Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

§ 2. Класифікація податків

Податки можна класифікувати так:

за формою оподаткування - прямі та непрямі;

за об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (спла-чуються не при отриманні доходів, а при їх використанні) і на майно;

залежно від рівня державних структур, які встановлюють подат-ки, - загальнодержавні та місцеві;

за способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спо-чатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні - між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру по-датку для кожного платника; загальна величина податку формуєть-ся як сума платежів окремих платників).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки на їхні доходи та майно. Непрямі податки - це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни.

Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заро-бітної плати (соціальні податки), майнові податки, в тому числі по-датки на вла сність, тощо.

Особистий прибутковий податок (податок на особисті доходи). Вперше з'явився у Великобританії в 1793 р. як тимчасовий захід, а з 1842 р. остаточно увійшов в англійську податкову практику. Плат-никами цього податку є як наймані робітники, так і підприємці (у більшості податкових систем товариства не розглядаються як окре-мий об'єкт оподаткування, тому податки на доходи сплачують парт-нери, а не самі товариства). В країнах з розвиненою ринковою економікою 70-75 відсотків надходжень за цим податком до бюд-жету сплачують наймані робітники. Частка заробітної плати, яка у вигляді особистого прибуткового податку надходила до державно-го бюджету, на початку 90-х років XX ст. становила до 2 відсотків у Японії і більше 35 відсотків у Швеції та Данії.

У структурі податкових надходжень більшості країн особисто-му прибутковому податку належить провідне місце. Його частка у 1990р. по країнах Організації економічного і соціального розвит-ку- 28 держав (ОЕСР) коливалася від 11,4 відсотків у Франції до 51 у Данії, Це зумовлено переважанням індивідуальних доходів у створюваному валовому доході.

У два останні десятиліття у сфері особистого прибуткового опо-даткування в розвинених країнах відбуваються такі зміни.

1. Зменшується кількість ставок, за якими оподатковуються осо-бисті доходи. Так, у США замість 14 категорій доходів, що підляга-ли оподаткуванню за ставками від 11 до 50 відсотків у 1988 р. було введено дві федеральні ставки - 15 і 28 відсотків. У Японії в 1986 р. прибутковий податок стягувався за 15 ставками, а впродовж трьох етапів податкової реформи кількість їх скоротилася до 6.

2. Знижуються ставки особистого прибуткового податку. Так, в Японії максимальна ставка скоротилася з 70 відсотків у 1986 р. до 50. У 1993 р. максимальні ставки особистого прибуткового податку в розвинених країнах становили:

Ці зміни свідчать про зниження рівня прогресивності особисто-го прибуткового оподаткування.

3. Розширюється база оподаткування як за рахунок оподатку-вання доходів, які раніше йому не підлягали (певні види соціальної допомоги), так і шляхом усунення деяких податкових пільг.

Податок на прибуток корпорацій стягується в тому випадку, якщо корпорація визнається юридичною особою. Оподаткуванню підлягає чистий прибуток, тобто валовий прибуток, зменшений на суму встановлених відрахувань і податкових пільг. Його було вве-дено на початку XX ст. у ряді країн, а значного поширення він набув після другої світової війни.

Частка податку на прибуток корпорацій у податкових надход-женнях до бюджету в більшості країн є невеликою, в середньому 10 відсотків.

Податкові реформи 80-90-х років внесли такі зміни в систему податків на прибуток корпорацій.

1. Знижено податкові ставки. Так, у США максимальну ставку податку зменшено з 46 до 34 відсотків (а з урахуванням ставки місцевого податку - з 51 до 39 відсотків), мінімальну - з 20 до 15 відсотків.

2. У ряді країн запроваджено заходи щодо усунення подвійного оподаткування розподіленого прибутку.

3. Скорочено пільги щодо цього податку (інвестиційний кредит, регіональні пільги).

На практиці в більшості компаній на сплату податків йде частка прибутку менша, ніж ставка оподаткування. По-перше, компанії можуть легальне зменшити обсяг оподатковуваної суми за рахунок збільшення відрахувань у неоподатковувані фонди (амортизацій-

ний, пенсійний тощо). По-друге, застосовуються різні податкові пільги. По-третє, компанії з невеликим оборотом обкладаються в багатьох країнах більш низьким податком (наприклад, у Вели-кобританії ставка податку для компаній з прибутком меншим 750 000 фунтів стерлінгів становить не 35, а 25-35 відсотків). По-четверте, в деяких країнах податок на прибуток корпорацій може сплачуватись не лише окремою фірмою, а й її материнською ком-панією (якщо фірма входить до групи компаній), що дає можли-вість знизити податкову базу компаній групи. По-п'яте, майже в усіх країнах є система покриття втрат компанії за рахунок її при-бутків кількох попередніх років або за рахунок її майбутніх при-бутків. В результаті відслідковується тенденція до зменшення час-тини податків в прибутку компаній. Так, в країнах ОЕСР ця частка зменшилась з понад 2/5 до менше ніж 1/3.

В Україні до 1995 р. підприємства сплачували податок не на при-буток, а на валовий доход. У 1993 р. було зроблено спробу перейти до оподаткування прибутку, але вона виявилась невдалою. Засто-сування податку на валовий доход призводило до подвійного опо-даткування заробітної плати: спочатку як частки у валовому доході підприємства, потім як особистого доходу працівників певного під-приємства. Крім того, заробітна плата частково входить до складу податкової бази податку на добавлену вартість.

У 1995 р. в Україні було здійснено перехід до оподаткування прибутку підприємств.

Соціальні внески (соціальні податки) справляються з метою формування фондів соціального страхування - пенсійного, з без-робіття тощо. Платниками цих податків є як працівники, так і під-приємці. Головну частку внесків на соціальне страхування в біль-шості країн сплачують підприємці (в країнах ОЕСР - понад 60 відсотків). У таких країнах, як Швеція, Фінляндія, тягар податків на соціальне страхування майже повністю лягає на підприємців.

У заробітній платі робітника обробної промисловості, що має сім'ю з двома дітьми, частка податків на соціальне страхування на початок 90-х років в середньому по країнах ОЕСР становила близь-ко 10 відсотків.

Роль соціальних податків у формуванні доходів державного бюд-жету зростає. Середній показник по країнах ОЕСР збільшився з 20, 6 відсотка у 1965 р. до 24,5 у 1990 р. Найвища частка податків на соціальне страхування в загальній сумі податкових надходжень у Франції, Німеччині, Австрії.

В Україні діє система обов'язкового соціального страхування та пенсійного забезпечення, що передбачає здійснення відрахувань до відповідних фондів в обсязі 37 відсотків від фонду заробітної плати. Є також інші нарахування на фонд заробітної плати: до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (12 відсотків), до фонду сприяння зайнятості населення (2 відсотки).

Майнові податки - це податки на майно (землю, житлові бу-динки, гаражі, обладнання, машини, цінні папери тощо), спадщину і дарування.

Податкам на спадщину і дарування прихильники сильної соці-альної політики надають особливого значення. Вони вважають спра-ведливим перерозподіл багатства, яке людина отримала не завдяки своїй праці та здібностям, а за рахунок спадщини. Ставки цього податку можуть бути прогресивними (в США вони диференційо-вані від 18 до 50 відсотків) і пропорційними (40 відсотків у Вели-кобританії).

Фіскальне значення майнових податків у більшості країн не-значне. Так, у США частка податку на спадщину і дарування в загальній сумі податкових надходжень становить 1 відсоток.

Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.

Специфічні акцизи включаються в ціни окремих товарів. Як правило, це товари, рівень споживання яких є малоеластичним щодо рівня цін, а також специфічні товари. Найзначнішими специфічни-ми акцизами є акцизи на спиртне, бензин, тютюнові вироби.

Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні товари. Така диферен-ціація ставок зумовлена політикою держави на підтримку вітчиз-няних виробників. Основними підакцизними товарами є алкогольні, тютюнові вироби , відеотехніка, автомобілі, ювелірні вироби, нату-ральна шкіра, хутра тощо.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних акцизів зростає. Так, якщо частка специфічних акцизів у сукупних податкових надходженнях країн ОЕСР скоротилася з 20,2 відсотка у 1965 р. до 12,4 у 1990 р., то відповідний показник для універсаль-них акцизів зріс з 13,5 до 15,5 відсотка.

Найпоширенішою формою специфічного акцизу в усьому світі є податок на додану вартість (ПДВ). Він застосовується в усіх краї-нах ОЕСР, крім Австралії, США, Швеції. Цей податок сплачують фірми-продавці товарів і послуг в обсязі від 5 до 38 відсотків вар-тості їхніх товарів. Як правило, застосовується основна (стандарт-на) ставка цього податку (Німеччина - 14, Франція - 18,6, середньоєвропейський рівень - 14-20 відсотків), а також підви-щена (Німеччина - 21, Франція - 28, Італія - 19 і 38) і занижена

(Німеччина - 7, Франція - 5,5 і 7, Італія - 4). Є й нульова ставка, яку застосовують до експорту товарів та послуг, а з окремих това-рів та послуг ПДВ не утримують. Нульова ставка передбачає повер-нення всієї суми податку, який включено до ціни купленого товару, тому вона є більшою пільгою, ніж звільнення від податку взагалі.

В Україні ПДВ стягується за ставкою 20 відсотків.

У деяких країнах збереглися фіскальні монополії, що являють собою податки на товари широкого вжитку, які є об'єктом державно-го виробництва і торгівлі. Монополізуючи виробництво та реалізацію цих товарів, держава продає їх за високими цінами, що містять податок.

Мито - податки на імпортні, експортні та транзитні товари. За-лежно від мети застосування розрізняють мито фіскальне (збіль-шення доходів бюджету), протекційне (захист внутрішнього ринку), антидемпінгове (різновид протекційного), преференційне (пільгове).

Значення мита як джерела бюджетних надходжень у розвине-них країнах постійно знижується внаслідок розвитку інтеграційних процесів. Так, у США на початку 90-х років частка мита в податко-вих надходженнях до федерального бюджету становила 1,6 відсотка.

В Україні мито певний час використовувалось для запобігання вивезенню товарів. Зокрема, в 1993 р. було запроваджено митне оподаткування експорту. Поступово все більшого значення набуло імпортне мито.

Слід зауважити, що в більшості розвинених країн переважають прямі податки (Німеччина, Канада, США, Японія), в деяких - не-прямі (Франція, Італія).

Переваги непрямих податків пов'язані з тим, що вони є надій-ним засобом мобілізації коштів до державного бюджету, тоді як прямі податки надходять далеко не в повному обсязі внаслідок при-ховування доходів від оподаткування.

Недоліки непрямих податків обумовлені тим, що вони підви-щують ціни товарів і важким тягарем лягають на малозабезпечені верстви населення.