхоробріші між ними (венедами), живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра», але за іншими відомостями, в тому числі Павла Диякона, можна зробити висновок, що в V ст. держава антів охоплювала значно ширшу територію — від Дону, Чорного моря до рік Висли, горішніх Варти та Одри і частини Богемії. Питання про походження антів неясне. Ф. Дворнік, Ю. М. Левицький вважають антів одним із племен аланів. Тої ж думки Г. В. Вернадський та М. О. Міллер Значна частива дослідників вважає їх за слов'ян. О. О. Шахматов вважав антів слов'янами, які жили на Прикарпатті, С. М. Соловйов — південно-західною частиною східніх слов'ян, Л. Нідерле — волинянами, В. О. Ключевський — дулібами, М. С. Грушевський — українцями. М. Ю. Брайчевський підкреслює погляд «націоналіста» М. С. Грушевського, начебто є різниця між його «українцями» та «дулібами» Ключевського. Сам М. Ю. Врайчевський вважає антів продовжувачами носіїв Черняхівської, себто української культури. В. Щербаківський вважав, що іменем «анти» називали ряд українських племен. Жили вони якраз там, де пізніше бачимо українські племена. Важлива вказівка Прокопія, що анти та слов'яни розмовляли однаковою мовою. П. Ковалевський розрізняє слов'ян, які посунулися на Валканський півострів, та антів, від яких походять руси.

Жили анти невеликими поселеннями по берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Могильники їх нагадували чернахівські, але мали вони й окремі — для воїнів, яких ховали зі зброєю. Мали укріплення не в кожному селі, а спільні — для кількох поселень. М. Ю. Врайчевський приписує антам т. зв. Змієві або Троянові вали, які тягвуться на десятки кілометрів по річках Красна — Стугва, Рось — Трубіж, Сула. Аналогічні були в Подністров'ї; вони сягали 10 метрів заввишки. Найбільше антських речей у басейні р. Роси; лучеві фібули, підвіски, лунниці, дзвоники, прорізні бляшки — всі ці речі О. Спіцин та В. Рибаков відносять до антів і всі вони згодом відбинися в українських речах. Треба сказати, що з археологічного погляду пам'ятки антів іце мало досліджені. Збереглося чимало відомостей про громадську та політичну організацію антів. Прокопій Кесарійський писав, що слов'янами та антами не править хтось один, але здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно. Але за часів загальної небезпеки вони обирали царя («тех»), авторитет якого визнавав весь народ. Таким вождем був Бож, який у 380 році зорганізував союз для боротьби з остготським царством Вінітара. Боротьба виявилася нещасливою для антів: потрапили до полону (ули забиті Бож із синами та 70 старійшин. Другий вождь, Меза, відзначився в боротьбі з аварами в 550-их роках. Відомі імена деяких царів. Так, були Ардагаст, Мусокій. Правдоподібно, що головний державний центр антів лежав на чорноморському побережжі. Характер об'єднання антів викликає різні гіпотези. Одні вважають антську державу за племінний союз. Ключевський називав її «Дулібський союз». Інші бачать короткотермінове об'єднання для боротьби з ворогом (Бож — з готами, Мезамир — з аварами і т. д.). У всякому разі, факт об'єднання антів дуже важливий як перша відома нам спроба предків українського народу створити державне об'єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті. Держава антів протривала три сторіччя — від кінця IV до початку VII ст. вона впала під навалою аварів.