Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 46 ЧЕТВЕРТА КЛАСИЧНА СИТУАЦІЯ: ФОРМУВАННЯ НОВІТНІХ НАПРЯМІВ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

§ 1. Пошуки нової класичної ситуації в останній третині XX ст.: загальне і специфічне

До початку 70-х років економічна теорія існувала і .розвивалась в умовах третього класичного стану. Він не виключав наявності інших, периферійних напрямів в науці, свободи творчості і крити-ки пануючої ортодоксії. Пробним каменем для економістів стало їх відношення до кривої Філліпса (1958), яка показувала існування стійкого і передбачуваного оберненого зв'язку між рівнем безро-біття і рівнем інфляції. Звідси виводився і альтернативний взаємо-зв'язок між цими показниками: високі темпи інфляції повинні су-проводжуватися низьким рівнем безробіття і навпаки.

У 1968 р., коли кейнсіансько-неокласичний синтез був ще досить непохитним, відомі американські вчені М. Фрідмен та Е. Фелпс під-дали сумнівам криву Філліпса. Вони стверджували, що емпіричний взаємозв'язок між безробіттям та інфляцією щезне, якщо на ньому намагатимуться будувати економічну політику. М. Фрідмен і Е. Фелпс доводили, що рівноваговий, або природний, рівень безробіття визна-чається пропозицією праці, попиту на неї, оптимальним часом по-шуків роботи та іншими мікроекономічними факторами, а не се-реднім темпом зростання грошової маси.

Світова економічна криза 1974-1975 рр. супроводжувалась зрос-таючою високою інфляцією разом із зростаючим безробіттям та падінням виробництва.'Такий хід подій спростував один із основ-них постулатів кейнсіанської економічної теорії, згідно з яким інфля-ція і безробіття - взаємовиключні явища.

Так, у США в 1970-1975 рр. інфляція і безробіття були при-близно на однаково високому рівні. Межі коливання середньоріч-них темпів зростання інфляції становили 5,7-9,1 відсотка, а безро-біття - 4,9-8,5 відсотка. Подібне становище було типовим і для інших країн - членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Неокласики значно применшують або й заперечують сприятли-вий вплив кейнсіанського макроекономічного регулювання на ста-білізацію сукупного попиту і підтримання зайнятості в повоєнний період. Разом з тим віра в ефективність механізму макроекономіч-ного регулювання була значно підірвана в зв'язку з рядом невирі-шених проблем (структурне безробіття, взаємосуперечливість мети підтримання рівноваги платіжного балансу і повної зайнятості, дес-табілізуючий вплив часових лагів, невизначеність регулюючого впли-ву окремих інструментів, стагфляція тощо). Уразливість кейнсіансь-кої теорії була обумовлена також тим, що в ній принижувалась роль змін грошової маси, грошово-кредитної політики як засобу регулювання кон'юнктури.

Отже, в кінцевому підсумку комплекс причин призвів до кон-статації кризи пануючої ортодоксії (кейнсіанства) і чергового пере-осмислення та переоцінки економічних теорій і програм держав-ного макроекономічного регулювання в країнах розвиненої ринко-вої економіки. "Більше не існувало консенсусу, що кейнсіанська модель є надійним орієнтиром при формуванні політики, спрямо-ваної на усунення розриву між потенційним і фактичним рівнем виробництва" (Дж. Стейн).

Особливо значних змін зазнала західна економічна теорія в 70- 80-ті роки XX ст., насамперед під вирішальним впливом змін умов соціально-економічного розвитку ринкового господарства. Всі на-прями економічної думки збагатилися новітніми теоріями: неокла-сика - монетаристськи ми, пропозиції, суспільного вибору, ра-ціональних сподівань тощо; неокейнсіанство - фінансової неста-більності, ендогенності пропозиції грошей, імпліцитних (неявних, неписаних) контрактів, пошуку ефективної заробітної плати, інсай-дерів - аутсайдерів та ін.; неоінституціоналізм - індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства, трьох хвиль ци-вілізації тощо; неолібералізм - екологічно спрямованого соціаль-ного ринкового господарства тощо. Зросло розшарування, "розми-вання" всередині кожного з напрямів. Ще більше посилилась взаємна

опозиція між ними, відцентрові (дезінтеграційні) процеси. Проте разом з тим кожний із наведених вище напрямів продовжує збері-гати свої докорінні напрямоутворюючі ознаки. Прибічники неокла-сики, як і раніше, твердять про тенденцію розвинутої ринкової еко-номіки до рівноваги, стабільності, оптимального використання ре-сурсів завдяки конкуренції, гнучкості цін і заробітної плати, стиму-лам і доходам. Прихильники неокейнсіанства, навпаки, виходять з того, що в розвиненій ринковій економіці існують корінні причини, які здатні викликати відхилення від стабільності та повного вико-ристання ресурсів, тому необхідне активне втручання держави в господарське життя. Їх об'єднує спільна мета - спростувати нео-класичну систему, довести до кінця розпочату Кейнсом революцію в економічній теорії, створити новий синтез макро- і мікроекономіки.