Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 44 ДРУГА КЛАСИЧНА СИТУАЦІЯ: ЕПОХА МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

§ 1. Теоретичні засади неокласичної доктрини

Остання третина XIX ст. ознаменувалась настанням другої кла-сичної ситуації в економічній теорії. На той час з розвитком рин-кового господарства і продуктивних сил перед економістами постали питання, на які традиційна класична доктрина не могла дати ви-черпної відповіді. Соціально-економічні висновки та узагальнення ортодоксальної теорії виявились недостатніми для аналізу ринко-вого підприємництва, що швидко розвивалося. Особливої актуаль-ності набуло питання індивідуальної поведінки суб'єктів господа-рювання, тобто проблеми мікроекономіки, і економічний аналіз почав розвиватись саме в цьому напрямі. І хоча один з фундаторів неокласичної теорії А. Маршалл вважав, що нові доктрини лише доповнюють старі, розширюють, розвивають, іноді виправляють їх, часто надають їм іншої тональності, по-новому розставляють акцен-ти, але дуже рідко спростовують їх і що неокласична теорія є лише деталізованою чи осучасненою версією класичної доктрини, все ж період розвитку мікроекономічного розвитку економічної науки виявився дуже плідним з погляду відкриття нових методів дослід-ження, аналізу функціонування та порівняльної ефективності рин-кової, чи цінової, системи розподілу ресурсів, дослідження впливу різних форм організації економіки на ціни, попит, пропозицію тощо.

Неокласична доктрина успадкувала від своїх попередників - ортодоксів - такі принципово важливі постулати механізму функ-ціонування ринкового господарства, як саморегульованість економіки, ефективність цінової інформації, тотожність умов заощадження та інвестування.

Проте наприкінці XIX ст. цей перелік було доповнено ще двома, яких не знала класична теорія: абсолютна гнучкість цін та швидка їх реакція на порушення рівноваги і розподіл доходів відповідно до граничної продуктивності факторів виробництва (земля, праця, капітал).

Однак найголовнішим було те, що на зміну глобальним пробле-мам економічного зростання, збільшення та розподілу національ-ного багатства між класами, що були центральними в роботах кла-сиків (від А. Сміта до Дж. Ст. Мілля), друга класична ситуація при-несла дослідження ціноутворення товарів на окремих ринках та найважливіших чинників, що впливають на нього: закономірно-стей формування споживчого попиту; варіювання пропозиції з точки зору поведінки окремих фірм у різних ринкових умовах; співвідно-шення попиту та пропозиції залежно від різних форм ринків; функ-ціонування ринків факторів виробництва і механізму розподілу ре-сурсів та доходів.

Теоретичними засадами неокласичної доктрини є мікроекономіч-ний аналіз і маржиналізм. ;

Мікроекономічний аналіз бере свій початок у працях французь-ких економістів А. Курно та Ж. Дюпюї.

Августу Курно (1801-1877) належить заслуга відкриття закону попиту, який стверджує, що попит є функцією ціни: D = f(P) (де D - попит, P - ціна). Зміна величини попиту відбувається під впли-вом зміни цін при умові, що всі інші детермінанти залишаються постійними. Економічний аналіз Курно грунтувався на емпірич-них спостереженнях і фактах, в результаті узагальнення яких він дійшов висновку і графічно показав, що крива попиту пов'язує в часовому відрізку об'єм продажу і ціну, за якою товар було реалі-зовано.

А. Курно на основі свого методу розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була саме крива попиту. Най-більш відомими є його монопольна та дуопольна моделі. А. Курно а налізував монополію як чистий випадок і визначав криву попиту D = f(Р), функцію сукупного доходу R = Рf(P)та функцію гранич-ного доходу М = f(Р) + Рf(Р), де f(Р) < 0, як об'єктивно задані для монополіста. Потім ці функції він зіставляв з функціями гранич-них та сукупних витрат, щоб довести, що доход максимізується, коли МС = МR, де МС - граничні витрати, а МR - граничний доход.

Як стверджував Курно, будь-яке ймовірне розширення вироб-ництва буде припинене виробником, коли збільшення витрат пере-вищує збільшення прибутку.

Заклавши основи теорії чистої монополії, А. Курно розробив також концепцію дуополії, яка стала фундаментом таких важливих в економічному аналізі ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорія ігор.

Теорія дуополії (два продавці) виходить з конкуренції і полягає в тому, що покупці оголошують ціни, а продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функ-цію попиту на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, допускаючи при цьому, що обсяг випуску конкурента є незмінним.

Жюль Дюпюї (1804-1866), як і Курно, прийшов до висновку про обернену залежність між цінами та кількістю товарів, на які є попит. Проте, на відміну від останнього, він розглядав функцію попиту як функцію граничних корисностей: функція попиту нахи-лена негативно (низхідна), оскільки додаткова корисність, отрима-на від купівлі додаткових одиниць того самого товару, завжди зни-жується.

Ж. Дюпюї проаналізував проблему цінності суспільних благ, дійшовши висновку, що вона може бути вищою, ніж це відобра-жає фактично сплачена за них ціна, оскільки переважна біль-шість людей готова заплатити за ці послуги більше, ніж платять насправді.

Ще у 1844 р. Ж. Дюпюї в роботі "Про вимірювання корисності громадських робіт" дав свою інтерпретацію взаємозв'язку гранич-ної корисності та попиту, а також запропонував рівняння для кри-вої споживання.

Отже, вже в середині XIX ст. були розроблені мікроекономічні засади формування ціни, відповідно до яких процес урівноважен-ня цін і кількостей продукції розглядався як результат ринкового обміну.

Ще одна теоретична засада неокласичного аналізу - маржина-лізм - сформувалася в останній третині XIX ст. Його поява знаме-нувала поворот економічної теорії в бік потреб і корисності як ос-новного фактора цінності, в бік граничного аналізу. Цей поворот мав глибоке коріння. Ще у XVIII ст. французький економіст Р. Кон-дільяк та італієць Ф. Галіані висловили принципово нову ідею про суб'єктивний характер цінності та залежність величини цінності речі від інтенсивності потреби в ній. Однак спроби побудувати тео-рію цінності на основі корисності наштовхувались на серйозну перешкоду - відомий "парадокс Сміта", який полягав у тому, що блага з високою споживною вартістю (наприклад, природні вода, повітря тощо) можуть мати малу мінову вартість або не мати її зовсім і навпаки (наприклад, діаманти, прикраси з дорогоцінних металів тощо).

Безпосереднім попередником маржиналістів був німецький еко-номіст Г. Госсен, який першим сформулював закони психологічної оцінки благ. Зміст його концепції можна коротко сформулювати так: блага мають цінність для суб'єкта лише в тому випадку, коли їх кількість менша за необхідну, і ця цінність зменшується з додан-ням кожної додаткової одиниці.

У 70-і роки XIX ст. ці ідеї були доповнені та вдосконалені за допомогою граничного аналізу ("marginal analysis"), який дав назву цій течії економічної думки.

Існувало кілька гілок маржиналізму: австрійська, англійська, швейцарська, американська та ін. Усіх їх об'єднувало не лише гра-ничний аналіз та оперування граничними величинами, а й ряд ме-тодологічних постулатів: неприйнятність ідей молодої історич-ної школи про відсутність загальних економічних законів та хибність абстрактно-логічного методу дослідження; прагнення до ідеологічної нейтральності аналізу; примат обміну над виробни-цтвом; трактування економічних суб'єктів як однорідних та рів-ноправних.

Виходячи з примату обміну над виробництвом, маржиналісти вивчали так звану "чисту економіку". Вони поставили перед собою питання: які так звані внутрішні закони визначають утворення цін-ності та ціни, а також розподіл доходів, якщо уявити, що людина керується в своїй діяльності "принципом гедонізму" (що в перекла-ді з грецької означає насолода), тобто виходить з прагнення до задоволення свого інтересу. Відповідаючи на це питання, маржи-налісти відкрили так звані універсальні закони граничної корис-ності та граничної продуктивності.

Представники австрійської суб'єктивної школи стверджували, що цінність визначається граничною корисністю, що цінність "вироб-ничих благ" (засобів виробництва) обумовлена цінністю продуко-ваних ними споживчих благ, що доходи -це ціна факторів ви-робництва, отже, вони підпорядковуються загальному закону цін-ності.

Л. Вальрас (Лозаннська школа) стверджував, що на ринку абсо-лютно вільної конкуренції ціна залежить від інтенсивності тієї ос-танньої потреби, яка повинна бути задоволена. Це робить можли-вим урівноважити пропозицію та попит, і в цілому економіка чис-тої конкуренції забезпечує рівновагу ціни продукту та факторів його виробництва.

Оскільки маржиналізм, як вважали його представники, вивчає універсальні закони, а також не залежить від ідеології, предмет його має бути "вічним", тобто це повинна бути така проблема, яка не змінюється з розвитком суспільства і не зачіпає чиїсь класові інтереси.

Маржиналісти дійшли висновку, що предметом їх дослідження має бути проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів, позаісторична за своеюсуттю. У. Джевонс, представник англійського маржиналізму, дав таке визначення предмету економічної теорії:

"Дано: певне число людей з різноманітними потребами та вироб-ничими можливостями, котрі володіють землею та іншими джере-лами сировини; необхідно визначити: спосіб використання їхньої праці, що максимізує корисність продукту".

Маржиналізм вперше поставив на наукову основу інтуїтивне уявлення, згідно з яким цінність блага має бути прив'язана до ко-рисного ефекту. Це рішення грунтувалось на такому міркуванні:

в теорії цінності мова не повинна йти про всю сукупність потенцій-ної корисності будь-якого блага в цілому, а лише про конкретну корисність, яку приносить певна кількість даного блага.

У цьому розмежуванні сукупної корисності блага (тобто корис-ності усього запасу чи усієї доступної даному індивіду кількості блага) і його граничної корисності (тобто корисності останньої оди-ниці з цього запасу чи з цієї доступної кількості) - головне кон-цептуальне нововведення, привнесене у теорію цінності маржина-лізмом, зокрема Австрійською школою граничної корисності.

В умовах масового розвитку виробництва споживних вартос-тей, цінноостей маржиналізм намагався відкинути трудову тео-рію вартості, як і всі інші теорії, що розглядали цінність, вартість з боку витрат, пропозиції, виробника. Категорично стверджува-лося, що в оцінці блага не можна брати за вихідну величину вит-рати суспільної праці, а слід виходити з його корисності та рід-кості. Цінність, на думку представників Австрійської школи, за-лежить виключно від корисності і ніяк не може визначатись витратами виробництва. Такий нігілізм стосовно виробництва був явно надмірний і піддавався справедливій та аргументованій критиці.

Наприкінці XIX ст. стало очевидним, що для побудови струн-кої та логічної теорії цінності корисність може слугувати не менш плідним відправним пунктом, ніж праця. Проте теорія граничної корисності виявилась такою самою недостатньою та однобічною, як" і витратна теорія вартості, до якої зводили трудову теорію вар-тості.

Для вирішення проблеми цінності необхідно було поєднати ко-рисність із суспільними витратами, створити загальну теорію зістав-лення результатів та витрат.

Лише після того, як це було зроблено фундаторами сучасного неокласичного аналізу А. Маршаллом та Л. Вальрасом, нова теорія здобула практично загальне визнання.