Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 37 ПОЛІТИКА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

§ 1. Політика державного регулювання як складова частина господарської системи

Високорозвинена ринкова економіка - це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регу-лювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного госпо-дарства.

Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "не-видимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена еконо-мічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарно-го виробництва і формування ринкових відносин, коли функціонува-ло безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворен-ня визначали оптимальні пропорції виробництва та його економіч-ну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробницт-ва були вільний рин ок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвит-ком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало роз-в'язання суперечностей між частковою монополістичною плано-мірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною фор-мою економічних зв'язків у суспільстві;

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з дер-жавними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

В умовах високорозвиненої ринкової економіки, яка характери" зується наявністю великої кількості не'лише дрібних і середніх під-приємств, а й великих виробничих комплексів, про "вільну гру" еко-номічних сил не може бути й мови. Щодо діалектики розвитку еко-номіки країн Заходу та еволюції механізму її регулювання американ-ський економіст П. Самуельсон писав, що, .мабуть, Америка XIX ст. підійшла ближче, ніж. будь-яка інша країна, до стану laissezfaire (не-втручання. -Авт.), який Карлейль назвав "анархія плюс констебль". Результатом цього виявилися ціле століття прискореного економіч-ного розвитку та обстановка індивідуальної свободи. Однак це приз-вело також до періодичних економічних циклів, виснаження природ-них ресурсів, які не відновлюються, до бідності й багатства, розкла-ду державного апарату, які переслідують різні Цілі, і часом до витіс-нення монополією саморегульованої конкуренції*.

У більшості індустріальне розвинених країн Заходу значно під-вищилася економічна роль держави. Те, що держава є центральним органом політичної влади в країні, надає їй можливість використо-вувати норми правового примусу і розпоряджатися значними еко-номічними ресурсами. Вона не лише стала власником багатьох за-водів, земельних ділянок, залізниці, морських портів, аеродромів, фінансових ресурсів, а й заволоділа цілими галузями економіки, які потребують для свого розвитку величезних капіталовкладень і найменше орієнтовані на прибуткове функціонування (атомна і космічна промисловість, енергетика тощо).

У більшості країн ринкової економіки державі належить близько третини національного багатства, вона перерозподіляє через бюд-жет половину валового національного продукту, здійснює до 20 від-сотків капіталовкладень в економіку. Наприклад, у США під контро-лем уряду виробляється до 20 відсотків національного продукту, третину його становлять податки і загальний обсяг урядових витрат.

Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес сус-пільного виробництва і висока концентрація останнього модифіку-вали традиційний механізм саморегулювання економіки, різко об-межили дію стихійних ринкових сил. Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодо розвитку держав-ного сектора економіки, а також ринкової кон'юнктури.

Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого еконо-мічна система стала високоефективною. Політика державного ре-гулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні про-цеси і небажані відхилення, які періодично переривають і дефор-мують рух економічного циклу.

Економічна політика держави формується свідомо через мере-жу органів державного апарату, суспільні інститути, засоби масо-вої інформації. Важливу роль в цьому відіграють підприємницькі організації, фінансові групи та "групи тиску". Підприємницькі ор-ганізації, наприклад Національна рада французьких підприємців, Федеральний союз німецької промисловості. Конфедерація бри-танської промисловості, Конфіндустрія (Італія), Представництво фінансових і промислових кіл (Фінляндія) та ін., беруть участь у вирішенні найбільш важливих питань з економіки і політики. Вони готують економічні проекти і рекомендації для органів державної і муніципальної влади, впливають на розробку і прийняття багатьох законів і указів, у певних випадках здійснюють контроль за їх ви-конанням.

Фінансові групи мають безпосередні контакти з органами дер-жавної влади. Оскільки в кожній з розвинених країн їх склалося по декілька, то між ними точиться боротьба за лідерство і отримання певних пільг. Наприклад, у США лідерами є групи Морганів, Рок-феллерів, каліфорнійська на чолі з "Бенк оф Америка", у Велико-британії - "Ллойдз", "Барклейз", в Німеччині - групи на чолі з "Дойче банк", "Дрезденер банк" та "Комерцбанк".

"Групи тиску" зародилися у США, сьогодні вони широко вико-ристовуються в країнах Західної Європи та в ін. Вони формуються з метою впливу на офіційних представників державної адміністрації і членів уряду при розв'язанні таких питань, як оподаткування, ціноутворення, регламентація ринків, право на створення нових підприємств тощо. Так, в Іспанії інтереси приватного сектора представляють 9 таких груп: в паперовій промисловості - Інститут па-перу, в металургії - Союз виробників чорних металів, у суднобу-дуванні - Техніко-торговельне управління суднобудівників та ін.

Місце політики державного регулювання в господарській сис-темі є сталим, проте його масштаби і форми не залишаються не-змінними. Дії державної адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регу-лювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалі-зації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання не під-порядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розста-новку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню ве-ликих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток - забезпе-чення безперервності процесу відтворення національного госпо-дарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.